Читати книгу - "Чи вірили греки у свої міфи?, Вейн Поль"

Поль ВЕЙН

ЧИ ВІРИЛИ

ГРЕКИ V СВОЇ

Есей про конституентну уяву

Переклав з французької ЯРЕМА KPABEUb

Ж

Львів

КЛМЕІІЯР

2003

Переклад здійснено ш виданням:

ББК 63.3(0)3 В26 УДК 94(38)

Paul Veyne. Les Grecs ont-ils cru a leurs mythes?: Essai sur l’imagination constituantc.

Editions du Seuil, fdvrier 1983

Дійсна мета цієї книги полягає в тому, аби показати, що поставлене в ній питання врешті-решт не має сенсу -замість говорити про вірування, треба насправді говорити про істини. Автор порівнює істину певного моменту із певною програмою: чи це правдиве? чи це фальшиве? Щодо реципієнта програми, то він сам є фактом творіння. Такою ж є інтелектуальна лінія цієї книжки, подана методом послідовного зближення під час дослідження найрізноманітніших текстів - від Арістотсля та Павсанія до Цицерона й Евсебія.

Випуск видання здійснено при фінансовій підтримці Міжнародного Фонду “Відродження”

р0503010000-13 Kf 2003

ISBN 5-7745-0966-4

Без оголошення

© Поль Всйн, 1983 © Ярема Кравець, переклад, 2003 © Марина Шутурма,

художнє оформлення. 2003

Загальне поняття:

Суперечливо казати “правда в тому, що правди нема”.

Мітель Ф v к о:

Безперечно, якщо ставиш себе па рівні якоїсь пропозиції, всередині якогось дискурсу, події лиж правдивим і неправдивим не є ні довільний, пі з.нінювальний. Та якщо ставиш ce6(j на иииу шкалу, якщо запитуєш себе, яким було, якіш постійно с це бажашиї істини, що переходило че()ез стільки століть нашої історії...

“Правила промови”, с. 16

Д о м і н і к Ж а н і к о:

Це “ якщо ” головне: маємо вибір іншої шкали. Фуко пе іюбить уступки ашпираціо-іишстичпому пафосові. Для нього йдеться радше про те, щоб розширипш горизонт. На жаль. не можна заперечити, що домагання всезашльної придшпності, близькі Габерма-сові, пе впорядкували плину історії.

“Знов філософія”, с. 75

Естелі Бланк:

...Що дійсна і правдоподібна сукупність сприяє недузі наших ідей.

Песоа

Нк то можна вірити наполовину або вірити у суперечливі речі? Діти одночасно вірять, що Св. Миколай приносить їм забавки і що ті забавки їм кладуть під подушки батьки; отже, чи вони справді вірять у Св. Миколая? Так, і віра дорзейців є не менш повною; “в очах цих ефіопів, говорить Дан Спербер, леопард — християнська тварина, яка шанує пости коптської церкви, строге правило, що в Ефіопії є головним випробуванням релігії; однак якийсь дорзеєць так само уважно пильнує свою худібку у пісні дні — середу та п'ятницю, як і в інші дні тижня; для нього є істиною те, що леопарди дотримуються посту і що вони споживають щодня їжу; леопарди щодня небезпечні; він знає це із власного досвіду; вони — християни: це йому гарантує традиція”.

На прикладі вірувань греків у свої міфи я, отже, взявся дослідити множинність модальностей вірування; віра на слово, віра з досвіду тощо. Двічі ця студія провадила мене трохи далі.

Довелося погодитися з тим, що, замість говорити про вірування, треба було насправді говорити про істини. І що істини самі собою були уявленнями. Ми не творимо собі фальшиву думку про якісь речі: саме істина речей дивно складається впродовж століть. Далека від того, щоб бути найпростішим реалістичніш досвідом, істина є найбільш історичною з усіх речей. Був час, коли поети чи історики складали неймовірні оповіді, користаючи з усіх документів королівських династій, про кожного потентата і його родове дерево; то не були фальсифікатори, вони не чинили так через якусь несумлінність; вони йшли за

HOpM(L'lbHUM ІПодІ методом іІОСН/НСННИ іспити. Підемо за цим міркуванням tht кінця і побачимо, що ми гамі, ширивши книжну, як воші ц<‘ робили, вважаємо правдою те, що па:ішіш:мо вигадкою; “І.іиїда" чи “Аліса” правдиві - ие більше і не менше, аніж Фюетель де Кулапж. До пю/о ж ми вважаємо мріянням, безперечно цікавим, уею сукупність витворів минулого, а справжнім вважаємо, дуже тимчасово, лише "(н'пшннш етап науки”. У цьому поля/ас. культура.

Я зовсім ие хочу казати, що уява могла б проголошувати майбутні істини і що саме вона повинна панувати, але істини вже самі є уява,ми і уява завжди є чинна; вона, а не реальність, розум чи довготривала діяльність заперечення.

Ця уява, як бачимо, не є психологічною та історичною властивістю, знаною під такою назвою; ні в уяві, ні пророчо вона не розширює розміри посудини, в якій ми замкнені; вона, навпаки, стягує Ті стінки і нічого нема пози цієї посудиною. Як і майбутніх істин: не знали, б, яким чином надати їм слово. У цих посудинах творяться форми релігій чи літератур, а також політик, способів дії і наук. Така уява є властивістю, але- в кантівському значенні слова; вона трансцендентальна; вона складає наш світ замість того, щоб бути його закваскою чи демоном. Та лишень (можна зовсім стратити річ од повністю відповідального кантівського зневаження) це трансцендентне є історичним, оскільки культури успадковують одна одну і між собою не подібні. Люди не знаходять істину: вони творять її так само, як творять свою історію, а ті їм сторицею повертають.

Моя дружня подяка Мітелеві Фуко, з яким я розмовляв про цю книжку, моїм колегам з Асоціації грецьких студій — Жакові Бомперові та Ліанові Буске, а також Франсуа Валю за його поради і зауваженіія.

Чи вірили греки у свою міфологію? Відповісти складно, бо “вірити” мас на увазі багато речей... Не всі вірили у те, що Мінос в царстві мертвих :шлпишеться суддею1, а Тесей подолав Мінотавра2, і вони .шали, що поети “дурять”. Однак спосіб, з яким вони у це не вірять, не викликає стурбованості; в їхніх очах Тесей, однак, існував; треба лишень “очистити міф Розумом”3 і привести біографію приятеля Геракла до її історичної основи.

Стосовно Міноса, то внаслідок колосального зусилля думки Фукідід підкреслює таку саму основу щодо цієї геми: “3 усіх тих, про кого ми знаємо з чуток, Мінос був ниндревнішим, хто мав флот”4; батько Федри, чоловік ІІасіфаї, є лише царем, який володів на морі. Очищення міфічного логосом не є епізодом вічної боротьби, що походить від Вольтера і Ренана, між забобоном і розумом, яка принесла би славу грецькому генієві; міф і логос, всупереч ІІестлу, не протиставляються одне одному як помилка і правда5. Міф був темою для поважних роз-,чумів'1 і греки не покінчили з ним ще шість століть після того руху софістів, який називали їхнім Просвітництвом. ()чищення міфу логосом далеке від того, щоб бути тріумфом розуму, воно є програмою дуже далекого літочислення, абсурдність якої дивує; чому греки робили себе нещасними через дрібницю, “бажаючи відділити добре лерно від полови, — замість того, щоб рішуче відкинути у грі уяви як Тесея, так і Мінотавра, і навіть існування якогось Міноса, та й нісенітниці, приписані цьому казковому Міносу, є традицією. Осяжність проблеми побачимо тоді, як дізнаємося, що таке ставлення до міфу