Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Перстень Борджія, Володимир Нефф 📚 - Українською

Читати книгу - "Перстень Борджія, Володимир Нефф"

257
0
08.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Перстень Борджія" автора Володимир Нефф. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Перстень Борджія, Володимир Нефф» була написана автором - Володимир Нефф, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Пригодницькі книги".
Поділитися книгою "Перстень Борджія, Володимир Нефф" в соціальних мережах: 

Другий роман захоплюючої, гостросюжетної трилогії відомого чеського письменника про важливі історичні події в країнах Європи в епоху середньовіччя. Місце розгортання сюжету - Рим, Стамбул, Париж. Головний герой Петр Кукань із Кукані - казково-іронічна стилізована під апостола Петра постать борця за правду і справедливість. Син празького алхіміка стикається з вельможами, але лишається самим собою

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 101
Перейти на сторінку:
Перстень Борджія

Пролог
ДРУГИЙ ПОХІД ПЕТРА НА ЗАВОЮВАННЯ СВІТУ
ВЕЛІННЯ АНГЕЛА СМЕРТІ

Мізерна карлиця Bianca matta зазнала всіх злигоднів під час мандрів через наймогутніші гори Європи під безупинним дощем і холодним вітром, сидячи перед Петром на краєчку сідла, і померла в корчмі «Біля трьох рік» у Пассау, де вони зупинилися на ніч. Перш ніж зітхнути востаннє, вона на мить отямилася від гарячки, що затьмарювала її свідомість, і, вірна своїй вічній ролі професійної ідіотки, сказала Петрові, котрий сидів біля її постелі, кілька слів, таких безглуздих і позбавлених будь–якого сенсу, що на них не варто було б і зважати, якби не те, що, власне, цим словам саме через їхню перекрученість судилося лиховісно і фатально вплинути на долю Європи, а разом з тим і на долю всього людства.

Вона сказала:

— Коханий, я знаю, де тобі шукати той твій Камінь.

Вже перше слово цього речення ріже вухо недоречністю, адже й справді зовсім не досить просто кохати когось, щоб називати його коханим. Кохання — почуття настільки химерне, оманливе й непевне, що без згоди коханого ми не можемо називати його коханим, а Б’янка, звичайно, не отримала та й не могла отримати такого дозволу від Петра, хоча й провела найкращий час свого життя у його обіймах. (Під цим найкращим часом її життя ми розуміємо ті кілька неймовірно щасливих днів, коли їй, огидній і потворній, було дозволено — хай у негоду й дощ — сидіти на колінах прекрасного лицаря, і ця подія була така невимовно солодка, несподівана й так суперечила всьому стилю її життя, що вона її навіть не змогла пережити). Ну гаразд, нехай Б’янка цим недоречним звертанням зловжила своїм привілеєм божевільної жінки або ж спробувала використати ту обставину, що останнім часом двічі врятувала життя Петрові, отож тепер хай би як дивно зверталася вона до Петра Куканя, ця справа була особистою, вона не мала вирішального впливу на майбутню історію людства. Але з рештою її передсмертних слів справа інакша. Тут уже йдеться зовсім не про особисте. Тут ідеться про таке, що стосується всього людства. Вживаючи присвійного займенника «твій», або «той твій Камінь», по–італійськи questa tua Lapide, Б’янка явно й недвозначно дала зрозуміти, що вона думає про Камінь, виготовлений паном Янеком Куканем із Кукані, батьком Петра, який тепер за спадковим правом належав Петрові, а ми знаємо, яку жахливу й нищівну силу має цей Камінь; кажучи ж, що вона знає, де цю пекельну речовину шукати, Б’янка виголосила це так урочо, що від неї аж війнуло пеклом і руїною; щастя ще, що ця заява була абсурдною, адже ми чудово знаємо, що на той час Камінь пана Янека вже не існував, він зник раз і назавжди.

Але Петр, не так добре знаючи про все, як читачі його пригод, мимоволі слухав Б’янчині слова і хоча й не вірив і навіть не припускав можливості віри в реальне просвітлення темних розумом осіб, не вберігся від бодай тіні підозри, що в цьому–таки щось’ може бути і що Б’янка, можливо, на мить повернулася з обійм смерті, з потойбіччя й темряви, щоб з останнім подихом сказати Петрові, що вона почула там, у безодні. Це неможливо, адже про таке хіба що почуєш в казках; та чи не тому розповідають про це казки, що це подекуди трапляється і в дійсності? Так чи інакше, справа була заплутаною і цікавою, і Петр запитав Б’янку, маскуючи свою цікавість поблажливо–недовірливою усмішкою:

— Справді, Б’янко? Ну–ну, і де ж?

Ця поблажлива недовіра розлютила Б’янку.

— Ти гадаєш, що я просто тобі теревеню? Ну, гаразд, нехай це лишиться при мені, бовдуре, нехай Камінь зостанеться там, де є, аж до кінця світу, коли ти, stupido[1], такий самовпевнений. Добре, добре, йолопе, я мовчатиму, якщо тобі миліше байдикувати і ганяти по світу, ніж вислухати пораду вбогої Б’янки, яка розмовляла з самим ангелом смерті!

І з круглих, блискучих від гарячки очей Б’янки двома бурхливими потоками покотилися, мов срібняки, сльози.

Петр відчув, що блідне, і його охопила така туга за Філософським каменем, який би йому, найсправедливішо–му з усіх людей, дав можливість стати володарем світу, що він зрозумів — небіжчик цісар таки міг збожеволіти з такої туги.

— Не гнівайся, Б’янко, — мовив він. — Нехай уже ти знаєш, де шукати Камінь, і нехай ти знаєш, звідки про це довідалася, — скажи мені, дуже прошу. Що сказав тобі ангел смерті?

При цих словах Петр мимоволі склав долоні і Б’янка радісно всміхнулася.

— Що цей Камінь у вас у Богемії, — відповіла Б’янка. — Його сховано у замку, що зветься Serpente[2].

Петр розчаровано мовчав.

— Ну? — сказала Bianca matta. — Ти знаєш цей замок?

— Не знаю й не можу знати, бо такого замку у нас бути не може. Serpente слово італійське, а наші замки не мають італійських назв. Навіть якщо я перекладу це італійське слово на свою рідну мову, тобто на мову, якою розмовляють жителі Богемії, нічого це не дасть. В Чехії немає замку, який би звався Змією. Все марно, Б’янко, в цьому немає жодного сенсу.

— Неможливо, — заперечила Bianca matta. — Ангел смерті сказав це з усією рішучістю, а ангел смерті не бреше. У цьому замку, мовляв, є вежа з дивною назвою, яка по–італійськи означає забуття, Dimenticanza.

Петр затремтів.

— «Забуття»?

— Еге ж, якось так звучала ця чужоземна назва вежі, — підтвердила Б’янка.

— А чи не називався замок, який ти назвала Serpente, насправді Српно?

— Як?

— Српно.

Б’янка трохи поміркувала.

— Може, й

1 2 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Перстень Борджія, Володимир Нефф», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Перстень Борджія, Володимир Нефф"