Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки"

273
0
09.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пригода опівночі. Однієї дощової осені" автора Андрій Гуляшки. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки» була написана автором - Андрій Гуляшки, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Детективи".
Поділитися книгою "Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки" в соціальних мережах: 

У новій книзі відомого болгарського письменника А. Гуляшки «Пригода опівночі» читач зустрінеться з героями, яких уже знає з твору «Контррозвідка». В книзі вміщено дві повісті — «Пригода опівночі» та «Однієї дощової осені».
Події цієї гостросюжетної пригодницької книги розгортаються в прикордонних районах народної Болгарії, куди імперіалістичні розвідки засилають своїх агентів, намагаючись перешкодити соціалістичному будівництву, підірвати економіку нової Болгарії.
Проте органи Державної безпеки вчасно знешкоджують підступні плани іноземних агентів.
Головний герой твору — вольовий, досвідчений, талановитий контррозвідник Абакум Захов. Мужньо і невтомно бореться він з прихованими ворогами, вміло викриваючи їх.
Книга пройнята ідеєю безмежної відданості батьківщині і народу.
У Радянському Союзі видається вперше.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 70
Перейти на сторінку:
Андрій Гуляшки
ПРИГОДА ОПІВНОЧІ. ОДНІЄЇ ДОЩОВОЇ ОСЕНІ















ПРИГОДА ОПІВНОЧІ






1

Ця дивна пригода почалася так.

27 серпня близько дев'ятої години ранку Смолянське управління передало в ефір коротку зашифровану радіограму. А через кілька хвилин начальник відділу Державної безпеки полковник Ванов уже читав її текст:

«Вакцина, надіслана Центром, не діє. Весь прикордонний район від Доспата до Смоляна, кілометрів на тридцять, охоплений ящуром. Хвороба швидко поширюється на північ. Віруси не втрачають інтенсивності. Становище загрозливе».

Полковник прочитав ще раз радіограму, підкреслив червоним олівцем фразу «Вакцина, надіслана Центром, не діє», посидів нерухомо кілька хвилин, відкинувшись на спинку стільця, потім підвівся і, занепокоєний, почав ходити по кабінету, ворушачи губами і хмурячи брови.

Що б це могло означати: «Вакцина, надіслана Центром, не діє»? Ванов вийняв з шухляди письмового стола папку листування з Смолянським управлінням і стоячи почав перегортати стислі резюме повідомлень:

«17 серпня. Триград. Раптова поява ящура великої інтенсивності. Масові і одночасні захворювання в напрямах південь — північ. Жителі прикордонних селищ стурбовані».

Слова «одночасні» і «південь — північ» було підкреслено жирними червоними лініями.

«18 серпня. Тільки за одну добу зараза охопила райони Доспата, Борино, Ликіте. Прикордонний район блоковано. Встановлено повний карантин і припинено рух по шляхах».

«19 серпня. Масові захворювання в районі Девіна».

«20 серпня. Ящур в усьому Смолянському краї».

«23 серпня. Нічого втішного. Вжиті заходи не дають позитивних наслідків. Хвороба посувається до рівнини».

Тут же лежало і два розпорядження — міністра землеробства та міністра внутрішніх справ. Попереджаючи, що лихо може перерости в загальнодержавну небезпеку, міністр внутрішніх справ вимагав від прикордонних військ, органів Державної безпеки і санітарних властей вжити негайних заходів щодо локалізації хвороби і виявлення шкідників, які таємно переносять через кордон і поширюють отруйні віруси.

Ванов перечитав повідомлення, можливо, в двадцятий раз і, насупившись, знову почав ходити по освітленому сонцем кабінету. Він міркував так: органи Державної безпеки, звичайно, повинні знайти руки, які розпалюють вогнища пожежі, але завдання Центру локалізувати і знищити хворобу. Тоді чому ж вакцина не діє?

Він попросив телефоністку зв'язати його з лікарем Світозаром Подгоровим, директором Центру по боротьбі з інфекційними захворюваннями. Полковник знав його давно і тому одразу ж заговорив з ним на «ти».

— Слухай, друже, — почав він, намагаючись говорити зовсім спокійно. — Ти можеш сказати, яке сьогодні число?

— Двадцять сьоме серпня, — неквапливо і байдуже відповів лікар.

— Так, — полковник проковтнув слину і облизав губи. — Тиждень тому ти запевнив мене, що твої люди за якихось п'ять-шість днів ліквідують епідемію ящура біля кордону. Пам'ятаєш?

— Виявилося, що віруси дуже стійкі, — відповів лікар.

— Тоді якому ж богові служить твоя вакцина? — скипів полковник Ванов. — Ти ж клявся, що це не вакцина, а еліксир!

— По-перше, — сказав лікар, — вакцина не моя. Я не маю честі бути її винахідником. По-друге, вона виготовлена на фармацевтичних заводах Німецької Демократичної Республіки, доставлена на замовлення нашого уряду і прийнята спеціальною комісією, призначеною наказом міністра. Усе це треба мати на увазі, коли справа стосується цієї вакцини. І, по-третє…

— По-третє, — перервав його Ванов, — я хочу знати, Державна безпека хоче знати, чому ця доброякісна вакцина, прийнята спеціальною комісією, не діє? Чому вона не створює імунітету? Я прошу пояснити мені цей незначний факт. І чекатиму відповіді найпізніше до обіду. — Він помовчав якусь мить. Лікар також мовчав. — До обіду, зрозумів? — повторив полковник і з досадою кинув телефонну трубку.

Потім погасив недокурену цигарку, здув сірий попіл, що впав на папку з Смолянською справою, і натиснув кнопку дзвоника.

У дверях виструнчився черговий лейтенант.

— Подзвоніть Абакуму Захову і передайте, що я прошу його негайно прийти до мене, — наказав полковник і глянув на хронометр.

Була без чверті десята.


2

Абакум Захов — як я вже зазначав у своїй першій опублікованій повісті[1] — мав кілька професій. Після закінчення історичного факультету Софійського університету його прийняли в аспірантуру, де він вивчав епіграфіку.[2] Спеціалізувався у Москві з реставрації археологічних пам'яток. Повернувшись з Москви, працював позаштатно в Археологічному інституті і одночасно вчився заочно на фізико-математичному факультеті, який згодом закінчив, а також займався художньою фотографією та лабораторною справою. У списках співробітників інституту Абакум як реставратор значився під своїм справжнім ім'ям. Але в системі Державної безпеки, де він був капітаном контррозвідки, його знали як Абакума Захова — таким був його секретний службовий псевдонім.

Абакум увійшов у кабінет начальника і виструнчився, як того вимагала службова ієрархія. Полковник підвівся, рушив назустріч і подав йому руку.

Тепер обличчя Ванова пом'якшало, наче раптом його осяяло чисте й тепле внутрішнє світло. Поганий настрій зник, в очах спалахнули радісні вогники, а на устах розквітла тепла, щира усмішка. Але це тривало лише якусь мить. Полковник кашлянув, потім чогось насупився і, старанно струшуючи з вилоги темного піджака (Абакум чудово знав цю манеру полковника) неіснуючий порох, тихо

1 2 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки"