Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Коштовний камінь, Андрій Гуляшки 📚 - Українською

Читати книгу - "Коштовний камінь, Андрій Гуляшки"

279
0
09.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Коштовний камінь" автора Андрій Гуляшки. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Коштовний камінь, Андрій Гуляшки» була написана автором - Андрій Гуляшки, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Детективи".
Поділитися книгою "Коштовний камінь, Андрій Гуляшки" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com". Популярні книги українською!!!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 48
Перейти на сторінку:
Андрій Гуляшки
КОШТОВНИЙ КАМІНЬ1

«…Ніщо інше не має такого

незвичайного зеленого кольору».

Пліній Старший.







Я хочу розповісти вам одну цікаву історію. Вона не вигадана, бо я сам, як побачите далі, брав у ній участь. Проте не бійтесь, що багато говоритиму про себе, — це б вам швидко набридло, та й історія втратила б свою привабливість.

Перш за все дозвольте відрекомендуватись: я студент третього курсу ветеринарного інституту. А те, про що збираюсь розповісти, трапилося під час літніх канікул, коли я був учнем десятого класу і переходив у одинадцятий. Як бачите, події давні. Дещо я забув, але деякі подробиці бачу ясно і з задоволенням пригадую мої вісімнадцять років, коли для мене все було загадковим, як таємничі пригоди, описані Конан-Дойлем.

I

Ця історія почалась, дійсно, незвичайно.

В той час геолого-розвідувальними роботами в країні керував інженер Славі Спиридонов. Це був невисокий літній чоловік — сухорлявий, трохи сутулий, з довгими рухливими руками, а на високе чоло, пооране глибокими зморшками, спадав сивий густий чуб.

Славі Спиридонов закінчив геологічний факультет університету в Радянському Союзі, куди емігрував з Болгарії після розгрому Вересневого повстання. Там він брав участь у наукових експедиціях до Сибіру та Уралу. Отож, більша частина його життя пройшла на лоні природи. Справжній ентузіаст своєї справи, він навіть тепер, незважаючи на свій вік, все ще мріяв про подорожі, відкриття, життя, сповнене тривог і труднощів.

Інженер Славі Спиридонов віддавав перевагу досвідченим геологам, але й до молодих, які були спритними і сміливими, ставився сердечно, наче рідний батько. Він давав їм поради, допомагав, сам добирав для них інструменти та знаряддя і, коли вони відправлялись у далеку путь, проводжав на вокзал і з бадьорою посмішкою махав їм рукою з перону, бажаючи успіху.

Веселий і сердечний з щирими, відвертими людьми, він був непримиренним до тих, хто захоплювався легкою та дешевою славою, саркастично їх висміював.

В цей день Славі Спиридонов запросив до свого кабінету керівника третьої геологічної бригади, яку звичайно відправляли в такі райони країни, де шукали родовища особливо цінних мінералів.

Бригада готувалась у дорогу.

Керівник експедиції Вилю Власев, хімік за професією, був одним з тих вчених, які і в найпохмуріші роки фашистської реакції лишились вірними своїм переконанням. В нього були деякі дивацтва, хоч на перший погляд він справляв враження дуже простого, добродушного. Вилю Власев належав до категорії тих людей, які визнають за істину тільки те, в чому їх переконують власні чуття, і яким необхідно підтвердити свої теоретичні припущення в лабораторії, його знали, як скрупульозно акуратну, навіть педантичну людину, працівника, що ніколи не приймав ніяких рішень, поки не було наперед відомо, що зусилля обов'язково повинні завершитись успіхом.

Це був кремезний товстий чолов'яга з важкою ходою. В нього було кругле, завжди червоне обличчя з м'ясистим, трохи горбатим носом, його широкі ніздрі розрізняли найтонші, невловимі запахи. Він завжди важко дихав і обливався потом, однак і літом і зимою ходив у в'язаному шерстяному жилеті і свій велюровий крислатий капелюх, прикрашений побляклою коричньовою стрічкою, знімав тільки в лабораторії чи канцелярії та лягаючи спати.

Вилю Власеву вже було під п'ятдесят років, але все ще був нежонатий. Самотність особливо гнітила його у вихідні, а ще більше у святкові дні; однак при думці про шлюб він задоволене потирав руки, ніби далекоглядний мандрівник, що зумів обминути одне з найнебезпечніших місць на своєму шляху.

В кіно Вилю Власев ходив не більше як один-два рази на рік, і то тільки в тих випадках, коли демонструвався історичний або науково-популярний фільм. В театрі не бував із студентських років. Мав одну розвагу — грав у доміно з хазяїном квартири, і одну пристрасть — вів детальні записи в щоденнику про все, що вважав цікавим і важливим у своєму житті.

Про Власева ще можна було сказати, що вдача в нього була відлюдкувата і молодих людей з гарячими серцями і буйною фантазією він не любив. До того ж він потай сподівався, що його призначать на посаду начальника лабораторії.

День був ясний, сонячний і теплий. Поки Вилю Власев спокійно гортав сторінки щоденника, інженер Спиридонов кілька раз похмуро пройшовся по кабінету, розмахуючи руками, потім зупинився біля відкритого вікна і задивився в далечінь. На голубому, трохи блідому небі сяяло яскраве полудневе сонце; стіни хат блищали і скидались на відполіровані листи слюди. Повівав теплий південний вітерець, і каштан, що ріс просто під вікном, ледве погойдував гіллям, густо порослим великими свіжо-зеленими листочками.

Славі Спиридонов примружив очі, — останнім часом вони в нього почали сльозитися від яскравого світла. Він перевів погляд на крону каштана і мимохіть зітхнув. Ним оволоділо почуття, що він замкнений в чотирьох стінах свого робочого кабінету, як пташка в клітці, і наповнило його душу досадою, якоюсь огидною гіркотою. Йому так хотілося б вийти на вільний простір. Але очі в нього боліли від сонячного світла, а в кінчиках пальців почувався якийсь терпкий холодок. Це були перші неприємні ознаки старості, перші сигнали про те, що відтепер про подорожі, табірне життя можна тільки мріяти.

1 2 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коштовний камінь, Андрій Гуляшки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коштовний камінь, Андрій Гуляшки"