Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Глибокий мінус, Володимир Дмитрович Михайлов 📚 - Українською

Читати книгу - "Глибокий мінус, Володимир Дмитрович Михайлов"

203
0
09.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Глибокий мінус" автора Володимир Дмитрович Михайлов. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Глибокий мінус, Володимир Дмитрович Михайлов» була написана автором - Володимир Дмитрович Михайлов, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Фантастика".
Поділитися книгою "Глибокий мінус, Володимир Дмитрович Михайлов" в соціальних мережах: 

Чи хотілось би тобі зазирнути в минуле? А в майбутнє? Побачити, якою була Земля тисячі, мільйони років тому, взнати, як житимуть нащадки? Отож сідай у хронокар і разом з героями оповідання «Глибокий мінус» здійсни цікаву й повчальну мандрівку в давноминулі епохи та в прийдешнє людства.
Автор оповідання розповідає про тісний взаємозв'язок усіх поколінь, високе покликання людини, озброєної знаннями, чистої морально.
Книга містить також науково-фантастичні оповідання «Чорні Журавлі Всесвіту» та «Люди і кораблі» — про відважних зореплавців, освоювачів Всесвіту.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 45
Перейти на сторінку:
Володимир Михайлов
ГЛИБОКИЙ МІНУС





Малював В. Спицевич


Перекладено за виданням: «Искатель», 1963, № 4; «Фантастика», 1966, выпуск II; В.Михайлов. «Люди и корабли», Рига, «Звайгзне», 1967.




ЧОРНІ ЖУРАВЛІ ВСЕСВІТУ

Простір був безмежний. Не порожнеча, якою він колись уявлявся, а простір, що кипить згустками, розрідженнями й завихреннями полів. Простір, що незримо вигинається поблизу зірок і полегшено випрямляється далеко від них; він був нескінченний, і корабель загубився в ньому швидше, ніж губиться крапля в океані.

Корабель був малий. Видовжений і легкий, окрилений викинутими далеко в різні боки мережаними конструкціями, він спурхував — срібляста летюча риба — над грізними валами гравітаційних штормів, здатних розчавити його, жбурнувши на непомітні рифи заборонених прискорень; він гальмувався й розганявся, він обкутувався хмарою захисних полів — і втікав, вислизав, ухилявся — і знову продовжував свій шлях, і його кристалічна луска тьмяно вилискувала в розсіяному світлі галактичного простору.

А втім, простір нерідко був спокійний. Всередині ж корабля спокій панував завжди. Навіть коли корабель пробивався крізь рукав субгалактичної гамма-течії і в блискучих артеріях автоматів пульсували бурхливі струми, в рубці, салоні й каюті було тихо й комфортабельно, жовті й зелені стіни відбивали м’яке світло, а матова стеля та біла підлога випромінювали такий веселий спокій, який випромінюють лише білі предмети. Автомати ховалися десь у глибинах корабля, й гарячкова квапливість кіберустановки не помічалася — так само як не помічається і захоплений розгул вибухів у камерах мотора.

І зовсім уже спокійні були люди, двоє пасажирів на борту; один — тому, що зовсім не уявляв усього, чим загрожував космос, а другий — через те, що дуже добре уявляв усе; справжній же спокій дається тільки цими полюсами знання.

Було спокійно і було тихо — рівна мелодія приладів уже не сприймалася більше, як шум, і ставала чутною лише в моменти зміни режимів. Тихо було й тому, що люди розмовляли зрідка. Розмова могла надовго обірватися на півслові і відновитися з півслова.

— А все-таки вони не замінять земних, — сказав молодший. Він примостився на відкидному кріслі біля фільмотеки.

Старший промовчав. Він умів мовчати; це можна було збагнути не одразу, як не одразу можна було збагнути й те, що Кленов — старий: очі у нього зіркі, шкіра на обличчі гладенька, а рухи і слова точні і сильні. Лише придивившись, можна було помітити, що повіки його іноді виказують утому, та ще слова, траплялося, переходили в бурчання.

Так можна було здогадатися, що це — дід. Але тоді не хотілося вірити, що це — той самий Кленов, людина з таким земним прізвищем, яка лишила сліди у просторі, підручниках і легендах. Найстаріший — як його шанобливо називали зореплавці.

У перші дні мовчання лишалося тільки згадувати уривки цих легенд. Це був чоловік, який ще замолоду, із земного, нині закритого, Памірського космодрому вирушив у свою першу мандрівку й відтоді не повертався з неї. Не повертався тому, що під час місячних і навіть річних перерв у польотах він однаково, як казали, жив думкою в космічних дослідженнях, і на Землі йому, мабуть, снилися зоряні сни.

Кленов був випробувач. Якщо ще в давнину випробувачі літаків були інженерами, то випробувач зорельота був пілот і вчений — когорта людей, яка зникає, майже зникла, які часто поодинці відлітали на дедалі швидших кораблях, поодинці — бо можна було ризикувати безліччю автоматів, а не людьми.

Вони відлітали найчастіше поодинці і повертались, а іноді не вертались… Кленов вертався завжди, 1 двічі — не сам; врятованим випробувачам він віддавав свою каюту, але підходити до пульта їм не дозволяв. Щоразу він привозив усе більше спостережень і даних — у пам’яті своїй і електронній, у записах фоно- і відеокотушок. І він привозив усе менше слів, немовби віддавав їх простору в обмін на знання.

Тепер він був останній з тієї плеяди, решта жила на Землі. Завдання електронного моделювання Простору з усіма його несподіванками було розв’язане завдяки активній допомозі Кленова, і кораблі можна було повністю випробовувати ще в процесі опрацювання. Та залишаючись випробувачем, Найстаріший став не просто вченим, а дуже великим вченим, фахівцем з Простору. Він єдиний, як і раніше, літав сам на кораблі, останньому з випробуваних ним, і випробовував якщо не кораблі, то такі пристрої, які ще не можна було промоделювати. Цього разу- нові дельта-генератори.

Але таким він був у легендах, а на кораблі був просто дідусь, який чув, коли до нього зверталися, лише тоді, коли хотів чути, а коли не хотів, то спокійнісінько собі мовчав і навіть не перепитував. А це не найкраща форма бесіди.

— Все-таки вони не замінять земних, — знову сказав молодший голосніше.

Старий підвів сухорляве лице від екрана, його погляд пройшовся звичним шляхом — від вигадливих, за останньою модою, сандалів, по світлому спортивному костюмі, по покритому густою, ще земною засмагою обличчю і каштановій чуприні і врешті зупинився на голубих очах, в яких, здається, світилася цікавість.

— Вам би все земне… Не замінять так само, як нові друзі не замінять старих, — нарешті відповів Кленов. — Та вони потрібні. Старі друзі відходять, однаково — люди вони, чи кораблі, чи гіпотези. В моєму віці можна одного разу прокинутись — і не впізнати світу. А до чого це ви — про земних журавлів?

— Про тих, інших, можете сказати тільки ви, — була відповідь. — Хоч це й дивно. Все-таки у ваші роки…

— Роки — пусте, нісенітниця, — з задоволенням сказав старий. — Забудьте це поняття, шановний… м-м…

— Ігор, — промовив молодий.

— Шановний Ігоре. Люди вмирають від розчарувань, а не від віку. Ставте перед собою менше завдань —

1 2 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Глибокий мінус, Володимир Дмитрович Михайлов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Глибокий мінус, Володимир Дмитрович Михайлов"