Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Пригоди Омкая, Хома Олександрович Зубарєв 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди Омкая, Хома Олександрович Зубарєв"

174
0
09.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пригоди Омкая" автора Хома Олександрович Зубарєв. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Пригоди Омкая, Хома Олександрович Зубарєв» була написана автором - Хома Олександрович Зубарєв, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Пригодницькі книги".
Поділитися книгою "Пригоди Омкая, Хома Олександрович Зубарєв" в соціальних мережах: 

Хома Олександрович Зубарєв не один рік провів на Далекій Півночі. Про життя народів цього краю і розповідає він у своїй книзі. Герої оповідань — підлітки. Вони полюють на хутрових і морських звірів, ловлять рибу, знищують хижаків.
У боротьбі з суворою природою в дітей виховуються мужність, наполегливість в досягненні мети, спритність, кмітливість. Саме ці якості дозволяють врятуватися Чімі, що опинився один на пустельному острові («Кам'яна підкова»), саме завдяки їм не загинув Омкай, якого поранений морж потяг у відкрите море («Пригоди Омкая»).
В оповіданнях добре передані риси нового побуту народів Півночі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 28
Перейти на сторінку:
Хома Зубарєв
ПРИГОДИ ОМКАЯ






Малюнки Г. Глікмана





КАМ'ЯНА ПІДКОВА

Чімі під'їхав на байдарці з моржевої шкури до Чорного Острова. Витягши човен на берег, пін зняв з голови малахай і, витираючи рука-пом кухлянки мокрий від поту лоб, прикинув:

— Вважай, не менш як три години веслами махав. А здається, зовсім недалечко.

Чімі підтягнув халяви нерп'ячих торбазів і глянув на море. Вузька біла смужка, як мармурова жилка, простягалась по темно-свинцевій воді вздовж обрію. То вирізнялась у далині кромка криги. Днів чотири тому налетів південний вітер, одірвав від Чукотського берега зимову кригу і відтиснув її на північ кілометрів на тридцять. Так вона і стоїть там, наче на прив'язі. Але це тільки здається. Крига ніколи не стоїть. Немов бездомний мандрівник, вона завжди блукає по океану — підганяють її вітер і морська течія. Вдивляючись у білясту смужку, Чімі помітив, що вона стала значно ширша, ніж була, коли він виїздив із стійбища. Це змусило Чімі насторожитися.

— Виходить, що крига поповзла назад. Отже, вітер повернув з півночі.

Чімі підійшов до байдарки. Хвилин зо дві стояв у. роздумі, поглядаючи то на обрій, то на чорні скелі, навислі над його головою.

— Все одно назад не повернусь! — махнув він рукою.

Чімі був впевнений, що, поки крига підійде до острова, він встигне оглянути прибережні скелі та урвища. А при біді завжди можна буде перетягти легку байдарку волоком по льоду на чисту воду і з попутним вітром дістатися додому. Головне — відшукати те місце, де було знайдено уламок червонястого граніту з блискучими цяточками.

Той уламок, як і інші камені-експонати, давно лежав у селищній початковій школі.

Чімі любив геологію. Про мінерали він дещо вже знав від учительки і свої знання в цій галузі намагався розширити, розпитуючи учительку про все і читаючи книги. Ще в першому класі він почав збирати і фігурні черепашки, і куски кварцу, кришталю, і пелюстки слюди, і гальку з кольоровими прожилками. Свої знахідки Чімі приносив у ярангу і складав у ящики. Товариші по школі частенько приходили подивитись і помилуватися красивими камінцями. Іноді вони й самі приносили якусь цікаву річ. Згодом усі ящики з експонатами Чімі передав учительці, і це стало початком шкільної колекції. Але що ховав у собі кожний з камінців, цього Чімі не знав. І тільки в минулому році йому розповіли про це геологи. Вони почули від чукчів-оленярів про шкільну колекцію і після закінчення своїх робіт прибули у стійбище. Геологи звернули особливу увагу на уламок граніту з блискучими цяточками сірувато-сталевого кольору. Цей уламок якось привіз з Чорного Острова колгоспний завгосп, коли їздив туди за глиною. Геологи вирішили майбутньої весни обов'язково приїхати сюди і насамперед обслідувати Чорний Острів. Навіть частину своїх інструментів вони залишили у селищі.

Чімі закінчував восьмий клас. Як довго тягнувся учбовий рік! Але Чімі терпляче ждав. Закінчаться хуртовини й холод, і першим весняним судном приїдуть геологи. І чекати йому залишалось уже недовго; але непосидючому Чімі бракувало витримки. Це й було причиною тих лихих пригод, які згодом звалилися на нього.

Як тільки навесні відійшла від берегів крига, Чімі втратив спокій. Щодня після уроків він вилізав на високу сопку і довго вдивлявся в море: чи не синіє десь димок довгожданого судна. А що коли геологи передумали і не приїдуть? Так і залишаться незайманими у землі всі скарби. Коли йому урвався терпець і зникла надія, Чімі сам вирушив на острів.

Звичайно, коли б на стійбищі були його батьки, хіба відпустили б вони Чімі самого на Чорний Острів, а особливо навесні, коли від повені часто трапляються обвали та зсуви! Чи далеко до біди! Та батько й мати Чімі більшу частину року працювали в оленярських бригадах у тундрі. А що могла вдіяти з упертим Чімі сама бабуся Гатле! Побурчала вона на нього, побурчала і примирилася; навіть на дорогу йому всяких харчів у торбину поклала.

Чімі узяв з собою геологічний молоток, торбину, пошиту з нерп'ячої шкури, і подався до скелі з виткнутими карнизами та ярусами. Скеля нагадувала величезну чорну підкову, кінці якої спускались у море, замикаючи собою горбастий прибережний майданчик. Біля підніжжя скелі громадилися камені, уламки вапняку, сланцю, що впали з круч. Там, де кінці підкови прилягали до берега, на скелястій стіні видно було западини, глибокі ніші, вириті морськими хвилями. У центральну частину скелі врізувалась довга вигнута ущелина, а праве крило її розсікала тріщина. Вона опускалась униз і обривалася над печерою.

Йдучи понад урвищем, Чімі оглядав обвали, зсуви, скиди. Різні породи траплялися тут, і від кожної Чімі відбивав шматочок і клав у торбину. Часом він зупинявся і, скинувши кухлянку, квапливо починав ритись у купі каміння. Чімі шукав червонястий граніт з блискучими цяточками. Але граніт довго не попадався. Чімі знайшов його метрів за десять від центральної частини скелі, при виході з ущелини, і від радощів застрибав, як молодий олень.

— Знайшов, знайшов! — сміючись вигукував Чімі.

Він без кінця крутив у руках і розглядав камінець, в якому, наче втиснуті пресом, стирчали сірувато-сталевого кольору блискучі крупинки.

Сховавши знахідку, Чімі не поспішаючи обстежив підніжжя скелі. Він разів з десять пройшов по краю урвища, перевіряючи породи, що залягали в нижньому і в сусідніх з ним шарах. Потім Чімі відійшов убік, оглянув високу, майже прямовисну скелю: лише звідти міг зірватися уламок граніту і лише там, нагорі, могла залягати руда. Залишалось одне: лізти на скелю і обдивитись виходи гірських порід. А, може, спочатку піти в ущелину і там пошукати вихід рудоносного шару?

Чімі пробирався вузькою ущелиною, що йшла до центральної частини скелі і чимдалі ставала вужчою і похмурішою. З обох боків

1 2 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Омкая, Хома Олександрович Зубарєв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Омкая, Хома Олександрович Зубарєв"