Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Мовчання адресоване мені, Василь Дмитрович Слапчук 📚 - Українською

Читати книгу - "Мовчання адресоване мені, Василь Дмитрович Слапчук"

303
0
11.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мовчання адресоване мені" автора Василь Дмитрович Слапчук. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Мовчання адресоване мені, Василь Дмитрович Слапчук» була написана автором - Василь Дмитрович Слапчук, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Поезія".
Поділитися книгою "Мовчання адресоване мені, Василь Дмитрович Слапчук" в соціальних мережах: 

Увазі читачів пропонується трикнижжя - дві збірки поезій і збірка поезій у прозі. Попри те що збірки різні за побудовою та формою вираження - об’єднує їх не тільки спільна назва, але й цілий ряд загальнолюдських проблем, які автор не береться вирішувати у глобальному масштабі, а лише у межах власної душі та серця. Автор робить спробу проникнути в суть речей, дошукатися причини, філософськи осмислити різноманітні стани, настрої, явища, тобто, все те, що його наповнює й оточує: складні стосунки особистості зі світом, її внутрішні протиріччя й конфлікти, вічне притягування чоловічого й жіночого начал, невтолене жадання істини й гармонії - ці та багато інших тем знаходять відображення в поезії Василя Слапчука.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 28
Перейти на сторінку:
Василь Слапчук

Мовчання адресоване мені
Художній редактор Ірина Стецула Художнє оформлення Василь Слапчук
Книга I. СЕЗОН ДОЩІВ У ГЛЕЧИКУ

БУРШТИН IЗ ТВОГО ГОЛОСУ
Я просто був. Хоч все було непросто, а дечого i зовсiм не було. Я жив, як мiг: молитвою i постом, Впадав у грiх, приносив зло… На вишнi iз Антоничем-хрущем ховавсь вiд свiту й вiд самого себе. Я просто був. А ти була дощем. I ти жила тодi на небi. Iз уст твоїх солоних злiтають птахи рожевi з голосами скрипок, а крила пахнуть хвоєю i воском, так пахне свято i вчорашнiй смуток, i я роблюся деревом гiллястим, щоб дати їм притулок I бачити, як ти сплiтаєш дощ у косу i мiряєш її Чумацьким Шляхом. Не плач, я посаджу в твої долонi мiсячне зайча з холодним носиком i лоскотним м’яким iм’ям, яке читається так само легко, як i слiди вiд лапок, котрi ведуть до усмiху. Самотня i натхненна, ти жала дощ, i серпик мiсяця в твоїх руках, легких, як крила ластiвки, свiтився тепло та рiшуче, стинаючи цiвки пiд корiнь, щораз торкавсь мого волосся. Ти струменi в’язала у снопи й складала у пiвкопи людських марнот. Ти рятувала свiт вiд кари, вiд потопу. Ти рятувала свiт, якого я зрiкаюсь заради пальчика утятого серпом. Спускаючися на дно криницi, глибина якої дорiвнює сподiванню, побачити на деннiм небi помiж зiрок зелених два жовтих згустки свiтлої й тремтячої печалi очей черницi, келiя якої зачинена зсередини. Криниця глибша вiд самого неба, на самiм днi - веселка, зiткана для тебе. Розпущене волосся тисячами ниток Арiадни - кожному заблудлому волосинка - вказує дорогу iз тванi зубожiння до бази вiдпочинку од щедрот на березi бурштинових очей. Пiду до Цербера, та не пiду з усiма. Мене врятує лише волосся, сплетене у косу. Вiд дiвчини з волоссям кольору соломи, гречки та вiвса, котра живе за межами чужого розумiння i виклала з очей, якi стрiчалися з її очима, мозаїку прозрiння на тильнiм боцi неба, а всi її слова помiряно в каратах, чекаю жайвора, аби принiс її мовчання, що адресоване менi вiд дiвчини, котра не любить телефонiв. - Уже не день. - Iще не день. Твiй ангел в сутiнках iде зi свiчкою. Аж смалить крила, так затуляє, щоб горiла. I божевiлля з божевiль: мiй ангел, як велика мiль, повзе кудись в куток вiд мене i там в пiтьмi кусає вени. Освідчення, або два способи самовбивства Мої слова, наче кров із горла після поранення в груди: - Я не можу без тебе жити!… А ти оповідаєш мені, як любиш сутінки й закохана у дощ. Опиняюся перед вибором: перетворитися у дощ чи розчинитися у сутінках? Приватна китайська стiна. По рiзнi боки двоє: ти - найвродливiша i найчарiвнiша мiж квiтiв, я - найнещаснiший серед людей. До твоїх очей чумаки їздять за сiллю, а я щодня ходжу топитися, але чумаки щораз мене видобувають, укритого саваном солi, iз тихою, наче маятник незаведеного годинника, механiчною зозулькою на шиї, i викидають, як звичайний непотрiб - а що зi мною робити? - на хлiб не посиплеш, пивом не зап’єш, нехай мене забере повiнь. Стiкаю у кутик тремтячих уст i чую, як двi сльозиночки на вiях вдаряються одна об одну - видзвонюють за мною. Твоє ім’я Обручка виготовлена iз диска сонця i трохи сплющена пiд тиском обставин, вiд чого збоку нагадує яєчко, що стало навшпиньки; вибитий молочний зуб старого дракона, на мiсцi якого вирiс зуб мудростi; приручений серпик мiсяця з накинутою вуздечкою; двоє, що тримаються за руки у найостаннiшу мить прощання, а може, й навпаки, i зiллються за хвилю в єдине цiле на вiки вiчнi; чоловiк у профiль, який iде направо i несе перед собою стос добрих намiрiв та порожнечi; бедрик, незвичайний малюнок крилець якого, якщо дивитися зверху, нагадує вагiтного гапличка. О л е н к а Спускається з дзвiницi день i вечорiє. А небом втомлена iде з малям Марiя. Туман зливається в рiку, i пахне м’ята, у вишиванiм рушнику - зелене свято. Марiя Дiва i маля, обоє босi. До неба горнеться земля, вологи просить. I я молюся i прошу в Марiї Дiви хоча б двi пригорщi дощу, прохаю дива. Марiя Дiва i маля - все далi й далi… I враз побачу знак здаля, що диво сталось. Коли ти в глечику жила, а я пас бедрикiв, помiж кульбаб тодi текла вода солодка - мед-рiка. Зелена макiвка - твiй дiм i мiй притулок, над нами в небi золотiм - крилатий вулик. Жили ми в глечику колись, пили з горнятка, до нас дощi у гостi йшли i дощенятка. Не знали ми тодi грiха, жалю не знали. I я тебе тодi кохав, i ти мене кохала. Подарую тобi своє серце у виглядi кулона Не вiдмовляйся мотивуючи тим що нинi ця прикраса немодна Ти не потребуєш прикрас ти взагалi нiчого не потребуєш тому-то й дарую тобi рiч нiкому не потрiбну тобi ж вона служитиме оберегом Наслухатиму як б’ється моє серце в твої груди - знадвору чи з середини? Пiсля дощу до кiмнати залетiв зелений метелик i став кружляти над золотою голiвкою дiвчини з райдугою за плечима Коли я нахилився щоб її поцiлувати то побачив що це не метелик а два листочки котрi побралися за руки Сестра моя - печаль, сестра моя - Оленка. Заплакана свiча, прозора i тоненька. Заплакана свiча, заплакана сестричка i мiсячне зайча - в долонях - з мокрим личком. Лякливе зайченя - холодний, мокрий носик - iз зорями щодня спить у твоїм волоссi. Мiй подих у щоку i подих зайченяти… Люблю тебе таку… мов на штиках пiднятий. Вмирав, та не помер… А уникав я смертi для того, щоб тепер з тобою мiг померти у глечику. Дiвча беззахисне й маленьке… Моя сестра - печаль, моя печаль - Оленка. Впав хрест вечiрнього вiкна, впав через груди на обличчя. Я витиму на сонце, на… Але рятунку не покличу. Молюсь до заходу i сходу, до Духа, Сина i Отця… Ти прийдеш так, як бiль приходить, i знiмеш чорний хрест з лиця. Чорнiє дiрочка мiж брiв, повiльно тане грудка болю… Я вже тобою вiдхворiв, уже вiдмучився тобою. I не дружина, й не сестра, i не отрута, i не лiки… Ще тiльки вчора помирав, а нинi видужав навiки. До лiсу… В лiс… У хижакiв знайти притулок, наче в друзiв, i дати вихiд чорнiй тузi, i вити вовком мiж вовкiв. До лiсу… В лiс… Посеред ночi… Лежу нi мертвий нi живий. Нанизую зеленi очi на жовтий струмiнь дощовий. До лiсу… В лiс… Ледь-ледь добрiв… Тут лиця з нiмбами й рогами… Землi немає пiд ногами, немає неба угорi. До лiсу… В лiс… Тебе немає… Не буде… Не було. Нема… До лiсу з тiнню забiгаю, iз лiсу тiнь бiжить сама. Я побудую схрон, аби сховатися у схронi, i окрики ворон лiчити буду, мов патрони. У лiсi вирию печеру пiд шелестом ялин. Запарю чаю на вечерю з трави полин. I на лице моє роса уранцi капатиме з стелi… Я в цiй оселi буду сам, я побудую цю оселю. Пiсень спiватимуть пернатi, зазеленiє мох… Лише цвiркунчик буде знати, що схрон збудований для двох. Ти є. У мене. Тiльки ти. В усьому свiтi бiльш нiкого. Нас лише двоє перед Богом. Прости менi. Прости менi. Прости! У чорну падав я розпуку, холодний волохатий вiдчай все зазирав менi у вiчi. Вiзьми, вiзьми мене за руку. Iдуть оленi до води, як до причастя люди. У мене ти була завжди, i ти завжди у мене будеш. Обiйдемо людей, минемо кладку, до броду вийдем, як оленi, i будем пити тишу з жменi наприкінці життя як на початку два рази сiм душа гукає в комин я вiрю всiм не вiрячи нiкому коса не тне а чорний грiх залiза впiзнав мене душа у комин лiзе їсть очi дим i засипає жаром хай згине молодим нехай побачить старiсть
1 2 ... 28
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мовчання адресоване мені, Василь Дмитрович Слапчук», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Мовчання адресоване мені, Василь Дмитрович Слапчук» жанру - 💛 Поезія:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Мовчання адресоване мені, Василь Дмитрович Слапчук"