Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович 📚 - Українською

Читати книгу - "Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович"

287
0
11.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Довга ніч над Сунжею" автора Леонід Григорович Кононович. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович» була написана автором - Леонід Григорович Кононович, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Детективи".
Поділитися книгою "Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович" в соціальних мережах: 

Він мужній, безстрашний, безжалісний — справжній сучасний герой. Життя для нього — війна. Він працює у приватному детективному агентстві й розслідує найскладніші та найнебезпечніші справи. Змова російських спецслужб проти української демократії та Чечня — таємні сторінки недавньої історії, де переплелися політика, кримінал та великі гроші. Два гостросюжетні романи в одній книжці!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 36
Перейти на сторінку:
Леонід Кононович
ДОВГА НІЧ НАД СУНЖЕЮ

Кримінальний роман

Бетеер горів як свіча, й сніг на узбіччі аж почорнів од сажі. Двоє командос, які встигли залягти коло дороги, були забиті в перші ж хвилини бою. Причаївшись за пагорком, я добре бачив їхні тіла, котрі непорушно чорніли на снігу, — обох поцілили ще на броні, а потім добивали з автоматів. Я набрав у рота снігу й сплюнув. Слина була тягуча й липка. З переліска потойбіч дороги продовжували стріляти. Їх було п'ятеро, й ще один з базукою, — той, що підбив нашого бетеера. Диверсанти, скрушно констатував я. Спецназ федеральних військ. В голові дзвеніло. Кулі вдаряли просто перед пагорком, виколупуючи крихти мерзлої землі. Ще одну групу, посейбіч дороги, я встиг закидати гранатами, — за якийсь момент до того, як наш бетеер поцілили з базуки. Мене відкинуло метрів на двадцять; отямившись, я побачив, що лежу коло якогось пагорка, а двоє командос, які сиділи зі мною на броні, повзуть по снігу, й за ними тягнуться криваві пасма. А що коїться далі по дорозі, там, де зупинився транспорт зі зброєю… про те, либонь, сам господь знає! Витік інформації, не інакше, з холодною люттю подумав я. Аби лиш уціліти, а там я розберуся… розберуся, що й до чого…

Стрілянина вщухла. У вухах дзвеніло; бетеер продовжував горіти, викидаючи в небо стовп чорного їдкого диму; кружляли й кружляли пластівці сажі, сідаючи на сніг, на двоє непорушних тіл, котрим уже не потрібна ні робота в «Тартарі», ані всі блага світу, до яких так прагне людина… окрім дзвону в вухах я нічогісінько не чув, і все це було як в німому кіно: безгучна чорнобіла панорама, де чорна дорога, біле поле — і чорний перелісок, з якого стали вибігати білі постаті в маскувальних костюмах і з автоматами напереваги.

Їх справді було п'ятеро, а ще один ніс базуку, заряджену конічним снарядом. Усі без панцерних жилетів. Рухалися хутко, звинно як вовки. Це справді був спецназ, і їм здавалося, що операцію закінчено: екіпаж загинув у бетеері, а троє бойовиків наклало головами під час перестрілки.

Двоє, холодно подумав я, двоє вбито… а третій — живий!..

У вухах продовжувало дзвеніти. Бетеер горів, і дим підіймався в небо. Літала сажа. Було холодно. Люди рухалися через поле, і їхні постаті росли в рамці прицілу.

Вони завжди вважали себе непереможними. Їх відірвали від верстатів, від шахт і відбійних молотків, від ґаблів і вил, якими вони розкидали гній на колгоспних фермах — і взяли у військо, й зробили машинами для забійства людей. Їх навчили сотням способів, — як забити чоловіка голими руками, кинджалом, ножем диверсанта з викидним лезом, багнетом навкидя, дротяною петлею, капроновим джгутом і, звичайно ж, з вогнепальної зброї. Упоравши першу жертву, вони відчули себе суперменами, — ще б пак, дев'яносто процентів людності не може ставити фахівцеві скількинебудь ефективного опору! І тоді політики з порожніми очима послали їх на чужу землю, щоб за десять днів поставити на коліна цілий народ. На танках і бетеерах вони вступили в Грозний — і з ненавистю, з люттю, з жахом утямили, що тут будуть вбивати їх. Що смерть — напрочуд реальне явище, й за кожного забитого чеченця накладає головою десятеро їхніх людей. Що кожну вулицю, кожен дім, кожнісінький метр асфальту доводиться без міри поливати шляхетною кров'ю великоросів. За тиждень боїв у них просто не зосталося сливе нічого людського, і їх стали відстрілювати, як собак, розставивши по всенькому місту сотні снайперів.

Автомат запрацював, але звуку я не почув, хоч палець і зігнувся на спусковій скобі, — у вухах продовжувало дзвеніти, й тільки полум'я танцювало й танцювало на кінці стола та механізм шалено відсікав стріляні гільзи. Реакція в них була звірячою, але я встиг поцілити двох: спецназівець із базукою затанцював на місці, розкинувши руки й ноги мов лялька, а тоді якось криво завалився назад, і видно було, як через діри в маскувальному костюмі починає просякати чорна мов смола кров; другому куля знесла півчерепа, й він лише конвульсивно дригнув ногою, обертаючись навколо своєї осі, далі сів на сніг й кумедно обхопив голову руками. Решта залягла сливе в той мент, як я відкрив вогонь; втім, цього відтинку часу мені вистачило, щоб блискавично доскочити палаючого бетеера й, висмикнувши кільця, жбурнути в кожного з них по гранаті Ф1. Хай господь благословить того чоловіка, який винайшов гранати! Можна прошити людину автоматною чергою, але навіть спливаючи кров'ю, вона ще здужає всадити в тебе кулю, котра переверне всенькі твої бебехи; граната ж — вірна перепустка до пекла: звалившись на голову найкрутішому командосові, вона зробить з нього купу кривавого м'яса.

Бетеер продовжував горіти. У вухах дзвеніло, й полум'я видавалося безгучним. Я нагинці прослизнув за бетеером, тоді постояв, не знімаючи палець зі спускової скоби, й поволі випростався.

Один з них був ще живий. Граната рознесла йому живіт; він лежав горізнач і, вишкіривши зуби, безугаву крутив головою з боку на бік — ну, мов китайський божок, їйправо! Я з цікавістю подивився на нього, тоді навів приціл автомата йому в перенісся й придавив спуск…

… і в сей мент дзвін у вухах раптом щез, наче урвалася невидна сталева струна, і в вуха з ревом та гуркотом ринула диявольська какафонія цього світу, де люди вбивають людей і право диктує зброя: почулося гоготіння вогню і як часто й рвучко вибухають в бетеері кулеметні патрони; як сичать відпрацьовані гільзи, провалюючись у сніг; як далі, кроків зв двадцять, квилить іще один диверсант, навпіл перерубаний автоматною чергою; і нарешті, як на дорозі, там де зупинився транспорт зі зброєю, разпоразу бахкають гранати й стрекотання автоматів перекриває тяжке глухе гупання великокаліберного кулемета.

Я ввімкнув рацію.

— Двадцятий, я — тридцятий, — сказав я у мікрофон, — двадцятий, я тридцятий, як чуєте?

В динаміку щось загуркотіло.

— Тридцятий, — заревів Дядько Пацюк, — де тебе чорти вхопили! Тут таке робиться… Доповідай!

— У мене п'ятеро двохсотих, — сказав я. Сигнал ішов у скриптрежимі, але звичка говорити кодом давалася взнаки. — П'ятеро двохсотих, одиницю

1 2 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Довга ніч над Сунжею, Леонід Григорович Кононович"