Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Вітряк, Славчо Чернишев 📚 - Українською

Читати книгу - "Вітряк, Славчо Чернишев"

252
0
11.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вітряк" автора Славчо Чернишев. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Вітряк, Славчо Чернишев» була написана автором - Славчо Чернишев, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Вітряк, Славчо Чернишев" в соціальних мережах: 

«Вітряк» — захоплююча пригодницька повість з життя болгарської молоді.
… Група юнаків випадково натрапляє на слід зграї контрабандистів. Хлопці вирішують не звертатися до органів влади і викрити злочинців власними силами. Вони вже тішаться славою, яка дістанеться за геройський вчинок. Але виявляється, що вони мають справу не із звичайними контрабандистами, а з диверсантами, смертельними ворогами нової Болгарії. Починається боротьба не на життя, а на смерть, яка мало не закінчується трагічно для наших героїв.
Повість «Вітряк» — перша книга сучасного болгарського письменника Славчо Чернишева, перекладена на українську мову.
В Радянському Союзі вона видається вперше.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 55
Перейти на сторінку:
Славчо Чернишев
ВІТРЯК




Художник В. В. ВАСИЛЕНКО



НЕСПОДІВАНА ВТРАТА


Старий капітан барба [1] Тодорій умер перед заходом сонця. Вмер на березі моря, на піску, за старою моряцькою звичкою, спрямувавши погляд у далечінь. Небо над затокою було світложовте й глибоке, і Максим подумав, що це дуже безглуздо — вмирати в такий чудовий день, на початку літа, яке ще тільки розгорялося на повну силу.

І все-таки барба Тодорій помер.

Хлопці стояли біля старого капітана сумні й приголомшені, не знаючи, що їм робити. Несподівана смерть капітана збентежила їх, перелякала. Лише півгодини тому барба Тодорій сидів за кермом, вітер роздував прямокутний парус, і стара барка міряла вздовж і впоперек величезну синю затоку. Кволий рибалка ледве тримався на ногах, але палка любов до морських просторів і солоного вітру, до цих дужих смуглявих хлопців, яким він подарував свого благенького човна і які так уміло його полагодили, надавала йому сил, і капітан почував себе майже щасливим. Чи багато треба старому морякові!

О, ця дзвінка солона вода, цей свіжий ласкавий вітер, це південне сонце і ці хлоп'ята! Вони нагадували йому далеку молодість. Барба Тодорій на мить віддався мріям.

Назавтра він збирався поїхати з хлопцями в рибальське містечко Н., побачитися з давніми товаришами по морю й по боротьбі, а потім уже повернутись й лягти умирати. Але передумав. Навіщо їхати так далеко? Він і без того почував себе погано. Така подорож могла остаточно погубити його — хворі легені не витримали б.

Краще сидіти на березі рідної затоки, дивитись на море й сумувати за ним. В цьому є щось приємне й заспокійливе. А хлопці впораються й без старого капітана. Не вперше їм вирушати у відкрите море. Бач які міцні та дужі. Справжні моряки! А самим ще й п'ятнадцяти не минуло… Оцей ось, не по літах високий, засмаглий від морського сонця й вітрів, дужий і мужній Максим, будь-що доведе старе корито до Н., хоч би оскаженіле море здіймало й стометрові хвилі. Упріє, а доведе. Він добре керує парусом, знає море, наперед відчуває зміну вітру, та й розумний, чортяка, а гребе — мов той єгипетський раб. Наполегливий хлопець — весь у батька пішов. Колись буде капітаном і пройде всі моря вздовж і впоперек. А оцей юнак із красивими задумливими очима й душею мандрівника, захоплений водною стихією й далекими південними морями, перечитав усі книжки про море. Він напевно побуває на південних островах і сам напише про них хороші книжки. Вже й зараз він уміє гарно розповідати, та й спостережливий дуже — від його ока нічого не втече, не сховається. Пильне око! Правда, частенько він захоплюється, а інколи й збрехне, але це без поганого наміру. Не випадково ж хлопець сам себе назвав Сашо Африканське сонце. На цього легковажного мрійника багато розраховувати у відкритому морі не можна. А все ж хлопець він непоганий.

А ось Андрій — серйозний, мов професор, дуже начитаний хлопець. Він добре розбирається в морській справі, знає силуети всіх кораблів і човнів, вивчив краще за якогось там досвідченого моряка флажкову сигналізацію і всі морські вузли, розсудливий і взагалі освічений хлопець. Цей, певно, буде суднобудівником. Весь час придумує різні моделі крейсерів, яхт, баркасів і парусників. Він син інженера, й наука у нього в крові. А який математик! Неначе в його голові не мозок, а справжня лічильна машинка.

А оце чорне, мов циганча, хлоп'я Колка — бідолашний сирота. Добре, що влада тепер наша, не жебракуватиме, сіромаха. А з нього вийде військовий моряк. Аякже, справжній син моря! Ще й героєм стане. Коли розстріляли його батька, а Гіну, матір, прогнали з фабрики, він сам заробляв на хліб і собі й своїм меншим братам. Змалечку ходив на промисел з батьковими товаришами. Людина, яка пройшла через такі незгоди, в лиху годину не підведе. Сама умре, а тебе виручить. Так і його батько загинув, але інших не видав. Коли б усі такі, — були б живі тепер сини барби Тодорія і гуляли б його внуки по морю в старому кориті. Тепер ці хлопці йому за внуків. Добрі молодці. Є на кого залишити море й рідний берег. Вони не тільки в Н., а в самий Стамбул за одну ніч доберуться!

Барба Тодорій замріяно повернувся до берега. З моря велике портове місто нагадувало мальовничу панораму. Порт з кораблями й високими кранами, старенькі будинки з обідраною штукатуркою, модні вілли з плоскими цементовими дахами, величезні куби громадських будинків, білі кам'яні церкви з позеленілими від часу банями, довгі й тонкі заводські труби, що декоративно вимальовувались на фоні надвечірнього неба, густа темна зелень, гуркіт великого морського міста — все це було дороге серцю й хвилювало старого моряка. Це південне місто зростало у нього на очах, весь час наступаючи на сушу. А скільки ще чудових кораблів під різними прапорами приставатимуть до його причалів! І він більше не зустрічатиме їх. Так, людина — дуже недосконале створіння. І наскільки це було мудро, настільки ж нагонило й жах. Барбі Тодорію не раз за свої сімдесят вісім років доводилось умирати. І на морі, й на суші, і в поліції, і у в'язниці. Він звик дивитися смерті прямо в очі, був старий і недужий, — і все-таки йому не хотілось умирати. А проте він вирушив у свою останню подорож…

Прибій ліниво плескався об жовтий берег, а в червоних відблисках вечірньої зорі шугали білі чайки. Вони сумно скиглили. Крила їх горіли в останніх променях сонця. Лиховісні чайки-гларуси гидко й неприємно реготали. Жахливий регіт! Сумний плач гларусів! Червоне небо відбивалось у гладенькому морі, і лише одна

1 2 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітряк, Славчо Чернишев», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вітряк, Славчо Чернишев"