Читати книгу - "Архів Шерлока Холмса, Артур Конан Дойль"

Артур Конан Дойль

АРХІВ ШЕРЛОКА ХОЛМСА

IX

- Тепер це нікому не зашкодить,- відповів містер Шерлок Холмс, коли я вдесяте за багато років попросив у нього дозволу оприлюднити цю історію. Отож мені нарешті дозволено написати про те, що певним чином стало вершиною кар’єри мого друга.

Обидва ми - і Холмс, і я - полюбляли турецькі лазні. Я помічав, що там, серед диму та приємної млості парильні, він стає менш відлюдкуватим і лагіднішим, ніж десь-інде. На горішньому поверсі лазні на Нортумберленд-авеню є затишний куточок, де поруч стоять дві кушетки. На них ми й лежали третього вересня 1902 року - в день, з якого починається моя розповідь. Я спитав Холмса, чи має він зараз щось цікаве; замість відповіді той висунув свою довгу, тонку, нервову руку з-під простирадла, в яке був закутаний, і дістав з кишені пальта, що висіло поруч, конверт.

- Або це писав якийсь заклопотаний бундючний дурень, або це справа життя й смерті,- мовив він, подаючи мені лист.- Сам я знаю не більше, ніж сказано в цьому посланні.

Лист було надіслано з клубу «Карлтон» учорашнього вечора. Ось що я в ньому прочитав:

«Сер Джеймс Деймрі засвідчує містеру Шерлоку Холмсу свою пошану і відвідає його завтра о пів на п’яту дня. Сер Джеймс просить переказати, що справа, стосовно якої він хотів би порадитися з містером Холмсом, вкрай дражлива і водночас має велику вагу. Через те він певен, що містер Холмс докладе всіх зусиль, аби ця зустріч відбулась, і підтвердить свою згоду, зателефонувавши до клубу «Карлтон».

- Зрозуміло, що я підтвердив свою згоду, Ватсоне,- мовив Холмс, коли я повернув йому лист.- Ви знаєте що-небудь про цього Деймрі?

- Хіба те, що його ім’я відоме в світських колах.

- То я можу розповісти вам трохи більше. Він набув слави майстра залагоджувати дражливі справи - такі, що не повинні потрапляти до газет. Ви, певно, пам’ятаєте його перемовини з сером Джорджем Льюїсом щодо Гаммерфордового заповіту. Це світська людина, з природною схильністю до дипломатії, тож я можу сподіватися, що справа ця не піде хибним шляхом і він справді потребує нашої допомоги.

- Нашої?

- Якщо ви зробите таку ласку, Ватсоне.

- Вважатиму це для себе за честь.

- Тоді час вам відомий - о пів на п’яту. А зараз викиньмо цю справу з голови.

Я мешкав тоді у власних кімнатах на Квін-Енн-стріт, проте з’явився на Бейкер-стріт задовго до призначеного часу. Рівно о пів на п’яту оголосили про прихід полковника сера Джеймса Деймрі. Навряд чи мені треба його описувати: багато хто пам’ятає цього високого лагідного й чесного чоловіка, його широке, старанно поголене обличчя й голос - приємний і соковитий. Його сірі ірландські очі випромінювали щирість, а на жвавих усміхнених устах вигравав добрий гумор. Блискучий циліндр, чорний сурдут, кожна дрібниця в одежі - від перлової шпильки в чорній єдвабній краватці до блідо-бузкових гетрів над начищеними черевиками,- все свідчило про ту велику вишуканість, якою він славився. Цей упевнений у собі джентльмен заповнив своєю постаттю чи не всю нашу невеличку кімнату.

- Звичайно, я сподівався застати тут доктора Ватсона,- зауважив він, манірно вклонившись.- Його допомога може стати нам у великій пригоді, бо цього разу, містере Холмсе, ми маємо справу з людиною, для якої насильство - звична річ. Її не зупинить ніщо в світі. Я міг би навіть сказати, що небезпечнішої людини немає в усій Європі.

- Я вже мав кількох супротивників, до яких можна застосувати це втішне означення,- усміхнувся Холмс.- Ви не курите? Тоді дозвольте мені запалити люльку. Якщо цей ваш тип небезпечніший від небіжчика професора Моріарті чи досі живого полковника Себастьяна Морена, він справді вартий того, щоб з ним познайомитись. Чи можу я спитати, як його звуть?

- Ви чули коли-небудь про барона Ґрюнера?

- Тобто про австрійського вбивцю?

Полковник Деймрі сплеснув руками в білих рукавичках:

- Вам завжди все відомо, містере Холмсе! Чудово! То ви вже оцінили його як убивцю?

- Це мій фах - стежити за всіма злочинами на континенті. Хто може сумніватися, що ця людина винна, прочитавши про те, що сталося в Празі? Його врятували незначна судова зачіпка та підозріла смерть одного свідка! А щодо отого «нещасного випадку» на Шплюґенському перевалі, то я певен, що він убив там свою дружину,- певен настільки, немовби бачив це своїми очима. Про те, що він приїхав до Англії, я знаю так само. Я передчував, що рано чи пізно він підкине мені якусь роботу. Ну, що ж такого накоїв барон Ґрюнер? Гадаю, що йдеться не про ту давню трагедію, яка знову спливла на поверхню?

- Ні, це набагато серйозніше. Помститися за злочин - це, звичайно, важливо, але запобігти йому ще важливіше. Це жахлива річ, містере Холмсе,- бачити, як на твоїх очах готують страшне лиходійство, добре розуміючи, до чого воно призведе, й не мати при цьому аніякої змоги його відвернути. Чи може людина опинитись у важчому становищі?

- Мабуть, що ні.

- То ви зі співчуттям поставитеся до клієнта, в чиїх інтересах я дію.

- Я й не думав, що ви лише посередник. Хто ж тоді головна дійова особа?

- Містере Холмсе, я прошу вас не наполягати на відповіді. Для мене вкрай важливе те, що я матиму змогу запевнити цю особу, що її шляхетне ім’я нізащо не буде згадане в цій справі. Мого клієнта спонукали до цього високі лицарські почуття, але він воліє залишатися невідомим. Само собою зрозуміло, що ви дістанете цілком пристойну платню і повну свободу дій. Хіба в такому разі ім’я клієнта має значення?

- Пробачте,- мовив Холмс,- але я звик мати в одній справі лише одну таємницю; коли їх дві, це надто заплутує справу. Побоююсь, полковнику, що я змушений буду відмовитись від будь-яких дій.

Наш відвідувач дуже збентежився. Широке жваве його обличчя затьмарили прикрість і розчарування.

- Навряд чи ви уявляєте, містере Холмсе, до чого призведе