Читати книгу - "Із літ моєї молодості, Франко І. Я."

Франко І. Я.

ІЗ ЛІТ МОЄЇ МОЛОДОСТІ

Том 3

зібрання творів

у 50-ти томах

Частина 4 1

Дня 3 (15) мая 1913 р. мине сорок літ від того часу, як у студентськім часописі «Друг» появився перший мій вірш «Народні пісні». Перед тим уже, майже від самого 1868 р., я писав немало віршами й прозою, бувши учеником гімназії в Дрогобичі, та все писане в тих часах попропадало чи то в мене самого, чи між добрими людьми. Мені не жаль тих плодів молодечої фантазії, і я не бажаю, аби хтось колись, знайшовши дещо з них, подавав їх до друку. Зате вважаю не зайвим відновити тепер пам’ять тих моїх перших поетичних творів, що появилися в друку в перших п’ятьох роках моєї літературної діяльності 1874-1878. Вони появилися в згаданім уже часописі «Друг», 1874-5, один (ч. 8) друкований окремо в р. 1875, без мойого підпису, в місячнику «Громадський друг», 1878, і в окремій збірці п[ід] з[аголовком] «Балади і розкази», виданій 1876 р. Небагато тих віршових плодів із моїх молодих літ, усього 30, і вони досі майже зовсім невідомі не тільки ширшій громаді, але навіть тим більш або менше вченим критикам та історикам літератури, що займалися оцінкою моєї літературної діяльності.

Я не з тих письменників, що звикли нарікати на суспільність та на читачів, ані не з тих, що звикли підладжувати свою працю під пануючий смак своєї громади. Занадто високо розуміючи покликання письменника, я не раз у критичних хвилях не вагався стати вперекір пануючим напрямам і ніколи не переставав виступати проти безтямності, тупоумія та заскорузлості не лише серед суспільності, але також і, особливо, серед тих, що беруться провадити та просвічувати її. Не можу сказати, аби ті могутні противниці не платили мені щедро глухою ненавистю, завзятими нападами та клеветами, явним і таємним поборюванням моїх змагань і моїх праць. Так воно, мабуть, і мусить бути. Та, проте, я не нарікаю ані на своїх противників, ані тим менше на свою суспільність, у якій бачу та почуваю чимраз більший зріст духового життя, культурності, дружності та жертволюбності, що творить окрасу всякого життя.

Жию вірою й надією, що ті високі духові прикмети будуть розвиватися чимраз краще серед нашого народу і що я дожию ще часів, далеко щасливіших та радісніших від тих, які прожив досі.

В своїй оце вже близько 40-літній літературній діяльності я переходив різні ступні розвою, займався дуже різнородною роботою, служив різним напрямам і навіть націям, бо доводилося попрацювати немало, крім нашої української, також польською, німецькою та російською мовою. Та скрізь і завсігди у мене була одна провідна думка - служити інтересам мойого рідного народу та загальнолюдським поступовим, гуманним ідеям. Тим двом провідним зорям я, здається, не спроневірився досі ніколи і не спроневірюся, доки мойого життя. Може, власне тому, що я непохитно стояв на тих основах і йшов за тими провідними зорями, я не міг удержатися на все ані при галицько-руських русофілах, ані при галицько-руських народовцях, ані при галицько-руських радикалах, ані при польських демократах та поступовцях, ані при німецьких поміркованих соціалістах, ані при соціальних демократах польських, німецьких та руських, і завше виходив із їх рядів, коли побачив у них недобір чи то сумління, чи то знання, чи то почуття обов’язку.

Випускаючи в світ новим, поправленим, виданням оті перші твори моєї Музи, що побачили світ 40 літ тому назад, я чиню се в тім переконанні, що вони не принесуть їй сорому і кинуть деяке світло на початки моєї поетичної діяльності, про які тепер мало що кому відомо. Випускаю їх у світ у поправленій та язиково підчищеній формі, не зміняючи, одначе, їх змісту. Тільки до деяких історичних оповідань додаю ті історичні джерела, що послужили їх основою; так само до одного вірша, що являється парафразою одного уступу з посланія апостола Павла до коринфян, подаю той уступ у церковнослов’янській мові. Чиню се з педагогічною метою, аби привчити не лише молодіж, але також ширшу громаду інтелігентних читачів до порівняного студіювання поетичних творів, у чім бачу одиноку забезпеку перед легкомисними або й зовсім безмисними осудами, якими так часто наші та й інші критики стрічають незрозумілі для них поетичні твори, обсипаючи закидами або й наругами те, чого не могли або не захотіли гаразд зрозуміти.

До тих віршів, друкованих давніше, я додав у оцьому виданні ще 4, не друковані досі, написані в рр. 1876-8. Із них три, сатиричного змісту, можуть видатися декому передавненими, бо натякають на відносини, давно пережиті та на особи, що в значній часті перейшли вже до історії. Проте я вважав потрібним помістити їх тут, як зразки моєї суспільно-політичної сатири з тих давніх уже літ, а також тому, що основна ідея та тенденція тих сатиричних поем у нас, мабуть, не перестаріється ніколи.

Писано дня 2 мая 1913.

(Сонет)

Глянь на криницю, що із стіп могили

В степу сльозою чистою журчить;

В їй оці личко місяця блищить

І сонця промінь грає в чистій хвилі.

З грудей землі б’ють водянії жили.

Струї живої рух не кінчиться й не спить,

Вода ж погожа тисячі живить

Весни дітей, що вкруг її обсіли.

Криниця та з чудовими струями -

То люду мого дух, що, хоч у сум повитий,

Співа до серця серцем і словами.

Як початок тих струй усім закритий,

Так з темних джерел ті слова постали,

Щоб чистим жаром серце запалити.

Весна воскресла й облила

Природу морем красоти,

Мов мати доню вквітчану взяла

В любві обійми й доброти.

Її вже подув благодатний

У джерелі життя скупав,

Барв тисячами землю-матір,

Втіх тисячами душу вбрав.

І молодії весни діти

Красуються і світ красять;

Душа їх - запах,