Читати книгу - "Довбуш, Федькович Юрій"

Федькович Ю.

ДОВБУШ

або

ГРОМОВИЙ ТОПІР І
ЗНАХАРСЬКИЙ ХРЕСТ

Трагедія в п’яти ділах

Воєвод руський.

Княгиня гуцульська - єго супруга.

Секретар воєводи.

Маршалок двора.

Олекса Довбуш - славний гуцульський легінь.

Іван - єго брат.

Джимір - Олекси побратим.

Лагадин - Іванів товариш.

Морган - старий циганський знахар.

Чора - єго донька.

Соя - стара циганка.

Дзвінка - молода удова.

Старий гуцул.

Старий староста.

Молодий староста.

Капітан трабантів.

Жебрущий монах.

Кат.

Гуцули. Шляхта. Двірські урядники. Трабанти. Слуги. Челядь княгині. Помічники ката.

Місце діла.

Одно гуцульське село у галицьких Карпатах і поблизька Чорногора. Рік 1745.

ПОДРЯ

Обширні хороми в замку воєводи. Направо й наліво - ворота нарозтвір. У затиллі - двері, а перед ними - невеличка естрада. Спереду, по лівім боці,- лавичка на двох. Ніч.

Слуги з лушницями уходя з лівого боку. За ними - воєвод з дороги. За ним услід: секретар, маршалок, капітан, урядники, трабанти, слуги.

Воєвод

І знов огонь? І знов у світлицях

Княгині? Corpus Domini! 1 То ж ті

Пожари лиш на мене ся завзяли?

Се мож би збожеволіти: аж дев’ять

Пожарів у однім року́! А щоб

Десятка була в ціль,- нарешті й тут,

У сім щонаймилішім моїм замку,

У гу́цульських прекрасних моїх горах,

Де літо перелітувать я думав

В спокою безпечальнім,- аж і тут

Пожар!..

Маршалок

Пресвітлий князю...

Воєвод

Будеш тихо,

Собако ти скажена!? То ж на те

Злишив супругу мою я на вас,

Аби, єсли́ відгоджуся від дому,

І ви порозлітались у нетрудне,

Куда нечиста думка вас несе?

Нікчемники!

Секретар

Мій пане...

Воєвод

Ані слова

Від тебе, бо і ти не ліпший всіх!

Та що мені они? Раби, що їх

Нагай мій воротає. Але ти -

Тебе я мав за сина...

Секретар

Що повинен

Сліди вам ваші світлі продувать:

Жебрущого хлопчину, сироту

Без матері-вітця, мене приймили,

І згодували, і до шкіл мя дали,

Відтак...

Воєвод

Для того ж...

Один слуга виступає.

Там знов що нового?

Чи, може, знов пожар?

Слуга

Пани старости

Благають.

Воєвод

В добрий час! Проси сюда!

Кілька старостів. Ті, що перше.

Старий староста

Ми чули, о пресвітлий воєводо,

Яке нове нещастє...

Воєвод

А чи ж нє?

Подумайте, пани! Учора їду

До Коломиї я, як то буває,

Лишаючи супругу мою під

Дозором сих нечемників. Хороший

Дозір мені! Я тільки за ворота -

А сі собі у вітер! Лиш княгиня

Лишається сама, а що найлучче -

Ще й позамикана!..

Молодий староста

Аж тут пожар!?

Воєвод

В кімнатах всередині! Думайте,

Пани! Та де ж відважний той стрілець,

Що, важучи душев, супругу мою

З огню ми виніс? Предці ж я єго

Зазвав до себе? нє?

Маршалок

Він ставився

І дожидає світлого пізва.

Воєвод

В сей час сюда з ним!

Маршалок

Зараз, князю мій.

(Пріч.)

Воєвод

Відважний і великодушний нарід

Ті гуцули! Одну лиш хибу має:

Що легкоумно кождому він вірить,

І так ся попадає мимохіть

У сіть обмани.

Старий староста

Се, звичайно, так.

Бо кождий добродушний чоловік

Усіх по собі судить.

Молодий староста

Правда то,

Що гуцули - такі стрільці управні?

Воєвод

Він пташку тобі трафить на лету,

І то немного ціливши. Ба навіть

Жінки у них уміють стрільчити,

І не одна вже у́кого стрільця

Переветила навіть. Я би про

Одно польо́ванє раз на медведя

Вам розповів, де молодий оден

Стрілець... Та ось він сам! Лиш скорше, скорше,

Мій жвавий стрільче!

Олекса Довбуш з прекрасним топірцем. Виступивши, здоймає трохи свій багатий кресак, але кладе єго собі зараз на голов.

Ті, що перше.

Воєвод

Як зовешся?

Довбуш

Я?

Олекса Довбуш звуся.

Воєвод

(думаючи)

Довбуш... Довбуш...

(Говорить потиху з маршалком.)

Молодий староста

(іде до Олекси Довбуша і бере від него топір обзирати)

Чи се не громовий топір лиш той,

Що поклич ходить...

Довбуш

(вириваючи му го сердито з рук)

Він!

Воєвод

Не той ти Довбуш,

Що, два-три роки тому буде, на

Польованю у чорногірськім лісі

Мя від медведя спас?

Довбуш

Вже не нагадую.

Воєвод

А як