Читати книгу - "Поетичні твори, Старицький М. П."
- Жанр: 💙 Класика
- Автор: Старицький М. П.
- 372
- 0
- 15.05.22
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Старицький М. П.
ПОЕТИЧНІ ТВОРИ
ЖДАННЯ
За гай скотилось сонце ясне,
Хмарок рожевих цілий рій
В безодні синій тане, гасне,
Мов злотосяйне пасмо мрій;
Вітрець упав; з садочка лине
Струмком живущим пишний дух,
З черемх убрання лебедине
Часами ронить срібний пух;
Вже гомін стих, туман над ставом
Серпанком хви́лявим ляга;
Темніша небо… і небавом
В садочок зірка дорога
Увійде легкою ходою…
Я жду і краюся нудьгою,
Шукаю скрізь палких очей…
Ось тьохнув щасно соловей -
Її ж нема! Ідуть хвилини,
Земля, здається, аж горить…
А все нема, нема зорини!
Я жду - і віком стала мить!
Вже ніч зліта крилом імлявим,
Осяйна безліччю лампад…
Ген місяць видом величавим
З-поза тополь зирнув у сад -
Її ж нема… Я муку чую:
Холоне серце… голова,
Мов кру́тінь в бурю навісную,
Мене жадоба порива…
Її ж нема!.. І враз, раптово
Рученьки білі, запашні
Лягли на ра́мена мені…
Зайнявся дух… урвалось слово…
Вуста з вустами ізлились,
І ми над зорі понеслись,
В очах палких втопивши очі…
О ніч! О любощі співочі!
О чародійні в яві сни
На святі першої весни!
1865
В САДКУ
(О. П. Д-вій 1 )
Сядьмо тут, рибчино, пі кущами,-
В холодку так славно одпочити…
Подивись, яким шатром над нами
Явір цей розкинув пишні віти;
Цвітом геть укрита вся пахучим
Край його ген вишенька біліє;
Лист аж гра під променем блискучим
Та в якійсь дрімоті наче мліє;
Проти нас, мов батько між синами,
Дуб підняв своє погорде чоло,
Мов отаман, між тими дубами,
Що ростуть і шепотять навколо.
А вгорі ж нема блакиті міри,
В тій безодні потопає око…
Тихо скрізь, на серці більше віри,
І думки здіймаються високо.
1866
ІЗНОВ НУДЬГА
Ізнов нудьга, непрохана кума!
І серце буцім жде якоїсь-то отрути…
Мовчи, бездольнеє! Недовго нам тягнути,-
Доплентались, що й світла вже нема!
Чого чекать? - Одурено гадки́,
Оббрехано псалми моєї віри,
Знесилено кайданами заміри
І стоптано найкращії квітки…
Була доба, надія розцвіла -
І багатир пізнав сірому брата,
І працею заворушилась хата
На користь рідного села.
Була доба - минулися святки,
І хуртовиною розкидана отара:
Так над садок збіжить північна хмара -
І цвіт приб’є, й порозкида листки!
ДО ПОДРУГИ
Не руш, о подруго, не руш моєї врази,
Бо хоч твоя рука тендітна й молода,
А все ж поворухне і муки ті, і сльози,
Від котрих ти сама б відскочила бліда!
Не заглядай в мою отруєную душу,
Не воруши пережитих хвилин:
Нащо те пам’ятать, що я забути мушу,
Що полягло давно під попелом руїн.
Невже-таки юрбі, холодній і зрадливій,
Я звірив би нудьгу і жаль мій голосний,
Невже на регіт їх, на регіт їх кривдивий,
Я показав би враз моїх отрутих гній?!
Там є багато сліз - і не моїх єдиних,-
Багато сліз чужих, гірких і тяжких дум,
Багато крові є… Е, ні, моя дитино,
Не видам скарбу я мого людям на глум!
Ти, доню, і сама ще молода душею,
І повна гадок ти і радісних надій;
Нащо тобі знайомитись з нудьгою
І куштувати слізний трунок мій?..
В твоїх очах тепер кохання тихе сяє,-
Тобі не пережить сердечних, тяжких мук:
Он гілочка, дивись,- зелена, а всихає,
Бо бурею переламало сук.
ВЕЧІРНЯ
Ніч насунулась, на небі
Зоря засвітила.
Людські сльози і турботи
Соном оповила.
Люди сплять; усюди тиша,
Тиша та темрява…
Тільки в церкві нашій вбогій
Ще іде відправа.
Заверну лишень туди я,
На святу вечірню,
Та розважу свою душу,
Душу незагійню.
В церкві сумно; ледве сяють
Променем тлумливим
Де-не-де свічки воскові;
Голосом журливим
Дяк прочитує молитви;
Слухають їх мовчки,
Кладучи хрести на груди,
Два діди в куточку;
Перед образом святої
Матері-цариці
Тихо плаче навколішках
Одна молодиця…
І в очах такая віра
І таке благання,
Мов остання та молитва -
Першеє бажання!
Чи ти молишся так палко
За свою дружину?
Чи вже мати,- то прохаєш
За рідного сина,
За сокола вродливого,
Прохану дитину?
Далеко він, не вернеться,-
Марно на чужину
Гадками ти літатимеш…
Або, може, діти
Від холоду та голоду
Плачуть, неповиті;
Малесенькі, дрібнесенькі -
Нема запомоги,
Й за їх дрібними сльозами
Ти благаєш бога?
Або, може?.. Хто загляне
В те чужеє горе?
І німе воно й глибоке,
Як те синє море.
По щоках тільки по блідих
В тебе ллються сльози
Та від туги гнеться стан твій,
Мов од вітру лози!
ДУМКА
Хвилями котиться голос,
Мов розлягається луг;
Тихо та гарно в садочку,
Цвіту вишневого дух.
В темряві неба, високо,
Променем зірка мигтить;
Хворую душу моторно
Світом вечірнім зорить.
В серці таємничі дії,
Згага кохання і сліз;
Гадки за гадками линуть,-
Дум заповітних
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поетичні твори, Старицький М. П.», після закриття браузера.
