Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Ігор - князь Сіверський, Руданський 📚 - Українською

Читати книгу - "Ігор - князь Сіверський, Руданський"

137
0
16.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ігор - князь Сіверський" автора Руданський. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Ігор - князь Сіверський, Руданський» була написана автором - Руданський, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Ігор - князь Сіверський, Руданський" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4
Перейти на сторінку:





1





Чи ж не го­же ж то нам бу­де


Словом давнім, бра­те,


Словом труд­них оповідок


Пісню над­по­ча­ти,


Пісню то­му Іго­реві,


Святослава си­ну,


Що во­див ко­лись на бійку


Храбрую дру­жи­ну?


Та й по­ча­ти тую пісню,


Як би­ли­на бає,


А не з дум­ки, не з за­мис­лу,


Як Бо­ян співає.


Бо Бо­ян той, як ко­му лиш


За пісню бе­реться,


То мис­лею по де­реві


Так і роз­те­четься.


І га­няє сірим вов­ком


Через го­ри, яри,


І літає ор­лом си­вим


Під самії хма­ри.


І лиш бу­ло усо­биці


Давні спо­га­дає,


Десять со­колів на ста­до


Лебедів пус­кає.


І ко­то­рую лебідку


Сокіл до­ти­кає,


Та лебідка по­пе­ре­ду


Пісню і співає


То ста­ро­му Ярос­ла­ву,


То то­му Мстис­ла­ву,


Що ка­созько­го Ре­де­дю


Зарізав на сла­ву.


Або ко­ли спо­га­дає


Недавню го­ди­ну,


То й Крас­но­му Ро­ма­нові,


Святослава си­ну.


Не со­колів на лебідок


Той Бо­ян пус­кає:


То він пальці свої віщі


На стру­ни спус­кає.


І на живі тії стру­ни


Лиш пальці нас­ко­чуть,


То во­ни вже самі сла­ву


Князям і бренько­чуть.




Так пічне­мо ж собі, бра­те,


Пісню ту співа­ти


Від Вла­ди­ми­ра ста­ро­го


До Іго­ря то­го,


Що закріпив собі ро­зум


На буйнії волі,


Що на­ост­рив своє сер­це


Одвагою в полі;


Що з од­ва­ги і дру­жи­ну


Повів мо­ло­децьку


За рідную зем­лю руську


В зем­лю по­ло­вецьку.





2





Глянув Ігор про­тив сон­ця -


Сонце по­мер­ка­ло,


І од не­го ціле військо


Тьмою прик­ри­ва­ло.


А він ка­же до дру­жи­ни:


"Браття і дру­жи­но!


Лучче ж нам по­тя­тим бу­ти


Ніж в по­лоні ги­нуть!


А ся­де­мо, милі брат­тя,


На бистрії коні,


Подивимся, по­гу­ляєм


По синьому Доні!"


Спала кня­зеві охо­та


Дону скуш­ту­ва­ти;


І в за­палі за­був знам'я


І став про­мов­ля­ти:


"Хочу з ва­ми, ру­си­на­ми,


Військом мо­ло­децьким,


Коп'є своє при­ло­ми­ти


В полі по­ло­вецькім


Хочу в полі по­ло­вецькім


Голову зло­жи­ти


Або До­ну ве­ли­ко­го


Шеломом по­пи­ти!.."




О Бо­яне мій, Бо­яне!


Старий со­ловію!


Пощебечи пол­ки тії,


Бо я не умію.


Ти по де­реві мис­леннім


Соловейком граєш,


Ти до хма­ри і до не­ба


Думкою літаєш.


Ти споїв би враз і сла­ву,


І тодішнє го­ре,


Ти слідив би за Тро­яном


Через ліса-го­ри.


Скажи ж мені, як по­ча­ти,


Подай мені ру­ку!..


Може, бу­ло так співа­ти


Олегову вну­ку:


Не со­ко­ли че­рез по­ле


Од вітру не­суться,


Галичі ста­да до До­ну


Великого б'ються.


Або, мо­же, мій Бо­яне,


Велесовий вну­че,


Може, мені так по­ча­ти,


Може, бу­де луч­че:


Іржуть коні за Су­лою;


В Києві весілля;


Трублять тру­би в Но­вог­раді,


Стяги край По­тив­ля.


Ігор тілько Все­во­ло­да


Милого че­кає.


Аж Все­во­лод при­бу­ває,


Брата і вітає:


"Один ти, мій бра­те-світе!


Одна моя сла­ва!


Таж обид­ва ми, Іго­рю,


Сини Свя­тос­ла­ва!


Сідлай, бра­те, свої коні,


А мої го­тові,


Там, у Курська, осідлані


Стоять на­го­тові.


А мої ку­ря­ни - жваві


І свідомі діти:


Вони в ме­не під тру­ба­ми


Змаленьку впо­виті,


Кінцем коп'я го­до­вані,


Зросли у ше­ломі,


Путь-дороги їм відомі,


Яри їм зна­комі.


У них лу­ки на­тяг­нуті,


А ту­ли одк­риті,


У них шаблі на­ост­рені


Ще й крівлею злиті.


Самі ска­чуть се­ред по­ля,


Як вов­ки кро­ваві,


Шукаючи собі честі,


А кня­зеві сла­ви!"




І всту­пив мо­гу­чий Ігор


В стре­ме­но но­гою.


І поїхав з своїм військом


По чис­то­му по­лю.


Сонце йо­му путь-до­ро­гу


Тьмою зас­ту­пає,


І ніч стог­не і грізьбою


Птахів роз­буд­жає,


І звіри­на се­ред сте­пу


Свище, за­ви­ває


І на де­реві ви­сокім


Диво вик­ли­кає.


І шле чут­ку на По­мор'є,


Сулу і Су­ро­же,


Волгу, Кор­сунь і до те­бе,


Тьмуторканський бо­же.


І по­ловці не­го­тові


Дороги об­ра­ли


І до До­ну ве­ли­ко­го


Степом пробіга­ли.


І скрипіли їх теліжки


В опівнічну по­ру,


Як ле­беді роз­пу­щені


По синьому мо­рю.




Веде Ігор своє військо,


К До­ну поспішає,


А біда йо­го без ча­су


Птахів по­па­сає.


Та й вов­ки в ярах по­доб­но


Лиха виг­ля­да­ють,


І ор­ли на кості клек­том


Звірину скли­ка­ють.


На чер­воні щи­ти бре­шуть


Степові ли­сиці…


О Руськая зем­ле, зем­ле!


Ти вже на гра­ниці!




Довго-довго ніч смер­кає,


Зоря-світ за­па­ла,


Мла по по­лю роз­ко­ти­лась,


Поля повк­ри­ва­ла.


Заснув ще­бет со­ловійний,


Галки по­чи­на­ють,


А ру­си­ни се­ред по­ля


Міцно спо­чи­ва­ють.


І все по­ле зго­ро­ди­ли


Своїми щи­та­ми,


Шукаючи собі честі,


А кня­зеві сла­ви.





3





Рано в п'ятни­цю ру­си­ни


Половців наг­на­ли


І пол­ки їх по­ганії


Прахом по­топ­та­ли.


І роз­си­па­лись стріла­ми


По вра­жо­му по­лю,


Красних дівок по­ло­вецьких


Гнали у не­во­лю.


Брали зло­то й па­во­ло­ки,


Брали й ок­са­ми­ти,


А лиш­кою мос­ти собі


Почали мос­ти­ти.


І мос­ти­ли по бо­ло­тах


Та по тря­со­ви­нах


Опанчами, ко­жу­ха­ми,


Зроччям по­лов­чи­на.


А чер­во­ний стяг і чілку,


Білую хо­руг­ку


І ра­ти­ще срібне да­ли


Олегову вну­ку.




І Оле­га гніздо храб­ре


Спочивати сіло;


О, да­ле­ко ж во­но, бідне,


В по­ле за­летіло.


Ніби во­но й не ро­ди­лось


Само для обижі


Ні со­ко­лу, ні кре­че­ту,


Ні звірині хижій;


Ні со­ко­лу, ні кре­че­ту,


Ні ор­ло­ву си­ну,


Ані то­бу, чор­ний во­рон,


Вражий по­лов­чи­ну!




А Гзак уже сірим вов­ком


Вибігає з до­му,


А за Гза­ком Кон­чак їде


К ве­ли­ко­му До­ну.




На дру­гий день ду­же ра­но


Руські пог­ля­да­ють,


Аж кри­ваві в небі зорі


Світ оповіда­ють,


Чорна ту­ча іде з мо­ря


І зак­ри­ти хо­че


Штирі сонці, і по нії


Блискавка миг­ко­че.


Бути-бути сього ран­ку


Великому гро­му,


І до­щеві йти стріла­ми


З ве­ли­ко­го До­ну!


Тут-то коп'ям про­ла­ма­тись


В полі по­ло­вецькім,


Тут-то шаб­лям потріща­ти


В ше­ло­ми пол­вецькі


На сій річці, на Ка­ялі,


Край ти­хо­го До­ну…


О Руськая зем­ле, зем­ле!


Вертайся до­до­му!




Ото й вітер, внук Стри­богів,


Замахав кри­ла­ми


На Іго­ря військо - з мо­ря


Повіяв стріла­ми.


І дви­жить зем­ля і стог­не,


Ріки те­куть мут­но,


Порох мо­ле пок­ри­ває,


Стяги ма­ють смут­но.


Ідуть з До­ну, ідуть з мо­ря


Половецькі си­ли,


Зі всіх сторін Іго­реві


Полки обс­ту­пи­ли.


І бісові діли кри­ком


Все по­ле ук­ри­ли,


А чер­во­ни­ми щи­та­ми


Русини пок­ри­ли.




Закричали по­лов­ча­ни,


Заіржали коні.


А ти, ту­ре Все­во­ло­де,


Стоїш на бо­роні!


Ти на військо по­ло­вецьке


Прискаєш стріла­ми,


Ти гри­миш об їх ше­ло­ми


Стальними ме­ча­ми.


Куди ско­чиш, де посвітиш


Шеломом блис­ку­чим,


Там го­ло­ви по­ло­вецькі


Валяться на кучі.


І ше­ло­ми оварськії


Щербаті ва­ли­лись,


Бо у те­бе, Все­во­ло­де,


Стріли за­ка­ли­лись.




Якії ж то, мої брат­тя,


Дорогії ра­ни!


Він за­був жит­тя і ша­ни,


Чернігів ко­ха­ний.


Забув кня­жиї зви­чаї


І сто­ли­цю яс­ну,


І кня­ги­ню свою ми­лу,


Глібовну прек­рас­ну.





4





Були віки Тро­янові,


Літа Ярос­ла­ва,


Були бійки і Оле­га,


Сина Свя­тос­ла­ва,


Що, бу­ва­ло, лиш кра­мо­ли


Мечем висікає


То по цілій землі Руській


Стріли розсіває.


Що, бу­ва­ло, в

1 2 3 4
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігор - князь Сіверський, Руданський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ігор - князь Сіверський, Руданський"