Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Ігор - князь Сіверський, Руданський 📚 - Українською

Читати книгу - "Ігор - князь Сіверський, Руданський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ігор - князь Сіверський" автора Руданський. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4
Перейти на сторінку:
бо я все власті,

Ані війська мно­го,


Багатого та сильно­го


Ярослава мо­го,


Мого бра­та Ярос­ла­ва,


Що хо­див війною


І з чернігівською бил­лю,


З бил­лю і чу­жою:


Із мо­гутів, із тат­ранів,


І із ше­ле­бирів,


Із топ­чаків, і ре­вугів,


І із го­ле­бирів,


Що без щи­та з за­ха­ляв­ком


Полки кри­ком би­ли


І в прадідню собі сла­ву,


Не в дзво­ни дзво­ни­ли.




Та ска­за­ли ж ви: самі ми


Слави за­хотіли,


Переднюю самі возьмем,


Задню пе­реділим…


Ой Іго­рю! Все­во­ло­де!


Жаль мені вас, діти!


Чи б не ди­во мні, ста­ро­му,


Та мо­лодіти?


Таже в літах са­ме й сокіл,


Птиць ви­со­ко го­нить


І не дасть гнізда в оби­жу


З свої обо­ро­ни.


Але кня­же зло нас­та­ло,


Пособи не бу­де,


Тепер внівеч обер­ну­лись


Години і лю­ди!




Під шаб­ля­ми по­лов­чанів


Кричать ко­ло Ро­мен,


Володимир під ра­на­ми -


Всюди плач та гомін.


Туга кня­зю Вла­ди­ми­ру,


Глібовому си­ну.


А ти, кня­же Все­во­ло­де,


Прихильного ки­нув!


Чи ж не міг би ти зда­ле­ка


Мислю при­летіти,


Отня сто­ла зо­ло­то­го


Спасти, пог­лядіти?


Таже вес­ла­ми ти мо­жеш


Волгу розк­ро­пи­ти,


Таже ше­ло­мом ти мо­жеш


Весь Дон пе­ре­ли­ти.


Якби ти був - зде­шевіли б


Половці по­гані:


Була б яга по но­гаті,


Кощій по різані.


Таж ти мо­жеш і по­су­ху


Стрілити до До­ну


Шереширами жи­ви­ми


Глібового до­му!




А ти, Рю­ри­че й Да­ви­де!


Правнуки ор­лові!


Чи ж не ваші ж то ше­ло­ми


Плавали по крові?


Чи ж не ва­ша ж то дру­жи­на


Літає на волі,


Як ті ту­ри по­ра­нені


На чу­жо­му полі?


Вступіть, па­ни гос­по­дарі,


В зо­ло­теє стрем'я


З оби­жу по­ло­вецьку,


За ли­хеє врем'я.


За рідную зем­лю Руську,


Зе Іго­ря ра­ни,


За буй­но­го Свя­тос­лав­ця


Гримніть на по­га­них!




Ти, га­лицький Ос­мо­мис­ле,


Княже Ярос­ла­ве!


На зо­лотім столі своїм


Ти си­диш у славі.


Підпер го­ри угорськії


Злізними пол­ка­ми,


Заступив путь ко­ро­леві,


Звів Ду­най­ські бра­ми,


Кидаючи че­рез хма­ри


Кремінь до Ду­наю,


Наряджаючи по ріках


Судна до Ду­наю.


Твоя грізьба про­летіла


Помежи зем­ля­ми,


Ти Києву відми­каєш


Золотії бра­ми.


З от­ня сто­ла зо­ло­то­го


Острими стріла­ми


Ти стріляєш і сул­танів


Десь там за мо­ря­ми.


Стріляй, кня­же Ярос­ла­ве,


Кончака ли­хо­го,


Половчина по­га­но­го,


Кощія ста­ро­го,


За рідную зем­лю Руську,


За Іго­ря ра­ни,


За буй­но­го Свя­тос­лав­ця


Стріляй йо­го, па­не!




А ти, кня­же буй Ро­ма­не,


І ти, Мес­тис­ла­ве!


Ваші мислі храб­ра дум­ка


Заносить до сла­ви,


І по сла­ву, по кри­ва­ву,


Ви хо­ди­те сміло,


І пли­не­те ви ви­со­ко


В буй­ості на діло,


Як той сокіл, що в повітрі


Крила роз­ши­ряє,


Коли пти­цю в своїм буйстві


Замогти ба­жає…


Бо па­пор­ги в вас залізні,


Шеломи ла­тинські,


Ними трісла зем­ля ціла


І сто­ро­ни фінські:


І ят­вя­ги, й де­ре­ме­ла,


Литва й по­лов­ча­ни


Склали лу­ки і го­ло­ви


Під ти­ми ме­ча­ми…


Князі! Князі! Вже Іго­рю


Сонце світ зак­ри­ло,


І де­ре­во не­бо­ло­гом


Листя об­ро­ни­ло.


І по Рсі і Сулі ста­ли


Городи діли­ти,


А храб­ро­го вже Іго­ря


Полку не вскре­си­ти…


Вас Дон, князі, вик­ли­кає,


Щоб ви по­летіли,


І храбрії Ольго­вичі


На бійку поспіли!




Ой Інгва­рю, Все­во­ло­де!


Ви руськая сла­ва!


І всі три ви шес­ток­рильці


Гнізда Мес­тис­ла­ва!


Не побійним ви же­ре­бом


Власть заб­ра­ли в ру­ки,


Нащо ж вам ше­ло­ми злоті,


Щити лядські й лу­ки?


Загородіть теє по­ле


Кріпкими щи­та­ми!


Зачиніть во­ро­та по­лю


Острими стріла­ми


Та за рідну зем­лю Руську,


За Іго­ря ра­ни,


За буй­но­го Свя­тос­лав­ця


Вийдіть на по­га­них!




Ідіть, князі! Бо вже й Су­ла


Од по­ловців ста­ла


І не те­че срібним струєм


До Пе­ре­яс­ла­ва.


Ба й Лит­ва вже підня­ла­ся


На тих по­ло­чанів,


І Двіна те­че бо­ло­том


Од кри­ку по­га­них.


Там один лиш син Ва­сильків,


Ізяслав По­лоцький,


Брязнув ост­ри­ми ме­ча­ми


В ше­ло­ми ли­товські.


Він притріпав бу­ло сла­ву


Дідові Всес­ла­ву,


Але і сам по­ко­тив­ся


На тра­ву кри­ва­ву,


Перекритий чер­во­ни­ми


Вражими щи­та­ми,


Притріпаний ли­товськи­ми


Острими ме­ча­ми.


І ло­товський князь по­га­ний


Підняв йо­го з крові,


Скотив йо­го на пос­те­лю


Та й до нього мо­вив:


"Вже дру­жи­ну твою, кня­же,


Птиці повк­ри­ва­ли


І чер­во­ну кров по­лоцьку


Звірі поз­ли­за­ли…"


Не бу­ло тут йо­го бра­та,


Брата Бря­чис­ла­ва,


Ні дру­го­го, Все­во­ло­да,


Коло Ізяс­ла­ва.


Один ду­шу жем­чуж­ную


Виронив із тіла


Через ра­ну кри­ва­вую,


Злоте ожерілля,


І го­ло­си ни­ють жа­лем -


Зникнуло весілля!


Трублять тру­би го­ро­денські…


Княже Ярос­ла­ве,


І усі ви, князі, вну­ки


Та плем'я Всес­ла­ве!


Вкладіть мечі ве­ре­жані,


Знизьте свої стя­ги,


Уже ж бо ви вис­ко­чи­ли


Із дідньої сла­ви:


Бо своїми кра­мо­ла­ми


Ви по­гані стаї


Стали зво­ди­ти на зем­лю,


На руськії краї,


На руськую рідну зем­лю,


На жит­тя Всес­ла­ва,


Котрій уже й од по­ловців


Насил на нес­ла­ва!"





8





А Всес­лав той на сьомо­му


Трояновім віку


Кинув же­реб та й поїхав


По лю­бую дівку.


І крю­ка­ми, не но­га­ми,


Піднявся на коні,


І прис­ко­чив до Києва


В залізнії броні,


І там собі тілько древ­ком


Од копія сво­го


Дотикався до кня­жо­го


Стола зо­ло­то­го.


Із Києва звіром ско­чив


В північній го­дині,


З Білго­ро­да обісив­ся


Ще в ту­мані синім.


І візни­ця­ми тяж­ки­ми


Та три­ро­га­ча­ми


Відчинив іще до ран­ня


Новгородські бра­ми;


Розбив сла­ву Ярос­ла­ву,


Полив сухі ни­ви,


І з Ду­ду­ток сірим вов­ком


Скочив до Не­ми­ги.


А в Не­мизі сно­пи сте­лять


Та все го­ло­ва­ми,


А мо­ло­тять по го­ло­вах


Стальними ціпа­ми.


І на тоці жит­тя кла­дуть,


Решетами сіють


І жи­вую ду­шу з тіла


Лопатами віють.


І бе­ре­ги на Не­мизі,


Низькі та кри­ваві,


Не бо­ло­гом засіяні -


Руськими кос­тя­ми…




Всеслав, бу­ло, лю­дей су­дить,


Князям ра­ду ра­дить,


А сам вночі сірим вов­ком


І ну­дить, і ва­дить.


З Києва до Тьму­тор­ка­на


Ще до кур дос­ко­чить,


Путь Хор­сові ве­ли­ко­му


Вовком пе­рес­ко­чить.


Тому в По­лоцькім дзво­ни­ли


Утреню в Софії,


А він чу­вав аж у Київ


Дзвони го­лоснії.


Але дар­мо! В другім тілі,


Хоч і ду­ша віща,


Та заз­нає біди-ли­ха,


Як та і не віща.


На йо­го-то, мо­же, до­лю,


Долю не­щас­ли­ву,


Боян віщий і ізмис­лив


Приспівку прав­ди­ву:


"Не тра, - ка­же, -


ні хит­ро­му ні го­раз­ду бу­ти,


бо і птиці го­раздії


су­да не ми­ну­ти…"




О, стог­на­ти землі Руській


Не час, не го­ди­ну,


Спом'янувши князів пер­вих


Первую го­ди­ну.


Не сил бу­ло пригвізди­ти


Владимира то­го


До київських гір ви­со­ких,


Стола зо­ло­то­го.


То отож-то те­пер ста­ли


Стяги та ко­ру­ги:


Одні ста­ги Рю­ри­кові,


Давидові другі.


Но й Во­линці но­сять ро­ги,


Їм хо­бо­ти кра­ють,


І їх коп'я на Ду­наї


Славу їм співа­ють.





9





Ярославни ти­хий го­лос


Незнакомий чує,


Зозулею ра­но-ра­но


Бідная вор­кує:


"Зозулею по­ле­чу я, -


Каже, - по Ду­наї,


Обмочу ру­кав боб­ро­вий


На річці Ка­ялі.


Вийму з кня­зя мо­ло­до­го


Половецькі стріли

1 2 3 4
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігор - князь Сіверський, Руданський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ігор - князь Сіверський, Руданський"