Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Морозенко, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Морозенко, Мирний"

100
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Морозенко" автора Мирний. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Морозенко, Мирний - Читати Книгу 📘 Онлайн Українською Мовою 💙💛 Безкоштовно

0
0
00

Мирний
Електронна книга українською мовою «Морозенко, Мирний» була написана автором - Мирний, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Морозенко, Мирний" в соціальних мережах: 
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com". Популярні книги українською!!!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:




I



- Спи, Пилипку, спи! Он чуєш, яке надворi схопилося! Гу­ркоче, гуде та виє... Розгулявся Морозенко! Нема впину старому дiдузi: аж пищить усе, а вiн, немилосердий давить... Знаєш Оленчиного Андрiйка? Вкусив бiдного за пальчик, аж ногтик побiлiв, пучка опухла. Тепер мати його i вовтузиться з ним: не знає, сердешна, яку йому пораду дати. Почне одтирати - Андрiйко плаче: пальчик болить; давай хукати, одiгрiвати, а хлоп'я ще дужче займається... А все через те, що не слухав матерi. Мати казала йому: не ходи, синку, надвiр - Морозенко лютує! - а вiн не послухав, пiшов. От i вкусив його Морозенко за пальчик. А тепер обом лихо: Андрiйковi лихо - пальчик болить, а матерi друге - Андрiйко нездужа!


Так звечора на Меланки казала Катря Зайчиха своєму семилiтньому синовi Пилипковi, забившися з ним вiд стра­шенного холоду аж за комин, у самий теплий куточок печi.


Було ще не пiзно - тiльки починало смеркати, а Катря вже зовсiм на пiч забралася, не знати вiд кого й задля чого сiнешнi дверi закрутила, хатнi защiпнула, зняла невелич­кий каганчик з полицi, засвiтила й мерщiй побралася з си­ном на пiч, захопивши й свiтло з собою.


Череп'яний каганчик, що вилупила його Катря з розби­того кашника, з каплею рижiєвої олiї на днi, ледве блимав у темному кутку своєю сизою горошиною на кiнцi гнота; пузатий комин заслоняв той пiдслiпий свiт вiд хатнього мороку; на печi хоч сякий-такий свiт борюкався з темно­тою; зате хату окривали непрогляднi померки... Видно, свiт неохочий заглядати в темнi пристановища, де ховаю­ться злиднi вiд холоду! Та й що там було освiчувати! Хатнi голi стiни - полупанi, мороз повиступав на їх сизим iнеєм; чорнi дверi розмалював вiн бiлими вiзерунками, а на шиб­ках повимуровував цiлi барани криги; тала та крига помалу спускалася по стiнах аж до долiвки чорними по­тьоками... В кутку пiд божницею замiсть стола стояла узесенька примостка на чотирьох паколах, убитих в землю. Не лежало на тiй примостцi, як у добрих людей бу­ває, нi хлiба шматочка, нi солi дрiбочка; на двох голих до­шках тiєї примостки чорнiли тiльки дiрки, де були колись сучки, що повигнивали та повипадали. А вгорi з кутка ви­глядав невеличкий образ - не знать, святого чи святої, бо на йому малюнок потемнiв, позлущувався, однi тiльки чорнi очi сумно визирали з пожовклого обличчя, немов скаржилися на холод та голод, що доводилося терпiти ха­зяїнам хати... А насупроти столу, мiж череватою пiчкою й другою стiною, притулився пiл з чотирьох тоненьких драничок, таких хистких, що вони хиталися та вгиналися й тодi, як хто до їх пiдходив, немов перестерiгали не накла­дувати на їх нiчого, щоб, бува, не проломилися, Та на їх i не лежало нiчого - пустiсiнькi та голiсiнькi, як i та гола та де­бела жердка, що висiла в кутку над полом. I навiщо її там привiшено? Удень, правда, на їй бовталося лихе ряденце, а на нiч вона зоставалася голою дровенякою, причепленою наче на те, що коли кому заманеться, було б де повiситись. I диво дивне! - як се Катрi нiколи не западала така лиха думка, коли кругом неї було таке убожество непроглядне, нужда та недостача безмiрнi, холоднi та голоднi злиднi.


Одначе то б було ще дивнiше, якби в Катринiй головi заклюнулась така чорна думка вночi на Меланки, якраз перед Василем! Всякому звiсно, що в ту нiч старий рiк кi­нчається, а новий зачинається. На вiки вiчнi старий зни­кає, занесе з собою i добре й лихе, приховає пережите й перемучене i стражданням закручене; а коли що й зо­ставить у людськiй схованцi-споминцi, то все ж то буде не кипуче життя-страждання, а тiльки спогадка про його, не живе в'їдливе лихо, а тiльки його холодна облуда. Натомiсть Новий рiк прийде, новi надiї принесе з собою, а за ними, може, хоч невелику крихiтку щастя. Та багатому багато його треба, а бiдному й то гаразд, коли буде що на завтра кусати, буде чим забезпечитись вiд холоду!


У Катрi всi тi запаси якраз на Меланки вийшли. Ще з осенi вона з ними тяглася та держалася, скупилася i хлiбом, i топливом, думала перехопитись через зиму. Та ба! Об рi­здвi вона побачила, що не тiльки через зиму, а хоч би через святки перехопитись... "Тiльки б через святки! - дума.- А там робоча пора настане. У багатих людей назбирається немало чорної одежi, поношеного бiлля, треба його попрати. Пiду до кого, або хто покличе - може, хоч на хлiб перепаде! А може, в кого трiсочок або кiзячкiв випрошу, буде чим у хатi прокурити. Так i перетягну через зиму,- аби через свята!"


I ось сьогоднi вдень Катря послiдню мисочку борошенця витрусила, щоб спекти сяку-таку перепечайку, послiдне полiнце спалила, щоб спекти її, послiднiй бурячок у борщ покришила, послiдню пучку солi в його вкинула... "Очисти­лася! Зовсiм очистилась. Назавтра хоч i в рай святий, то чиста!" - думала Катря, пораючись бiля печi.


Поки серед череню лежало трухле полiнце, дожидаючи пiдпалу, Катря була нiби покiйна. Правда, чорнi думки й тодi вже снували по її обличчю, нерадiсно свiтили карими очима. А як вона запалила останнє полiнце, як огненнi язики охопили його кругом, то їй здалося, буцiмто її серце горить-палає. А як почав борщ укипати, то в її серцi такi кип'ятки пiднялися, що як вона не крiпилася, а не ви­держала...


- Пилипку! Синочку мiй! Що ми будемо завтра їсти! - скрикнула вона, i гарячою течiєю гiрких слiз полилися тi кип'ятки з очей додолу...


Пилипко пiдскочив до матерi, припав до її обличчя й ти­хо промовив:


- Цить, мамо, цить! Завтра, мамочко, Новий год... Я завтра пiду до хрещеного батька посипати... Дасть менi батько сорокiвку грошей, а дядина велику паляницю, ще й ковбасу на придачу... От й буде нам що їсти. А на грошi топлива купимо... багато-багато, щоб на всю зиму стало!


Катря втихомирилася. Та як же було й не втихомирити­ся, коли син обiцяє такi багатi приноси?


А Пилипко, як тiльки знову заклопоталася мати, вже й з хати махнув.


- Куди ти, розхристаний та неодягнений? Мороз надворi лютий! - крикнула вона йому наздогiнцi.


- Я на хвилиночку, мамо... Я зараз i вернуся.


Справдi, Пилипко не забарився. Вскочив у хату, як пуп, синiй, зубами цокоче.


- А що, не я тобi казала: не йдиi I куди ти ходив?


- Я за пашнею, мамочко, бiгав.


-

1 2 3 4 5 6 7 8 9
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морозенко, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Морозенко, Мирний"