Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Де зерно, там і полова, Кропивницький 📚 - Українською

Читати книгу - "Де зерно, там і полова, Кропивницький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Де зерно, там і полова" автора Кропивницький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Де зерно, там і полова, Кропивницький» була написана автором - Кропивницький, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Де зерно, там і полова, Кропивницький" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 15
Перейти на сторінку:






ЛИЦЕДІЇ:



Йосип Сте­па­но­вич Би­чок, ба­га­тий чоловік, літ 65.


Мартин Хан­до­ля, ба­га­тий се­ля­нин, літ 48


Стеха, ста­ра ба­ба.


Олена, її доч­ка.


Андрій Ку­гут, чо­ловік Оле­ни.


Христя, дівчи­на, под­ру­га Оле­ни.


Іван Пав­ло­вич, заїжджий міща­нин.


Юдко, шин­кар.


Зборщик.


Кіндрат, хло­пець, най­мит Бичків.


1-й, 2-й, 3-й чо­ловіки.


1-а, 2-а мо­ло­диці.


Дівчина, літ восьми.


Двоє ма­лих дітей.


Па­руб­ки, дівча­та й се­ля­ни.



Діється у Хер­сон­щині.






ДІЯ ПЕРША



Вулиця на селі. Уп­ра­во­руч до­мок з де­рев'яним да­хом і гай­ком, поліво­руч ши­нок з таб­лич­кою: "Рос­пи­воч­но і на ви­нос". Далі ха­ти, то­ки, клуні, ого­ро­ди, сад­ки, кри­ниці з жу­рав­ля­ми, лед­ве мріють вітря­ки.



ЯВА 1



Бичок і Мар­тин сто­ять біля Ган­ку.


Мартин (під чар­кою над­то). Йо­сип Сте­па­но­вич, слу­хай­те сю­ди: я ж ка­жу, не дає Юд­ко Мар­ти­нові набір, не дає. Не тре­ба! Мар­тин пи­ти­ме на го­тові… Ого-го, поз­до­ров бо­же Йо­си­па Сте­па­но­ви­ча, то й гроші пов­сяк­час знай­дуться,- чи так?


Бичок. А хто ж, го­су­да­рю мій, окрім ме­не, усіх вас ря­тує і виз­во­ля з уся­кої оказії?


Мартин. Ви, спа­сибі вам! І ба­га­то лю­дей повік вам бу­дуть дя­ку­ва­ти за ва­шу при­хильність… Хоч де­які лю­ди й ка­жуть: "Не вір, мов­ляв, Йо­си­пові, бо він те­бе вто­пе!.."


Бичок (сміючись). Які ж то лю­ди?


Мартин. Та хіба їх кож­но­го зга­даєш? Вже ко­ли я вам ка­жу, що го­во­рють, так во­но так і є!


Бичок. Не лю­ди то, а не­до­люд­ки! Бач, вже їм жит­тя моє по-бо­жо­му та моє чес­не імен­ня за­ва­ди­ло гірш бо­ляч­ки, че­рез те й па­ще­ку­ють; ото, го­су­да­рю мій, заздрість ни­ми ору­дує і при­му­шує їх ли­хос­ло­ви­ти на кож­но­го чес­но­го чо­ловіка… (Зітхає). Я ж ка­жу, що інший би чо­ловік, учув­ши про се­бе та­ку ли­ху сла­ву, ска­зав би: "Не варт після цього ро­би­ти доб­ре лю­дям, хай їм враг!.." Ось що інший ска­зав би. А я цього ніко­ли не ска­жу: я ніко­ли не звер­ну з то­го шля­ху, на який на­путив ме­не сам гос­подь і яким на­ле­жить іти кож­но­му хрис­ти­яни­нові й бо­го­бо­яз­но­му чо­ловікові, я ніко­ли не пе­рес­та­ну по­ма­га­ти кож­но­му бідо­ласі, як і до­пер­ва до­по­ма­гав, і кож­но­го виз­во­ля­ти­му з оказії й нав­ча­ти­му усьому як­най­кра­ще!.. (Підійми очі до не­ба).


Мартин (зітхає). Спа­сен­на ви ду­ша!


Бичок. Не­хай ме­не замість дя­ки кле­нуть, не­хай навіть плю­ють мені ме­жи очі, а я з сво­го шля­ху не звер­ну!..


Мартин. Спа­сен­на, спа­сен­на ви ду­ша! Ну й го­ло­ва ж у вас, не­да­ром вже, ма­буть, і стар­ши­на про вас ка­же: "У тій го­лові,- ка­же,- ро­зу­му, мов два кла­ло, а третій топ­тав!" Слу­хай­те сю­ди, що я вам ска­жу: не­хай, що хо­чуть, базіка­ють, а я плюю на те па­ще­ку­ван­ня, і ніхто мені не заб'є ба­ки!.. І ви плюй­те на них!


Бичок. Не плю­ну, го­су­да­рю мій! Бо я хрис­ти­янин і пам'ятаю, пов­сяк­час пам'ятаю, що гос­подь ми­ло­серд­ний усіх нас бу­де су­ди­ти: пра­вед­ним він уго­тує царствіє не­бес­не, а неп­ра­вед­них осу­дить і по­ка­рає!..


Мартин. Ка­жуть, він те­бе й горілку нав­чив пи­ти… Це й знов брех­ня! Я сам нав­чив­ся… Хоч я перш і не пив, так що ж? Не пив, бо не знав, який у горілці смак,- а прав­да?


Бичок. Прав­да, го­су­да­рю мій! Горілка - ла­сий напи­ток, а ок­ром то­го, во­на зве­се­ляє дух і на­дає од­ва­ги чо­ловікові і смілості…


Мартин. О, ще й як на­дає! Та я як нап'юсь, тоді бе­ри у ме­не все, бе­ри, що хоч, усе про­дам без тор­гу… Навіть і са­мо­го се­бе про­дам! Про­щай­те, ку­ме!..


Бичок. Пам'ятай же, го­су­да­рю мій, що те­пер ти ви­нен мені вже півто­рас­та без двох…


Мартин. Як півто­рас­та? Ого-го! Е, ні, стри­вай­те, я за­раз пе­релічу. Після різдва я взяв у вас со­рок? Так, со­рок! Після літнього Ми­ко­ли ще со­рок? Ще со­рок! Те­пе­ра знов три­над­цять?.. Та й годі ж? (Бор­мо­че). Три­над­цять, со­рок, та ще со­рок, та ще й три­над­цять…


Бичок. Ну, та прик­ла­ди ще про­цент, го­су­да­рю мій!


Мартин. Про­цент? Он що! Хіба як про­цент прик­ла­деш, ну, то во­но ніби й так ви­хо­дить… Ой ні, не так! Але й про­цен­тик на­пух: півто­рас­та без двох? Де­ре­те ви, ви­ба­чай­те у цім слові, як з рідно­го батька!


Бичок. Див­но мені слу­ха­ти такі речі, та ще й від ко­го? Здається мені, що ти й не ду­рень на світі,- та й усе се­ло має те­бе за чо­ловіка з не­аби­яким ро­зу­мом?.. Роз­су­ди ж, будь лас­ка, що про­цент на гроші усе єди­но, що приплід або ж уро­жай!..


Мартин. Та во­но прав­да, але ж… З од­но­го б то бо­ку по­ка­зує ніби й так, а з дру­го­го - інше об­лич­чя!.. Бач­те, у гро­шах не бу­ва ні падіжу, ні нев­ро­жаю, а усе тілько приплід! Не­да­ром співається про гро­шо­ви­то­го, що ка­же: "Не потіє, не хворіє, кар­бо­ванці ліче та всім дулі ти­че!.."


Бичок. Дулі ти­че? Так то во­но збо­ку здається! А ма­ло моїх гро­шей про­па­да на лю­дях; ма­ло я їх роз­дав на вічне од­дан­ня?.. Прав­да, що у ме­не та­ке вже чуд­не сер­це, що як тілько узд­рю убо­го­го, то навіть го­тов і со­роч­ку з се­бе здійня­ти та йо­му відда­ти… Оця ж то по­зи­ка на вічне од­дан­ня і є той падіж та нев­ро­жай!


Мартин. Та й я ж ка­жу, що во­но тро­хи ніби й на прав­ду ски­дається, але ж…


Бичок. Ну, ти вже по­чав щось та­ке плес­ка­ти, що й ку­пи не дер­житься!..


Мартин. А які-бо ви палкі, вже й розгніва­лись?.. Гей, кум­цю, кум­цю!..


Бичок. Ну, лічи вже, лічи швид­ше, скілько ти мені ви­нен, бо мені ніко­ли!


Мартин. Не пек­луй­те­ся, ця вже тур­бація не ва­шої па­рахвії, от що! Ви собі ду­маєте: "Кум мій те­пер п'яний, а до то­го ще й дур­ний, аж кру­титься, то й не по-тра­пе те­пер полічи­ти?" Ов­ва! (Цмо­кає гу­ба­ми). Не­ве­ли­ка су­ма, лічи­ли ми і не такі ко­пи­та­ли! (Бор­мо­че). Со­рок та ще со­рок!.. (Б'є се­бе по ло­бові). Ось тут у ме­не ціла кни­га! А ще й до то­го, дя­ку­ючи вам, тро­хи й гра­мот­ний, хоч ма­ло дрю­ко­ва­ний!.. Е, ку­ме, не знаєте ви цієї го­ло­ви, во­на у ме­не над усі книж­ки у світі!.. (Знов бор­мо­че). Со­рок, та ще со­рок, та ще й три­над­цять? (Ди­виться уго­ру і дов­го ше­по­тить гу­ба­ми). Так, до копійки, до де­неж­ки так!.. (По­мов­чав). А скільки ж так?


Бичок. Півто­рас­та без двох!


Мартин. Так, і в ме­не як­раз так ви­хо­дить: півто­рас­та без двох! Зап­ла­ти­мо! Ого-го, Мар­ти­на ще й у три ти­сячі не вбе­реш!.. Сла­ва гос­по­деві, є во­ли­ки, є й ко­ров'ята, й ове­ча­та, і хліба ма­ло не по­вен тік!.. О, та

1 2 ... 15
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Де зерно, там і полова, Кропивницький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Де зерно, там і полова, Кропивницький"