Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Людина, Ольга Кобилянська 📚 - Українською

Читати книгу - "Людина, Ольга Кобилянська"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Людина" автора Ольга Кобилянська. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Людина, Ольга Кобилянська» була написана автором - Ольга Кобилянська, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Людина, Ольга Кобилянська" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 20
Перейти на сторінку:




Повість з жіно­чо­го жит­тя



Присвячено ви­со­ко­по­важній На­талі Коб­ринській.



Das Re­ich der Lu­ge ist auf­recht, wie es noch ni­emals ge­ve­sen. Die Wahr­he­it selbst wagt sich, nur in gle­is­sen­den Fet­zen ver­mum­mt, aus ih­rem Win­kel her­vor… [1]



Пан Епа­мi­нон­дас Ля­уф­лер про­жив доб­рi ча­си. Був ц.к. [2] лi­со­вим рад­ни­ком, мав ве­ли­ке по­ва­жан­ня, ве­ли­кий вплив i ве­ли­кi до­хо­ди. А що вiн мав мiж iн­шим, так "по­бiч­но", ту сла­бу сто­ро­ну, що лю­бив оду­шев­ля­тись га­ря­чи­ми напи­т­ками, - се не ма­ло нi­ко­го об­хо­ди­ти. Про се не мав вiн нi­ко­му зда­ва­ти спра­воз­дан­ня. Хi­ба б со­бi са­мо­му. А то­му, що був з со­бою у зго­дi, то­му, що ро­зу­мiв се­бе, як ро­зу­мiв i свої лi­со­вi спра­ви, тож i хо­див (як ка­жуть прос­тенькi лю­ди) "го­­дин­ник зов­сiм у по­ряд­ку". Вiд­так, ко­ли сла­ба сто­ро­на змог­лась та ста­ла зба­га­чу­ва­тись бiльши­ми нас­лiд­ка­ми, ко­ли по­ка­за­лось, що ве­ли­кi при­чи­ни спро­вад­жу­ють i ве­ли­кi по­дiї… то­дi й нас­та­ло… та про се вже опiс­ля…


Пан Ля­уф­лер був жо­на­тий i мав чо­ти­ри доньки й од­но­го си­на. Ос­татнього лю­бив вiн нес­ка­зан­но, ба на­вiть обо­жав. "Се бу­де гор­ди­ня мо­го жит­тя, свi­ти­ло цi­лої ро­ди­ни, се чо­ловiк бу­ду­чи­ни!" - мов­ляв вiн час­то до своєї жiн­ки й доб­рих зна­ко­мих. Доб­ра жен­щи­на, кот­ра так са­мо обо­жа­ла оди­­­на­ка, вi­ри­ла смi­ло­му вi­щу­ван­ню сво­го му­жа. Во­на ба­чи­ла са­ма не раз у своїх мрi­ях си­на лi­со­вим рад­ни­ком, ба­чила, як вiн їздив у еле­гант­нiй ко­ляс­цi, гор­ди­ми кiньми, бi­ля нього ба­га­та жiн­ка, йо­го здо­ров­лять ни­зенько ма­лi й ве­ли­кi, ста­рi й мо­ло­дi; ба­чи­ла йо­го та­кож по­важ­ним лi­карем-радником у то­ва­рист­вi ви­со­ких осiб, що з ним друж­но ба­ла­ка­ють. Ча­са­ми змi­няв муж бу­ду­чи­ми свiй за­вiд [3] й ви­би­рав ста­но­ви­ще над­вор­но­го рад­ни­ка. Суп­ро­ти то­го не мож бу­ло вже нi­чо­го за­ки­ну­ти. А як се зву­ча­ло шум­но! "Ви­со­ко­по­важ­ний пан Гер­ман-Євген-Си­дор Ля­уф­лер, ц. к. на­д­вор­ний рад­ник!" Над­вор­ний рад­ник! Нi, над­вор­ним ра­д­­н­и­ком бу­де, му­сить бу­ти. Се як­раз муд­рi­ше, нiж лi­кар­сь­ким рад­ни­ком або лi­со­вим рад­ни­ком! Ну, що­до ос­тат­ньо­го, то во­но при­па­ло їй ли­ше так еn раs­sant [4] на дум­ку, бо її муж зай­мав при­пад­ком те ста­но­ви­ще. Од­нак уся­кий, хто мав ли­ше ця­тин­ку да­ру ду­ма­ти, му­сив приз­на­ти, що лi­со­вий рад­ник не те, що над­вор­ний рад­ник! А ко­ли є вже хто раз над­вор­ним рад­ни­ком, то­дi й до мi­нiст­ра су­дiв­ницт­ва не­да­ле­ко. Ой, бо­женьку, що то не коїться все в чуд­нiм бi­гу ча­су! Во­на не бу­ла од­на з тих, кот­рi вi­ру­ють в чу­да, в про­тек­цiю, або що та­ке. Бо­ро­ни бо­же: так низько во­на ще не упа­ла, тож са­ме i не ду­мав так нiх­то в до­мi її та її му­жа. Во­на хо­тi­ла ре­чi ли­ше так бра­ти, як во­ни сам; со­бою предс­тав­ля­лись. Нап­рик­лад, хто був от хоть би там i Гам­бет­та (кот­ро­го во­на ба­чи­ла оног­ди в ра­nор­ti­сum), нiм став слав­ним на цi­лу Фран­цiю? Яким був Ко­лумб, нiм вiдк­рив Аме­ри­ку? Пев­но, "не та­ким слав­ним, яким уже став опiс­ля. Був i ще та­кий один, що ся­гав не­мов пiд не­бе­са. Ах, що то їй все так iз пам'ятi ви­би­лось, i во­на со­бi нi iме­нi, нi ро­ку не мог­ла при­га­да­ти! Го­лов­не од­нак в тiй по­дiї бу­ло те, що хтось там в мо­ло­дих лi­тах був пас­ту­хом, а на ста­рiсть став мит­ро­по­ли­том. Од­нак - ку­ди ж во­на заг­на­лась? Аж смiх бе­ре. Гер­ман-Євген-Си­дор не був анi бiд­ним хлоп­цем, що ви­чi­су­вав вов­ну у сво­го батька (як се ро­бив той бiд­ня­ка, той Ко­лумб), а вже най­мен­ше пас­ту­хом. Вiн був си­ном ц. к. лi­со­во­го рад­ни­ка i мiг лег­ше, нiж кож­дий iн­ший, дiс­та­тись на та­ку ви­со­ту. Iн­ших пе­ре­пон не мог­ла до­ля пос­та­ви­ти. Щож­до тих па­ри шкiльних ро­кiв, про кот­рi лю­ди стiльки за­во­дять, то во­на ни­ми ма­ло жу­ри­ла­ся. А ко­ли є вже хто раз в унi­вер­си­те­тi, то лi­та ми­на­ють, не­на­че б їх i не бу­ло. Ге­р­ман-Євген-Си­дор не ви­ка­зу­вав на те­пер особ­лив­шої охо­ти до на­уки, але (то­го б во­на й ра­да ба­чи­ти, хто б на­уку лю­бив) чи ж мож­на бу­ло йо­му, то­му жи­во­му хлоп­це­вi, ро­би­ти з сього за­кид? Вiн же не на­ле­жав до тих без­душ­них на­тур, кот­рi вмi­ють го­ди­на­ми не­ру­хо­мо на твер­дих шкi­ль­них лав­ках пе­ре­сид­жу­ва­ти; а про­тив­но, був один iз тих ве­ли­ча­во уло­же­них ха­рак­те­рiв, кот­рi ви­ма­га­ють iн­шо­го про­во­ду й по­ве­ден­ня, як, при­мi­ром, зви­чай­нi си­ни; уряд­ни­кiв, або - над­то му­жи­кiв!! Од­нак ви­су­ше­нi тве­ре­зi про­фе­со­ри (во­­на їх не­на­ви­дi­ла), кот­рi з по­жовк­ли­ми що­ка­ми, на­че му­мiї, про­ход­жу­ва­ли­ся й мо­ло­дос­тi, ма­буть, зов­сiм не ро­зу­мi­ли, во­ни не мог­ли йо­го зро­зу­мi­ти! Не­ми­лий нас­лi­док сього був та­кий, що зби­ли­ся з пра­во­го шля­ху, що взя­ли "пiк" [5] на нього, про­зи­ва­ли йо­го сильну во­лю "упря­мiс­тю i злос­ли­вiс­тю", а йо­го смi­лi, сво­бiд­нi бе­сi­ди i до­теп­нi дi­ла на­зи­ва­ли во­ни поп­рос­ту трiй­лом для цi­ло­го кла­су, ще й пе­рес­лi­ду­ва­ли йо­го, в пов­нiм зна­чен­нi сло­ва, на смерть…


Пiд час, ко­ли син нев­пин­но роз­ви­вав­ся, пiд­рос­та­ли й доньки. При­ро­да об­да­ру­ва­ла їх пiд кож­дим взгля­дом ще­дро; крiм то­го, по­си­ла­ла їх па­нi рад­ни­ко­ва на на­уку фран­цузької мо­ви й му­зи­ки; батько зай­мав гар­не ста­но­ви­ще, тож по ба­лах, до­маш­нiх за­ба­вах та iн­ших ве­чiр­ках рва­ли­ся за ни­ми мо­ло­дi лю­ди… I так ус­мi­ха­лась па­нi рад­ни­ко­вiй бу­ду­чи­на яс­на та чис­та, на­че та дни­на вес­ня­на, i во­на на­зи­ва­ла її в своїм сер­цi своєю "дру­гою бу­дуч­нiс­тю".


I газ­дiвст­во ро­зу­мi­ли во­ни не­аби­як! Ро­зу­мi­ли йо­го так, як йо­го в ни­нiш­нiх ча­сах не ро­зу­мiє пер­ша-лiп­ша жiн­ка! Про се дба­ла па­нi рад­ни­ко­ва ще заз­да­ле­гiдь. Во­на не нале­жала до тих жi­нок, кот­рi су­по­кiй­ним оком гля­дять на до­ньок, на­ко­ли тi бе­руть книж­ку до рук i в буд­ню дни­ну та чи­тан­ням без­бож­них лю­бов­них дур­ниць, або й iн­ших пу­стих дiл кра­дуть час бо­го­вi. Прав­да, зов­сiм без грi­ху в тiм взгля­дi не бу­ли її двi се­ре­ду­щi доньки (най­стар­ша перебу­вала в од­ної крев­няч­ки, а най­мо­лод­ша бу­ла ще нез­рi­ла до то­го трiй­ла), Оле­на й Iри­на. Че­рез се во­на ма­ла не раз i гi­р­кi хви­лi. Особ­ли­во Оле­на спри­чи­ню­ва­ла­ся го­лов­но до сьо­го. По­ви­ниш­по­рю­ва­ла, бог зна звiд­ки то­тi ва­рi­яцт­ва [6] на день бо­жий та й прог­ли­та­ла їх у цi­лiм зна­чен­нi то­го сло­ва! А як ро­зу­мi­ла про се опiс­ля роз­ка­зу­ва­ти! Юр­бою ок­ру­жа­ли її муж­чи­ни, i то ще мо­ло­дi, а во­на го­во­ри­ла, розби­рала i пе­ре­чи­лась, що тiльки - бо­же, зми­луй­ся! Бесiд­и пе­ку­чi, - не­мов за­лi­зо, не­без­печ­нi сло­ва, як: со­цi­алiзм, на­ту­ра­лiзм, дар­вi­нiзм, пи­тан­ня жi­но­че, пи­тан­ня ро­бiт­ницьке бри­нi­ли, мов бджо­ли, бi­ля чес­них ух па­нi рад­ни­ко­вої й ля­кали, на­че стра­ши­ла, в бi­лiй дни­нi її на­бож­ну ду­шу, де­нер­ву­ва­ли її та спро­вад­жу­ва­ли без­сон­нi но­чi… Ма­ло що ро­зумiла во­на з то­го; вiд­чу­ва­ла

1 2 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Людина, Ольга Кобилянська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Людина, Ольга Кобилянська"