Читати книгу - "Царева донька, Народні"

Був цар. Цар над царями. І наказав, хто має сина, то най посилає до нього служити, а хто не має — то най іде сам.

Але один цар не мав синів, лише три доньки, і каже до них

— Ну, я мушу іти на службу. А найстарша обзивається.

— А ви, тату, не йдіть, я за вас піду.

Обстригла собі волосся, зібралася за жовніра, сідає вона на коня і їде. А дорога все йшла через ліс. Батько одягнув ведмежу шкуру, перейшов її, а вона налякалася і вернула назад. А тато дома питає.

— Ну, а що ж то є, ти вже відслужила?

— Та ні,— каже,— перейшов ня у лісі звір, а я дуже налякалася і вернула-м.

Їде середуща. А цар знову пребрався у ведмежу шкуру і йде у ліс. І ця налякалася і також вернулася. Тоді наймолодша стала і каже:

— Що, аби я не поїхала,— то не може бути.

Ну, зібралася вона, взяла шаблю, сіла на коня і їде. А батько у ведмежій шкурі виходить проти неї. Вона вихопила шаблю і замахнулася йому голову відрубати. А він скричав:

— Не рубай, бо то я є твій тато.

— Ну добре, що ти обізвався, бо інакше була би голова злетіла долів з плеч.

Їде вона далі, аж на те місце, де мали зібратися всі царські сини. Вже вони зібралися і заприсягалися, що один за всіх, а всі за одного, і їдуть далі. Коли чують, щось у лісі пищить.

Коли вона, а її вибрали комендантом, стала та й каже до всіх:

— Ходімо перезнати, що то таке.

Пішла вона подивитися. Бачить — гад прожер оленя і не може через роги пролізти і пищить. Тоді той каже:

— Королевичу, розітни гадові пащу. Я на своїх рогах буду тебе носити, куди лише сам захочеш.

Подумала вона собі, розтяла оленеві роги і стоїть. Тоді гад каже:

— Іди до мого батька і про все це скажеш. Він тобі дасть срібного коня. А як не схоче, то вдариш себе оцими трьома прутиками-однолітками.

Ідуть вони, ідуть і приходять під високу скелю. Виповз відти найстарший гад і питає.

— Що ти хоч? У нас є золото, срібло, діаманти. Що тобі за тото дати?

— Я би хотів срібного коня.

Приходять вони під другу скелю, і старий гад як ударив хвостом, то по коліна листя нападало з дерев. Як ударив другий раз — аж земля затряслася. Коли він дивиться — іде кінь. Приходить той кінь до нього, поклонився і питає.

— Ну, як хочеш їхати, по землі чи понад лісом?

— Понад лісом.

— Ну, добре.

Їдуть вони, здається їй, що внизу видно, як місяць сходить.

Сідає той кінь на землю, дивиться, а то з морського голуба перо. Узяли вони те перо і їдуть далі.

Приїжджають до того головного царя, а ті всі хлопці вже при службі. Ну, примістили і її. А вона тим пером робить такі великі рахунки, що ті дванадцять синів разом.

Але ті підгледіли те перо і пішли до царя замельдувати. Цар закликає до себе і питає.

— Ти маєш отаке і таке перо?

— Маю.

— Ну, то як не принесеш мені такого голуба, то тобі голова з плеч.

Приходить вона до коня і скаржиться, що біда. Але кінь каже.

— Сідай на мене і поїдемо.

Сідає вона і їде. Приїжджають у степ, до криниці, а там голуб прийшов купатися. Тоді кінь радить.

— Знаєш ти що, я перемінюсь в голуба, а як він прилетить, ми зачнемо жертися, я йому пущу з-під ока кров, а ти його скоро хапай і поїдемо.

Коли знявся шум — летить голуб. Кінь скоро перемінився в голуба і до того — скіць. Зачали ся їсти, аж пір'я летить, аж із того тече кров.

Вона зловила того голуба за крила, сіла швидко на коня і летить. Прилітають вони, дають цареві голуба, а він узяв його та й каже.

— Добре, голуба ти приніс. Але як ти не привезеш [паню] від того волосся, що в тебе, то знай, мій меч, а твоя шия!

Приходить вона до коня і знову плаче. А кінь радить.

— Іди знов до царя і проси грошей. Як не буде рахувати, то, може, щось з того буде. А як буде рахувати, то нічого з того не буде.

Приходить вона до царя і говорить.

— Царю, мені треба грошей.

— Та йди до каси і бери собі, стільки тобі треба,— каже цар.

Пішла вона до каси, набрала і йде назад до коня. А кінь питає.

— Рахував цар гроші?

— Та ніби не рахував. Тоді кінь каже.

— Їдемо до міста, і ти накупуй різних жіночих речей, кафтаників, черевичків, спідничок, купи паперу, аби мож зробити буду і ще чотири штанглі.

Пішли до міста, всього накупили і ідуть далі назад до царя. Приїжджають до царя, а кінь каже.

— А тепер розкладай усі речі, роби будку і будеш торгувати. Тут має прийти морська царівна на прогулку, вона, як уздрить все це, то схоче щось собі вибрати. А я в той час її схоплю, і повеземо до царя.

Так вони зробили, привезли ту морську панну цареві, а самі пішли. Вона тоді каже:

— Добре, що ти маєш таких знахарів мудрих, що мене вкрали. Але знай: як мені сюда не приставиш мій маєток, то того голова злетить з плеч.

Прикликає цар ту і говорить, аби той весь маєток приспособити. Знов іде вона до коня і плаче. А кінь сміється і говорить.

— Ти скажи цареві, аби збудував до того царя залізну дорогу і привіз над море три вагони смоли, три вагони клоччя і три вагони дров. А там аби таку яму викопав, щоби туди влізлося тото все.

Йде вона до царя і про все говорить. А цар що — наказав, і раз-два зробилося. Тоді кінь говорить:

— А тепер намасти мене смолою і раз обвий клоччям, і так, поки всю смолу і все клоччя на мене не вив'єси.

Зробився кінь, як гора. Пішов до моря, як заіржав, а звідти зірвався жеребець, що за п'ять хвилин облетів цілу землю. І до коня цього, і давай того гризти. Наївся він того клоччя, що аж не міг йти. Тоді цей зловив його, посадив; на себе і поїхав до царя. А за цим конем прийшли ящірки, гадюки, хробаки і всяка всячина. Тоді та царівна морська наварила якогось пійла, викупалася і стала ще краща, ще молодша. А ця донька царева підмовила, аби і той цар викупався та й аби