Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Сопілка і глечик, Народні 📚 - Українською

Читати книгу - "Сопілка і глечик, Народні"

66
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сопілка і глечик" автора Народні. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Сопілка і глечик, Народні» була написана автором - Народні, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Сопілка і глечик, Народні" в соціальних мережах: 
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com". Популярні книги українською!!!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
Сопілка і глечик

Пішли мама, тато і дівчинка Женя збирати суниці до лісу.

– Ось тобі, донечко, гарне місце. Тут багато ягід. Ходи і збирай.

Ходила-ходила Женя, дивилась-дивилась і нічого не знайшла.

Пішла до мами.

– Мамо, там ягідок нема, самі листочки.

– А ти під листочки заглядала?

– Не заглядала.

А тато каже:

– Ягідки – вони хитрі, від людей ховаються. Їх треба вміти діставати. Ось дивись, як я це роблю.

Тато присів, нахилився до самої землі, заглянув під листочки і почав примовляти:

– Одну ягідку зриваю, на другу поглядаю, а третю примічаю.

– Спробую і я так, як ти.

Пішла Женя на свою галявинку, заглянула під листочки – а там ягідок повно, аж очі розбігаються.

Присіла Женя, збирає ягідки і примовляє:

– Одну зриваю, на другу поглядаю, а третю примічаю.

Заболіли в Жені ніжки. Заглянула в глечик, а там дуже мало ягідок.

– I коли ж це я назбираю повний глечик? Краще піду пошукаю галявинку, де сунички не ховаються, а самі в руки просяться. Ходила-ходила Женя, а такого місця в лісі не знайшла, втомилася, сіла на пеньок і почала ягідки їсти. Усі з’їла. Порожній глечик. „Що робити? Хто ж мені допоможе?”

Тільки подумала, заворушилася травиця, і з пенька виліз маленький дідусь: пальто біленьке, борода сивенька, капелюх оксамитовий, а на ньому суха травинка.

– Добридень, дівчинко,– каже.

– Доброго дня! А хто ви?

– Я дідусь боровичок-лісовичок, хазяїн над усіма ягодами і грибами. Чому ти зітхаєш? Хто тебе образив?

– Образили, дідусю, ягоди. Вони від мене під листочки ховаються. Нахиляйся за ними, шукай їх.

– Не сумуй! У мене для цього є сопілочка. Тільки заграє – усі ягідки з-під листочків з’являться. Вийняв дідусь сопілочку і каже:

– Заграй, сопілочко!

Сопілочка заграла, і всюди з’явилися сунички.

– Не грай, сопілочко!

Музика скінчилась, і всі ягідки сховалися.

Зраділа Женя:

– Дідусю, подаруй мені сопілочку!

– Подарувати не можу. Поміняймося: я тобі – сопілочку, а ти мені – глечик.

– Гаразд.

Віддала Женя глечик, узяла сопілочку і побігла на свою галявинку.

– Грай, сопілочко! – наказала Женя.

Тільки почулася музика, усі листочки заворушились і почали з’являтись ягідки: спочатку молоденькі – зелененькі, потім більші ягідки із рожевими щічками, а за ними – великі та червоні. Від ягід уся галявина стала червоною.

„Ось тепер можна збирати!” – подумала Женя.

А куди ж збирати? Глечика немає. Побігла Женя до боровичка-лісовичка:

– Дідусю, віддай мій глечик.

– Добре, а ти поверни сопілочку.

Віддала Женя сопілочку, взяла глечик – і бігом назад. А на галявинці ягідок не видно, всі поховалися. От біда! Що робити? Знову біжить до дідуся.

– Дідусю, дай мене знову сопілочку!

– Гаразд, а ти мені – глечик.

– Не дам. Мені глечик потрібний, щоб ягідки збирати.

– Ну, то я не дам сопілочку.

– Як же я без твоєї сопілочки сунички шукатиму?

– Так, як інші люди,– відповідає дідусь.

– Інші до землі нахиляються, під листочки заглядають. Мені так не подобається. Поки набереш глечик, втомишся.

– Ось у чому річ,– сказав боровичок-лісовичок і так розсердився, що його сива борідка стала чорно-пречорною. – То ти просто ледащиця! Забирай свій глечик. Не буде тобі ніякої сопілочки! – тупнув ногою і зник під пеньком.

Подивилася Женя на порожній глечик і пішла збирати ягідки, як татко навчав. I назбирала повно-повнісінько.

– Розумниця,– похвалив тато. – Мабуть, утомилася?

– Ні, таточку,– сказала Женя. – Мені глечик допомагав.


Валентин Катаєв


Художник Юлія Муравйова

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сопілка і глечик, Народні», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сопілка і глечик, Народні"