Читати книгу - "Свинячий кожушок, Народні"

Жив собі дід та баба, і була в діда дочка і в баби дочка. Баба свою дочку так любила і все її чепурила, а дідової дочки не любила та все її била і посилала на тяжку роботу. Все, що треба було робити на дворі, коло худоби, коло свиней, то все робила дідова дочка, а бабина дочка, як панночка, сиділа в хаті і нічого не робила.

От одного разу захворів у їх бичок-третячок, а баба й каже дідові:

— Добий, діду, бичка, то й м'ясо буде.

Дід каже:

— Добре, доб'ю!

А дідова дочка дуже любила того бичка. Як почула про те, що його хотять добити, пішла та й плаче і каже:

— Мій бичок, мій третячок! Хочуть тебе вбити.

— Нічого,— каже бичок,— хай убивають, тільки ти не їж мого м'яса. А як будуть мене вбивати, то ти прийди та в праве вухо затурчи, а в ліве випаде яблучко золотеньке — ти його візьми й сховай.

Дівчина так і зробила.

Як не стало бичка, то швидко після того занедужало п'ятеро свиней. Занедужали й подохли. От баба й каже дідові:

— Поздирай, діду, шкури з свиней, та пошиєм твоїй дочці кожушанку.

Дід поздирав шкури та й пошили дочці кожушанку. Та й така то кожушанка була, що дівчина як наділа, то ніколи й не скидала. І в хаті було сидить, пряде і не роздягається. Так її всі й прозвали Свинячим кожушком.

От діждали великодних свят. Дід, баба і бабина дочка поїхали до церкви, а Свинячий кожушок остався дома доглядати худобу. Як вони поїхали, Свинячий кожушок пішов до своєї скрині, узяв яблучко та й промовив до яблучка:

— Яблучко, яблучко, зроби все, що я хочу.

Як тільки вона це сказала, зразу у двір уїхала карета і зразу ж явились до скоту — скотарки, до овець — вівчарки, до свиней — свинарки, а до неї понаїздили лакеї, нарядили її в усе дороге та золоте, посадили в карету та й повезли до церкви.

Як тільки увійшла вона в церкву, всі люди на неї повернулись та так і дивились, аж поки із церкви пішли.

Та тільки вона не стояла до кінця служби, а як тільки на «Достойно» передзвонило, її взяли попідруки та й вивели з церкви і повезли додому. Дома зняли з неї все і наділи свинячий кожушок, і в дворі не стало нікого, ні скотарок коло скоту, ні вівчарок коло овець, ні свинарок коло свиней, остався сам Свинячий кожушок.

Аж ось приїздить дід з бабою й з дочкою. Посідали обідати, а баба й каже:

— А що, Свинячий кожушку! Ти й не бачила такого, як ми бачили.

— Та де б же я бачила! Сиджу завше дома.

І почали розказувати, що вони бачили. А того й не знають, що то був сам Свинячий кожушок.

А в церкві тоді був і цар. Побачивши Свинячого кожушка, він надумав, як би його піймати.

От на другий день оп'ять дід з бабою та з дочкою поїхали до церкви, а Свинячий кожушок узяв яблучко і промовив:

— Яблучко, яблучко, зроби все, що я хочу.

Як тільки вона сказала, знову появилися до скоту — скотарки, до овець — вівчарки, до свиней — свинарки, а до Свинячого кожушка — лакеї. Нарядили її ще краще, ніж учора, і повезли до церкви. Як тільки увійшла вона в церкву, то цар зараз же звелів насипати на порозі шевської смоли. І от, як на «Достойно» передзвонило, взяли її під руки та й повели з церкви. Та на порозі вона вступшла в шевську смолу і зупинилась, бо ніяк не могла витягти ноги. Смикнула ногу — так черевичок і остався у смолі.

Приїхала додому — нічого того не стало. Знову вдяглася в свинячий кожушок та й сидить дожидає своїх.

Ось приїжджає дід з бабою. Посідали обідати, а баба й каже:

— А що, Свинячий кожушку! Ти й не бачила такого, як ми!

І почали розказувати, що робилося в церкві.

— Та де б же я бачила! — каже Свинячий кожушок.

Швидко після цього стало чути, що цар ходить по всьому світу і шукає такої ноги, на яку б прийшовся черевичок. Як тільки баба про це почула, то зараз почала чепурити свою дочку. Щодня їй ноги мила та водила її в чистеньких черевичках. Ось уже стало чути, що в їхньому селі цар. От уже підходить і до їхнього двору. Баба хвилюється та розказує своїй дочці, як треба ногу сунути в черевичок. От приходить цар у хату та й питає:

— Чи єсть у вас дівка в хаті, чи нема?

— Аякже, є, є! — каже баба.

— Ану,— каже цар,— попробуєм, чи не налізе на неї черевичок.

Почали надівати, а нога велика — не влазить в черевик. Як баба її не пхала туди — нічого не вийшло. А Свинячого кожушка баба й показувать не хоче. Та цар сам ненароком якось глянув у запічок та й побачив, що там сидить Свинячий кожушок, та й питає:

— А то хто у вас такий?

— Та то не дівка,— каже баба,— а Свинячий кожушок.

— Ану,— каже цар,— попробуєм надіти черевичок!

— Та не пробуйте, бо там нічого не вийде, то таке ніщо!

— Та вже попробую! — каже цар.

Як тільки Свинячий кожушок висунув свою ніжку, так вона й шурхнула в черевик. Цар зрадів, а баба розізлилась. І забира цар з собою Свинячого кожушка, каже:

— Нічого з собою не бери, нічого мені не треба.

— Ні,— каже дівчина,— пустіть, я хочу взяти в своїй скрині одну річ.

Та й взяла з собою золотеньке яблучко.

От й повів цар її в своє государство. Як тільки вони стали входити в його государство, зразу садки зацвіли, солов'ї защебетали, зозулі закували, і риба в морі заграла. Цар веселий, і всі його рідні теж.

Розслухала баба, куди цар повів дідову дочку, та й каже своїй:

— Іди горами та лісами та шукай свою сестру. А як найдеш її, то попроси, щоб вона пішла з тобою купатися.

От пішла бабина дочка шукати свою сестру та й найшла і каже:

— Ходім, сестричко, скупаємось у морі.

— Та чого ж мені іти, як я можу й