Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Голова з площі Пігаль 📚 - Українською

Читати книгу - "Голова з площі Пігаль"

555
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Голова з площі Пігаль" автора Андрій Кокотюха. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Голова з площі Пігаль» була написана автором - Андрій Кокотюха, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Детективи / 💙 Пригодницькі книги".
Поділитися книгою "Голова з площі Пігаль" в соціальних мережах: 

Париж, весна 1923 року. Місто Сонця, як і вся Європа, поволі приходить до тями після Великої війни. Вона змінила світовий порядок, забрала мільйони життів, скалічила долі людей. Відчув на собі зміни й Клим Кошовий. Бойові дії, поразка, табір, і ось тепер – сумне життя емігранта, особи без громадянства та майбутнього. Але одного разу в двері комірчини Клима постукали – і все враз змінилось. Париж сколихнула страшна подія: на площі Пігаль знайшли відтяту голову. Справа стає для Кошового особистою – у вбивстві підозрюють Магду Богданович, кохану Клима, яку він вважав утраченою. Климові треба знайти справжнього вбивцю. На шляху Клима – багаті аристократи, божевільні бандити та озлоблені на весь світ, скалічені війною ветерани. А часу – лише три дні…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 18
Перейти на сторінку:

ISBN 978-966-03-7113-2

ISBN 978-966-03-9276-2



© А. А. Кокотюха, 2020

© М. С. Мендор, художнє оформлення, 2020

© Т. М. Власюк, ілюстрації, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2015



Дякую всім, хто наблизив Париж до мене, а мене – до Парижа:

Туристичній фірмі «Феєрія» і особисто Ігореві Захаренку

Культурному центру при Посольстві України в Парижі і особисто Наталі Кочубей

Бібліотеці Симона Петлюри в Парижі і особисто Ярославі Йосипишин та Дарії Мельникович

А також:

Інні Власюк, українській блогерці в Парижі;

Аллі Лазаревій, журналістці, власкору журналу «Українській тиждень» у Франції;

Ірині Дмитришин, перекладачці, літературознавиці;

Олені Ящук-Коде, письменниці, співорганізаторці «Літературних прогулянок у Парижі»;

Андрієві Шкілю, українському досліднику Парижа.

Друзі та колеги, mes chers amis, без вас ця книга ще б довго не була написана…







Париж, березень 1923 року, площа Пігаль[1]

Сто шістдесят чотири.

Саме стільки днів у Парижі дощить. Хто це порахував, Одрі не знала. Жульєн вичитав у якійсь газеті або почув від якогось базікала на Монмартрі. Мабуть, це правда. Іншим, світлим, без мокрих стін сірого каменю та дощової води, що збігає згори прилеглими вулицями до площі, вона ще не бачила міста, яке з дитинства уявляла чарівною казкою. Тож купила календар, почепила у крихітній ванній і взялася до лічби.

Дівчина вирішила рахувати, скільки лишилося до справжньої духмяної паризької весни.

Скільки їй лишилося.

Щоправда, календар знайшла за поточний рік, та не біда. Відлік почала з першого січня, вивівши трохи збоку цифру «69». Чим дуже потішила Жульєна – художник, який малював оголену натуру, миттю побачив у числі сексуальний натяк. На той момент Одрі вже давно, цілих шістдесят дев’ять днів і ночей, не була провінціалкою, якій треба пояснювати подібне. І забула, як воно – червоніти. Виявляється, потрібно зовсім мало часу, аби з сором’язливої, хай відкритої до всього нового, дівчини з Провансу[2] перетворитися на парижанку, чий гострий язичок збентежить та змусить пекти раків навіть бувалого в бувальцях злодія чи сутенера з Кліші[3].

Або – когось із богемних приятелів Жульєна з «Чорної кішки».

Одрі опинилась у тому знаменитому барі вже на третій день свого перебування в Парижі. А до того одну ніч вона провела на ліонському вокзалі, бо її чомусь ніхто не зустрів. Ще одну – в поліцейському відділку неподалік. Ажани[4] спершу забрали її за проституцію. Вона вліпила ляпаса нахабі: так обізвати чесну дівчину! Тут же перелякалася власного вчинку – справедливе обурення могли розцінити, як напад на служителя закону. Втім, черговий інспектор миттю залагодив прикрий інцидент, насварив колегу, вибачився – але натомість розпорядився затримати її як волоцюгу.

Одрі намагалася пояснити: вона приїхала з Грасу[5] до нареченого, відомого художника Ніколя Бенуа. Інспектор вперше чув це прізвище, що дівчину не здивувало – вона ніколи не вважала ажанів цінителями мистецтв і взагалі витонченими натурами. Більше обурило, що поліцейського не стривожила ситуація, в яку втрапила Одрі.

Вона божилася, що Ніколя, своєю чергою, клявся ледь не на Біблії: раптом наречена таки наважиться купити квиток і сісти у потяг – обов’язково зустріне її на вокзалі, Дав свою адресу, аби дівчина телеграмою повідомила про приїзд. Але месьє Бенуа не прийшов у призначений час, що цілком може означати: він втрапив у халепу, сталася біда, його негайно треба розшукати. Париж для Одрі був тоді чимось на кшталт величезного лісу, в якому провінціалка зовсім не орієнтувалася й боялася зробити зайвий крок далі від вокзалу.

Ну, як Ніколя таки примчить її шукати, бо більше ж нема де.

Вночі, коли Одрі спала, хтось потягнув гаманець. Та навіть якби вдалося його вберегти, великих капіталів вона не мала – лише позичені в подруги вісім франків, які обіцяла негайно ж вислати по приїзді. Адже наречений не залишить її в біді, не дозволить дівчині мала борги, неодмінно допоможе! Їй вдалося дізнатися – зазначена адреса на Монмартрі. Не дивно, адже Одрі знала: всі кращі паризькі художники й взагалі – всі відомі митці, мешкають там. Весь недовгий час, поки вони були разом, Ніколя розповідав про Монмартр. Звісно, якщо не цілував та не любив її. Доїхати туди найпростіше на метро, але ж гроші, як нагадала Одрі, в неї поцупили…

Зараз, тупцяючи неподалік kafe de Luna під дрібним нічним березневим дощиком, вона вже дозволяла собі згадувати перші паризькі дні з іронією. Злою – та все ж іронією. Відтоді спливло вже сто вісім днів і ночей. Вчилася Одрі швидко, день рахувала десь так за місяць, не менше. Уроки життя в Парижі давав сам Париж. А він виявився, як належить доброму вчителю, справедливим у своїх суворих вимогах.

Тоді, після ночі в дільниці, її пожаліли. Інспектор, що затримав Одрі, саме звільнявся з чергування. Пригостив її кавою з круасаном. Кава чомусь виявилася несмачною, ріденькою, ще й цукру передали. Зате круасан – свіжий, ще теплий, духмяний, з таким знайомим запахом… Їхній сусіда вдома, в Грасі, тримав булочну, вікна кімнатки Одрі виходили в його двір – запах свіжого хліба був пахощами не лише дитинства, всіх сімнадцяти років її життя. Після сніданку інспектор зголосився особисто провести її за потрібною адресою. Пояснив: Монмартр – зовсім інший округ, він не дуже часто буває там, вистачає роботи на своїй ділянці. Може допомагати їй у свій власний час, і ризикує отримати від дружини прочухана. Його мадам не вітала чоловікових затримок на службі без поважної причини. А вранішня прогулянка з молодою особою – аж ніяк не поважна причина.

Так Одрі вперше за свої сімнадцять років потрапила в паризьке метро. Її не злякала підземка сама по собі. Вона дуже перелякалася, що сама могла б тут заблукати. Дівчина не крутила головою, аби не загубити свого раптового поводиря – лівою рукою вона вчепилася в його правицю, у правій стиснула валізку, куди спакувала нехитрий посаг: дві сукні, вихідні туфлі, три пари білизни і шкатулку з кораловим намистом – єдиною прикрасою, яку мала.

Цей спогад змусив дівчину сумно посміхнутися: за сто вісім паризьких днів жити вона навчилася, але нажила не набагато більше, ніж спакувала тоді в чемоданчик.

Одрі відволіклася, вгледівши поліціянта на протилежному боці вулиці. Зі свого місця, хай освітленого вітриною кафе, вона не могла роздивитися виразу його обличчя. Та для будь-якого блюстителя порядку в околицях Пігалі дівчина, яка пізно ввечері або вночі неквапом прогулюється вздовж бровки тротуару, вже стає потенційною жертвою. Аби триматися далі від гріха, Одрі рушила бульваром Кліші в бік площі.

Той, на кого чекала, запізнювався – але це в його стилі.

Вона

1 2 ... 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голова з площі Пігаль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Голова з площі Пігаль"