Читати книгу - "Шлюбні ігрища жаб, Андрій Анатолійович Кокотюха"

До читачів

Навесні 1995 року мені довелося бути членом жюрі літературного конкурсу, організованого видавництвом «Смолоскип». На конкурс було подано дванадцять рукописів поезії, чотири — прози і один — есеїстики. І, хоча усім авторам було менше тридцяти років і вони здебільшого ще ніколи не друкувалися, жанровий розподіл поданих творів досить типово відображав загальний стан справ нашої літератури. Серед рукописів початківців (як і в «дорослій» літературі) переважала поезія, серед них не було драматургії, а проза звучала претензійно.

Серед прозових творів виявився один, який на конкурс, власне, і не подавався, але якимось чином потрапив до папок, які роздали нам — членам жюрі. І всі ми одноголосно віддали йому першість серед творів прози.

Цей рукопис — а це була повість «Шлюбні ігрища жаб» Андрія Кокотюхи — виділявся в контексті конкурсу. Він навіть справляв небуденне враження. Найнесподіванішим виявився сам жанр. Повість безпомильно репрезентувала масову культуру.

Чому це викликало ентузіазм жюрі? Адже в якійсь іншій країні воно могло по-снобістськи відвернутися від того, що часто називають літературою другого сорту, несерйозною літературою чи нелітературою.

Причина, очевидно, полягала в тому, що перед нами лежав твір для української культури рідкісний. Це був твір кримінального, розважального жанру. Щороку в Америці виходять тисячі детективів, у Франції чи Німеччині — сотні, а в таких країнах, як Польща чи Чехія, — принаймні кілька десятків. Вони мають численні жанрові різновиди і сюжетні стереотипи. Поряд з детективами друкуються тріллери, науково-фантастичні романи, бойовики, любовні романи, мелодрами, які так само мають свої різновиди. Все це називають іноді чтивом, аналізують не з погляду мистецтва, а скоріше соціології, не включають до університетських програм з літератури — і водночас видають значними тиражами, рекламують і читають. У поїздах, електричках, дорогою на роботу, на пляжі, читають для розваги, цінуючи в цих книжках легкість стилю і авантюрність сюжету. І вже давно ніхто не вважає масову літературу конкурентом власне літератури з усіма її жанрами, законами, новаціями і пошуками.

Кожна культура складається з двох сфер — сакральної і профанної, «верху» і «низу», елітарної і масової. Естети і сноби можуть назвати масову літературу низькопробною, однак відмінити її існування не в силах. В українській літературі довгий час не було ні яскраво вираженого «верху», ні тим більше «низу», хоча вона довго намагалася культивувати саме «верх». Однак дуже серйозна, моральна і моралізаторська, політична і ще частіше патетична література, присвячена служінню народові чи суспільній меті, не могла породити ні елітарного письма на зразок Джойсового «Уліса», ні розважального, на зразок Агати Крісті.

Теперішня свобода і загалом політична ситуація незалежності стали для української літератури своєрідним шоком. Цей шок мав багато аспектів, проте не останнім з них виявилася криза національного книговидання і завоювання ринку з боку західної розважальної літератури не найкращої якості, головним чином перекладеної з англійської на російську мову.

Андрій Кокотюха — один з небагатьох дебютантів української літератури працює в розважальному жанрі і прагне дотриматися його чистоти. Його піджанр — детектив, кримінальна історія. Ця кримінальна історія ще недосконала, її авторові ще далеко до метрів детективу, таких, як уже згадувана Агата Крісті, Жорж Сіменон чи ряд сучасних класиків цього жанру. Однак привабливою стороною повісті Кокотюхи є місцевий колорит і те, що події відбуваються в реаліях знайомого для читача життя. Крім того, автор уміє будувати цікаві сюжети, захоплювати читача своєю інтригою. А для читача це дуже важливо, адже він любить і заплутане плетиво кримінального сюжету, і впізнавати знайомі ситуації, і радіти, розгадавши розвиток колізії.

Дебют Андрія Кокотюхи великою мірою символічний. Масова розважальна культура неуникненна. Якщо національна культура не спроможна її продукувати, то вона приходить з інших країн і культур.

Перші повісті Андрія Кокотюхи демонструють задатки на серйозного письменника-криміналіста, популярного і продуктивного у майбутньому. Побажаємо йому успіхів.

Соломія ПАВЛИЧКО