Читати книгу - "Білочка-мандрівниця, Народні"

Маленька білочка народилася наприкінці літа. Скоро мати навчилаїї лазити й стрибати.

— Допоможи нам робити запаси на зиму, тільки не ходи далідуба, — сказала білчиха.

Ліс стояв різнокольоровий, барвистий. Жовте, червоне, руделистя заквітчувало дерева. “Хіба цікаво стрибати навколо дуба?” —подумала білочка і пострибала собі галявинками та пеньочками.

— Ой, яке грибне місце! — вигукнула вона, побачивши гриби нагалявині.

— Сш-ш-ш, — раптом почула вона сичання. Бачить: повзе до неї гадюка.Білочка прожогом кинулася додому, алепереплутала верхівки дерев ... і заблукала. Внизушмигнув сполоханий зайчик, прищуливши вуха.

— Зайчику! — гукнула вона. — Чи ти знаєш, якпройти до старого дуба?

— Ні, не знаю.

— Я радив би тобі подбати прозимівлю, — зауважив хазяйновитийїжак. — Може, ти не знайдеш своїх, от ібідуватимеш, коли прийдуть морози.

Білочка знайшла дупло, принесла туди горішків, шишок, сухих ягід.А дні минали, і раптом згори почало падати щось біле, пухке йхолодне.

— Сніг! Сніг! — зацвірінчали снігурі.

Раптом білочка побачила під деревом білу вухасту мордочку зайчика.

— Добридень, білочко! А я таки знайшов той старий дуб. Там твої батькисумують за тобою.

— Я не пізнала тебе зразу, — сказала білочка, — ти був сірий, а тепербілий.

— То я навмисне став білим, — хитро посміхнувшись, відповів зайчик, — щоб бути непомітним на снігу. Ну, біжімо швидше!

А коло старого дуба білочку вже чекали і тато, і мама, і брати, і сестри,і всі білчині родичі.

за Оксаною Іваненко

намалювала Мар'яна Фляк