Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Місяцева зозулька із ластів'ячого гнізда, Шевчук Валерій 📚 - Українською

Читати книгу - "Місяцева зозулька із ластів'ячого гнізда, Шевчук Валерій"

325
0
01.06.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Місяцева зозулька із ластів'ячого гнізда" автора Шевчук Валерій. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Місяцева зозулька із ластів'ячого гнізда, Шевчук Валерій» була написана автором - Шевчук Валерій, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Місяцева зозулька із ластів'ячого гнізда, Шевчук Валерій" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 12
Перейти на сторінку:

1

Юлька була мала, може, лише на п’ядь вища куцої Наталки, із низькопосадженими клубами над карачкуватими ногами, з несподівано великими, аж випирали вони з одежі, грудьми, а ще до того і з геометрично круглим, пласким, як місяць, обличчям, на якому, ніби закадзюбинка, був маленький (пипочкою) ніс. Сірі вуста майже не виділялися на обличчі, а очка були так само круглі, здивовані, сірі, з рідесенькими кущиками брів; голова з ріденьким волоссячком також сірої барви, стягнутим ззаду гумкою. З’явилася вона з одного із сіл, неподалік Житомира, прописку здобула, влаштувавшись на якомусь шкідливому заводі; пожила трохи з гуртожитку, а тоді придбала собі на околиці кімнатку, таку маленьку, що в ній уміщувалося тільки ліжко, маленький столик та один стілець. Кімнатка, однак, мала аж два вікна, але без окремого виходу; хазяйка, в якої Юлька купила кімнатку, поки що дозволяла їй ходити через кімнату свою (коли це говорила, то якось так примружила очі, що й сліпий би побачив — це недовго триватиме); Юлька ж була недурна, принаймні втямила, що колишній господині кімнати таки недовго захочеться терпіти таку незручність, але вони були в однаковому становищі: хазяйка хотіла продати, а Юлька купити, отже, справу було залагоджено, Юлька стала власницею кімнатки, а містилася та в будинку на косогорі, і всього подібних комірчин було в ньому дев’ять, отже, на даху стояло поки що вісім телеантен, а до кожної кімнатки було прибудовано по незугарному, часом зі сходинками, ґаночку, і всі вони були наліплені на будинок, ніби ластів’ячі гнізда.

— Розживетеся й проб’єте собі хід через вікно, — сказала доброзичливо колишня господиня Юльчиної кімнатки і знову змружила очі — це був майже ультиматум, але й на це Юлька мовчки згодилася, бо чудово знала: їй самою купівлею не обійтися, коли вона хоче жити у своїй хаті, а не в бридкому гуртожитку, тож їй доведеться біля цієї хати повозитися й потратитися, а це була немала проблема, бо Юлька витратила на хату всі гроші, а із зарплатні, що її одержувала на шкідливому заводі, навряд чи що відкладеш.

Ось чому у вільний час вона відчиняла вікно, присовувала до нього стільця (до речі, стільця, столика і ліжко вона купила в хазяйки разом із кімнаткою), сідала, клала пишні перса, аж вивалювалися вони із блузки, на підвіконня й засинала чи завмирала, чи то зирила на прирічкові краєвиди із верболозами або й на вулицю, шматок якої потрапляв їй у визір, а може, ні на що і ні на кого не дивилася, — лице її при цьому робилось байдуже, ніби то місяць посірів та й сів на підвіконня відпочити; при тому була Юлька така непорушно-відсторонена, що всяк із чоловіків, котрий проходив мимо, неодмінно повертав у її бік фізію; одні тільки окидали її поглядом, інші шкірили зуби, але ніхто не зупинявся й не пробував до неї заговорити, хоч кожен аж поглядом їв оті розвалені на підвіконні перса. Юлька ж на ці розглядини не реагувала ніяк, навіть не дивилася на тих, котрі ото проходять і пасуть очима її єдину, справді достойну принаду; вона в ці хвилини взагалі ніби нікого не бачила, а зворухнутися то й не мала потреби, хоч, може, це так тільки здавалося, бо хто його вгадає, ідо думає собі жінка і ідо вона там бачить а чи й не бачить.

Так тривало день у день і до неї почали вже звикати, як звикають до дерева, ідо спокійно собі росте, або куща, ідо спокійно собі цвіте, аж завело в той завулочок, де стояв дім — Ластів’яче гніздо — Шурку Куксу, який того дня був печальний, бо саме покинув чергову почварку, з якою крутив любов, а нової іде не знайшов: мав до почварок Шурка Кукса особливий інтерес. Коли ж у нього таке траплялося, ставав розтривожений і збентежений; тоді йому, бідасі, не сиділося на місці, отож він блукав, мов сновида, а в грудях у нього немилосердно товклося серце і грало якусь вельми невиразну мелодію, ніби хтось надимав міха; відтак, Шурка й сам надимався, випухкуючи повітря і густо червоніючи на виду, — був видимо хворий, і хвороба ця увіч була любасна. Губи його при цьому м’яли цигарку, а дим він ковтав, як воду, і випускав і ротом, і носом; дим той (здавалося, ідо він більше його видихав, як вдихав) обволікав Шурчине обличчя габою, щипав очі, тож очі натурально воложилися. І ось він, бідаха, крізь дим, сльози, габу любасного туману, який його оповивав, крізь любасний одур, який і витворював отакі з ним фінти, побачив мимолітне видіння, маленьке чудо у вікні: блідого, сірого, заснулого місяця і розвалені біля того місяця сніжні кучугури (сьогодні Юлька була в білій блузці). Од того видіння Шурчине серце в порожніх грудях скакнуло під горло, кумельгнулося кілька разів, а тоді зціпилося, стислося в маленьку грудку й зупинилося. Відповідно, зупинився й сам Шурка Кукса та й умер, розтуливши рота, з якого безвольно випала цигарка і лягла на висохлого куща трави біля його правого черевика, котрий, здається, ніколи не знав вакси. Із того куща повився тонкий синій димочок і почав окручувати Шурку, ніби сповиваючи його в кокон, бо на те він і вмер перед мимолітним видінням, чудом у вікні, щоб, фігурально кажучи, "ококонитись", а в наступні хвилини, може, перетворитись і в метелика Павине Око; відтак ударити крильми й полетіти на той білий вогонь, що розлився на підвіконні під сірим отим, заснулим місяцем.

— Драстє! — сказав Шурка Кукса, бо вже вийшов чи вилетів із кокона і мружив ліве своє павине око. — Це ви купили в тої Кози хату?

Заснулий місяць розкрив круглі, здивовані оченята і облив Шурку Куксу сірим перламутром погляду; губи при цьому в місяця ледь-ледь скривилися.

— Дивіться оно, у вас оно під ногами оно земля оно горить!

— Оно! — сказав Шурка Кукса й подивився собі під ноги. Висохлий кущ трави вже не тільки димився, а з нього й справді вибивалися маленькі язички полум’я.

— Це я од вас його запалив, — сказав Шурка Кукса. — Очарувався! Я такий, що можу хату запалить, када нада і када мені хто не то. Отак гляну й запалю.

— Да! — сказала незрушно Юлька. — Розкажеш своїй бабушці.

— Нє, правда! — мовив Шурка Кукса, підступаючи гоголем до паркану: гоголем — це значить — бочком, а бочком тому, що під парканом ріс буйний кущ кропиви. — Я такий, що всьо можу.

— Може, й можеш, — сказала Юлька і знову завмерла.

Шурка Кукса пас очима її перса. Так пас, що йому в голові білі з чорним пасмуги заходили, і він, здається, й зовсім утратив тяму, а його любасна хвороба палахкотіла в ньому куди дужче, ніж той мізерний кущ під ногами, вже за спиною.

— Слиш, як тебе звать? — спитав він, безсилий відклеїти погляд од тих розлитих на підвіконні принад.

— Мене звать Розірвать, фамілія Лопнуть, — сказала Юлька і по-простацькому розреготалася. Шурці ж од того сміху зробилося млосно, бо він уже був, як та риба на гачку, — гарячий, видно, характер мав. А може, й не так: річ у тому, що той сміх сколихнув білий розлив грудей, і вони, перса оті, затрусилися й затанцювали на підвіконні.

— Слиш, — сказав Шурка Кукса й роззирнувся, чи ніхто не бачить,

— може, ти мене в гості присогласиш?

— Багато ти хочеш, — сказала незворушно Юлька й завмерла.

— Не, я серйозно, — сказав Шурка.

Тоді відчув, що круглі здивовані очка знову полили на нього сірий перламутр, ніби холодну сіру воду, а може, висунули якісь невидні мацаки й обмацали його крижаними пальцями.

— Може, й приглашу, — сказала спокійно й розважно Юлька. — Коли ти мені замість цього вікна, — вона махнула рукою, — двері вставиш.

— Двері? — зчудувався Шурка Кукса, його цей Юльчин практичний інтерес шокував.

— А ти хочеш, щоб я тебе приглашала за красіві глаза? — спитала Юлька. — Вони в тебе й не красіві. Зроби мені з вікна двері, тоді й буде в нас разговор.

Він стояв, кажучи фігурально, ніби мішком прибитий: ще з жодною з жінок чи дівчат він такої розмови не вів. Щоб отак зразу, отак прямо... хм...

— Я не мастер уставляти двері, — сказав він трохи ображено.

— То йди своєю дорогою, — незворушно сказала Юлька і знову непорушно завмерла.

Шурка почухмарив потилицю, озирнувся на кущ трави, але той уже й не горів, той уже навіть не димів, трохи обвуглився, та й усе.

— А двері в тебе є? — спитав він, трохи й вагаючись.

— Принесеш, — категорично сказала Юлька й облила його холодним перламутром.

Шурка знову зирнув на ті груди, — якось вони вже й не так його хвилювали, — на те кругле обличчя, сіре й ніби неживе — сиділа собі й зирила на річковий краєвид, ніби й не було його тут або він був щось не більше як кущ трави.

— Шутніха ти, — сказав він. — Придумала... Давай лучче просто, по-хорошому...

— За дурничку шукай дурних, — категорично сказала Юлька. — І не мішай мені оддихать.

Знову почухав потилицю, — ні, треба звідсіля забиратися! Малахольна вона, чи що? Це ж придумати тра — двері!

Хихикнув і порвався йти, але потрапив у кущ кропиви й попік руку. Юлька знову по-простацькому розреготалася, і від того вдруге сколихнувся отой принадний білий розлив — перса затрусилися й затанцювали підвіконням. Тоді Шурка Кукса відчув себе до решти задурманеним, тож поволікся завулочком геть; в нього, бідахи, перед очима мигало, бо чи ж міг забути отой принадний білий розлив? Ще подумав: а мо’, повернутися до своєї останньої любаски? Але любаска недвозначно вимагала в нього женитися на ній, а Шурка того не тільки не бажав, але й уявити себе не міг жонатим — для чого йому те, в біса, здалося! Отже, повертатися до останньої любаски годі було, інакше вона неодмінно його на собі оженить, а він не такої вже відпорної сили чоловік, аби гратися з вогнем.

Шурка Кукса дістав поволеньки цигарку, запалив, але якась гірка трапилася йому сигарета — цвіла чи що? Але все одно її палив, не викидати ж добра! И отой цвілий дим вповзав у нього, як вужака, наповнював його від ніг до голови, тож сам ставав цвілий, бо щось йому на душі муляло, щось його невдоволило. А ще він знав, що гачка із приманкою, кинутою тією місячною рибалкою з вікна, він таки проковтнув — оце той гачок і рве, роздирає йому нутрощі. Водночас, щось йому в цій історії й не подобалося, бо звик здобувати жіноцтво без особливих затрат, а тут (хай тобі нечистий!) треба роздобувати ще й двері, прорубувати стіну, вставляти — і все це за непевну обіцянку: тоді, мовляв, буде разговор.

1 2 ... 12
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місяцева зозулька із ластів'ячого гнізда, Шевчук Валерій», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Місяцева зозулька із ластів'ячого гнізда, Шевчук Валерій» жанру - 💙 Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Місяцева зозулька із ластів'ячого гнізда, Шевчук Валерій"