Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Зима-чарівниця, Янссон Туве 📚 - Українською

Читати книгу - "Зима-чарівниця, Янссон Туве"

218
0
03.06.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зима-чарівниця" автора Янссон Туве. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Зима-чарівниця, Янссон Туве» була написана автором - Янссон Туве, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Зима-чарівниця, Янссон Туве" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 12
Перейти на сторінку:

Розділ перший

Засніжена вітальня

Небо було майже чорне, зате сніг синювато виблискував під місячним сяйвом.

Море спало під товщею криги, глибоко у землі, поміж корінняччям. Лісовим мешканцям снилася весна. Проте весною ще й не пахло, бо зима щойно встигла ледь перевалити за Новий Рік.

Саме у тому місці, де Долина починала плавно підніматися й ставати схилом гори, стояв засипаний снігом будиночок. Схожий на чудернацьку кучугуру, він був дуже самотній на вигляд. Неподалік між крижаними берегами котила свої чорні-пречорні води річка – стрімка течія не давала їй замерзнути усю зиму. На місточку не виднілося жодних слідів, та й навколо будиночка дрімали неторкані снігові замети.

Усередині хатинки було тепло. У печі в льоху тлів торф. Місяць зазирнув до вікна й освітив убрані в білі чохли меблі та загорнену в тюль кришталеву люстру під стелею. У вітальні біля величезної кахляної печі спала довгим зимовим сном родина Мумі-тролів.

Вони завжди вкладалися до сну в листопаді, а прокидалися у квітні. Так робили їхні пращури споконвіку, а мумі-тролі дуже ревно притримуються традицій. Вони, як і їхні предки в давнину, перед сном понапихали свої животики ялиновою глицею. Біля ліжок стояло наготові те, що може знадобитися навесні: лопати, сонячні окуляри, смужки плівки, прилади для вимірювання сили вітру та інші необхідні речі.

Навколо панувала тиша, сповнена спокою та очікування.

Час від часу хтось важко зітхав уві сні й тісніше загортався у ковдру.

Смужка місячного світла помандрувала від крісла– гойдалки до обіднього столу, ковзнула по латунних кульках спинки ліжка і лягла просто на мордочку Мумі-троля.

А тоді сталося те, чого ніколи не траплялося, відколи перший в роду мумі-троль заліг у зимовий сон. Малюк прокинувся і вже не зміг заснути знову. Він розглядав місяць за вікном та крижані візерунки на шибці, наслухав буркотіння печі у льоху. Сон не йшов, і це дуже його здивувало.

Урешті Мумі-троль встав і почалапав до Маминого ліжка. Обережно посмикав її за вухо, але вона не прокинулася, навпаки – солодко згорнулася калачиком.

"Якщо вже навіть Мама не прокинулася, то марна справа будити інших", – подумав Мумі-троль і почовгав далі чужим загадковим будинком. Годинники давно зупинилися, на всіх речах товстою верствою лежала пилюка. На обідньому столі у вітальні ще з осені стояла мисочка з ялиновою глицею. Угорі подзеленькувала у своєму тюлевому вбранні кришталева люстра.

Раптом Мумі-тролеві стало страшно, він немов прикипів до підлоги у теплій кімнаті, посеред місячної стежки і відчув себе неймовірно самотнім.

– Мамо! Прокинься! – загукав Мумі-троль, тягнучи з Мами ковдру. – Увесь світ запропастився!

Однак Мама не прокинулася. Її сни про літо стали, щоправда, трохи тривожними, але пробудитися вона не змогла. Мумі-троль скрутився клубочком на килимку біля її ліжка. Довга зимова ніч тривала далі.

Перед світанком сніг на даху заворушився. Він потроху зсувався униз, а потім рішуче перевалився через край і м’яко гупнув додолу. Тепер усі вікна затулило снігом, лише примарне сіре світло ледь пробивалося досередини. Вітальня набула якихось нереальних обрисів, наче опинилася глибоко під землею.

Мумі-троль довго прислухався, нашорошивши вуха, потім запалив нічника і побрів до комоду почитати Нюхмумрикового весняного листа. Лист лежав на своєму звичному місці під маленьким трамвайчиком з морської шумки і не відрізнявся від інших схожих листів, які Нюхмумрик залишав після себе, вирушаючи у жовтні на південь.

Угорі стояло слово "Привіт!", написане характерними для Нюхмумрика великими круглими літерами. Сам лист був короткий.

"Хай тобі сняться солодкі сни! І не сумуй! Першого теплого весняного дня зустрінемося знову. Чекай мене, разом будуватимемо загату.

Нюхмумрик".

Мумі-троль перечитав листа кілька разів і раптом відчув, що голодний.

Він подався на кухню, яка також, здавалося, знаходилась глибоко в надрах землі. Тут панували зразковий лад і моторошна пустка. Пусткою віяло і від комори. Мумі-тролеві пощастило знайти лише пляшку перебродженого брусничного морсу та півпачки запилених хрустких хлібців.

Він примостився піл столом і заходився їсти, водночас перечитуючи ще раз Нюхмумрикового листа. Потім перевернувся на спину, задивившись на конструкцію столу знизу. Було дуже тихо.

– Привіт! – прошепотів сам до себе Мумі-троль. – Хай тобі сняться солодкі сни. І не сумуй! Першого теплого весняного дня, – заговорив він трохи голосніше, а тоді враз заспівав на повен голос: – Зустрінемося знову! Зустрінемося знову, зустрінемося знову, настане весна, і буде тепло, і ми зустрінемося знову, знову, назавжди…

Та раптом урвав свій спів, помітивши під посудною шафкою двоє маленьких оченят, що зорили за ним.

Мумі-троль теж прикипів до них поглядом. Знову запала німотна тиша, як і перед тим. Очі враз зникли.

– Почекай! – злякано скрикнув Мумі-троль і порачкував до шафки, виманюючи гостя: – Виходь, будь ласка! Не бійся! Я добрий… Повернися, прошу…

Однак загадковий мешканець з-під шафки так і не повернувся. Мумі-троль виклав рядком на підлозі шматочки хрусткого хлібця і налив трішки брусничного морсу.

Коли він знову увійшов до вітальні, кришталеві підвіски люстри сумовито задзвеніли.

– Піду собі геть звідси, – похмуро кинув Мумі-троль люстрі. – Надокучило все, подамся на південь шукати Нюхмумрика.

Він спробував відчинити вхідні двері, але ті міцно примерзли. Кинувся до одного вікна, до іншого – жодне не піддавалося. Тоді Мумі-троль піднявся на горище, відчинив віконце і виліз на дах.

Хвиля холоду огорнула його з голови до п’ят. Йому забракло повітря, він послизнувся і безпорадно скотився униз.

Отак Мумі-троль опинився у новому для себе, небезпечному світі, ще й до того уперше в своєму житті вгруз у снігову кучугуру. Його оксамитову шкірку неприємно защипало, а в ніс ударив незнайомий запах. Запах був набагато гостріший, ніж усі інші відомі йому запахи, і наганяв трохи страху. Зате він одразу очуняв від сонливості й зацікавився.

Сіра імла згустилася над Долиною – не звично зеленою, а вкритою білим покривалом. Там, де раніше кипіло життя, зараз ніщо не ворушилося. Навкруги панувало безгоміння. Усе гострокутне набуло округлих обрисів.

– Це сніг, – прошепотів Мумі-троль. – Мамі доводилося колись чути розповіді про сніг.

Без відома Мумі-троля його оксамитове хутро почало відростати й перетворюватися на зимову шубку. Це, звичайно, забирає чимало часу, але процес вже пішов. І на тому спасибі.

Мумі-троль тим часом, важко переставляючи лапки, брів глибоким снігом, аж доки добрався до річки, тієї самої веселої річки з прозорою водою, що дзюркотіла почерез садок родини Мумі-тролів. Але зараз річка була не схожа на себе – чорна та байдужа. Вона також належала до того нового світу, в якому Мумі-троль почувався чужаком.

Про всяк випадок малюк поглянув на місток, на поштову скриньку – усе на своїх місцях. Підняв покришку скриньки, однак нічого, окрім сухого торішнього листя, в ній не знайшов.

Мумі-троль уже звик до запаху зими, він йому більше не дошкуляв.

Мумі-троль глянув на жасминовий кущ, що перетворився на жалюгідне плетиво голих гіллячок, і з жахом подумав: "Жасмин помер… Увесь світ помер, доки я спав. Він не придатний для життя мумі-тролів. Цей світ чужий, я не знаю, кому він належить. Може, Марі…"

Мумі-троль повагався якусь мить, але потім вирішив, що тинятися без сну поміж поснулих ще гірше, тож проклав перші сліди через місток і подибав у напрямку гір. Вервечка слідів, ледь помітна у снігу, впевнено вела поміж деревами саду на південь.

Розділ другий

Зачарована купальня

Понад берегом моря, трохи далі на захід, метушливо стрибало туди й сюди по снігу маленьке білченя. То було дуже нерозважливе маленьке білченя, яке полюбляло думати про себе як про "білченя з гарненьким хвостиком.

Зрештою, думало воно не часто і ніколи глибоко не замислювалося. Зазвичай жило відчуттями та сприйманням на дотик. Ось і зараз воно відчуло, що його підстілка у кублі збилася і стала твердуватою, тож подалося на пошуки нової.

Щоб не забути, що шукає, білченя раз у раз бубоніло собі під ніс: "підстілка… підстілка…" Воно ж було таке забудькувате.

Білченя стрибало вдовж і впоперек, то забігало між дерева, то вистрибувало на кригу, запихало носика у сніг, принюхуючись, задирало угору мордочку, трясло голівкою і знову заходилося петляти засніженим берегом. Урешті добралося до печери і шмигнуло досередини. А опинившись так далеко, враз розгубило всю пам’ять, цілком забуло про пошуки нової підстілки, натомість вмостилося на своєму хвостикові та замислилося, чи не пасувало б йому ймення "білченяти з чудовими вусиками".

На долівці, перед наметеною вітром сніговою кучугурою при самому виході з печери, хтось постелив солому. На соломі стояла картонна пачка з діркою для повітря у покришці.

– Чудасія, – мовило здивовано білченя. – Раніше тут цієї пачки не було. Щось тут не те… А може, печера не та? А може, я зовсім не те білченя, хоча вірити у таке не хочеться…

Воно розколупало кутик покришки і запхало досередини голову. Там, у теплі, лежало щось м’якеньке і приємне на дотик, що відразу нагадало йому про підстілку. Гострі зубки білченяти швидко вигризли дірку і витягнули з пачки жмут вовняної пряжі. Воно почало тягати жмут за жмутом – нагребло цілу купу. Працювало, мов шалене, у хід пішли усі чотири лапки.

Білченя дуже втішилося і повеселіло.

Раптом щось спробувало вкусити білченя за лапку. Воно блискавично вистрибнуло з пачки, на мить завагалося, але цікавість перемогла страх.

З дірки у покришці поволі висунулася голова якоїсь розлюченої істоти з розчухраним волоссям.

– Ти розум маєш? – зарепетувала Маленька Мю, бо то була саме вона.

– Не знаю, мабуть, ні, – відповіло білченя.

– Ти мене розбудив! – суворо вичитувала йому Мю. – І з’їв мій спальний мішок. У чому справа?

Але білченя так розхвилювалося, що знову забуло, навіщо вискубало вовну зі спального мішка Маленької Мю.

Мю, чмихнувши, вилізла з пачки, прикрила покришкою сплячу сестрицю, підійшла до виходу й помацала сніг.

– Ага, – мовила вона, – то ось який він на вигляд! Чого лише не вигадають!

Вона миттю зліпила сніжку і жбурнула, точно поціливши білченя.

1 2 ... 12
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зима-чарівниця, Янссон Туве», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зима-чарівниця, Янссон Туве"