Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Шепотун у пітьмі 📚 - Українською

Читати книгу - "Шепотун у пітьмі"

288
0
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Шепотун у пітьмі" автора Говард Лавкрафт. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Шепотун у пітьмі» була написана автором - Говард Лавкрафт, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Фентезі".
Поділитися книгою "Шепотун у пітьмі" в соціальних мережах: 

«Шепотун у пітьмі» – повість американського письменника Говарда Філліпса Лавкрафта, яка належить до циклу «Міфи Ктулху». Так само як і розповідь «Колір з інших світів», вона поєднує у собі елементи жахів та наукової фантастики.

У повісті вперше згадуються Мі-Го – раса розумних інопланетних грибів.

Розповідь йде від імені Альберта Н. Вілмарта, викладача літератури Міскатонікського університету в Аркгемі, штат Массачусетс. Після того, як у місцевих газетах з’явилися повідомлення про те, що внаслідок небувалої повені у штаті Вермонт багато місцевих жителів бачили в річках тіла дивних створінь, Вілмарт виявляється втягнутим у суперечку щодо істинності та значення таких свідчень. Сам Альберт ставиться до цих розповідей вкрай скептично і вважає, що всьому виною старі місцеві легенди про монстрів, які нібито мешкають десь серед гір і викрадають людей, які насмілилися наблизитися до їх території.

Незабаром після цього Альберт отримує лист від Генрі Вентворта Еклі – самотнього вченого, який живе на фермі поблизу містечка Тауншенд, штат Вермонт. У цьому листі Еклі стверджує, що має докази, які остаточно можуть розвіяти всі сумніви Вілмарта щодо реальності існування цих тварюк. Між Еклі та Вілмартом зав’язується жваве листування, в якому вчені обмінюються знайденими відомостями та розповідями про контакти позаземної раси з людьми, про таємні секти та покло

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

Відразу скажу, що ніякого конкретного, візуально засвідченого жаху я тоді не побачив. Сказати, що причиною мого вчинку був психічний шок – тобто що саме він став тією останньою краплею, яка спонукала мене вискочити з будинку Еклі і всю ніч стрімголов мчати без зупинок між диких куполоподібних гір Вермонта на реквізованому автомобілі – означало б проігнорувати очевидні факти мого тодішнього «досвіду». Дарма, що я був вельми здивований доказами та теоріями Генрі Еклі, я був також глибоко вражений речами, які бачив і чув особисто, хоча навіть зараз я не можу сказати однозначно, чи був я правий чи неправий тоді, зробивши ті жахливі висновки. Зрештою, зникнення Еклі нічого не доводить. У його будинку слідчі не знайшли нічого незвичайного чи підозрілого, окрім хіба що слідів від куль у дворі та ще кількох дивних отворів у будинку. Можна було припустити, що він просто вийшов прогулятися серед гірських схилів і не повернувся додому. У будинку не було жодних ознак присутності когось, крім, власне, самого Еклі, та й від тих жахливих циліндрів і приладів у його кабінеті не залишилося і сліду. Те, що він смертельно боявся тих масивних, густо вкритих лісом гір і незліченних гірських потоків, які гіпнотично дзюркотіли десь у далині (хоча він і виріс у цій місцевості й мав би звикнути до них), теж не мало ніякого значення, адже тисячі людей схильні до подібних патологічних страхів. Більш того, причиною його дивних вчинків і побоювань щодо цих гір могла бути просто його ексцентричність.

Наскільки мені відомо, все почалося з небувалої повені у Вермонті 3 листопада 1927 року. У той час, як і, власне, зараз, я викладав літературу в Міскатонікському університеті в Аркгемі, штат Массачусетс, і захоплювався вивченням фольклору Нової Англії. Незабаром після повені, серед різноманітних повідомлень про негаразди, страждання і надання допомоги постраждалим, якими рясніли газети, почали з'являтися дивні історії про те, що місцеві жителі бачили у річках тіла дивних створінь. Серед багатьох моїх товаришів виникли гарячі дискусії стосовно цих дивних «знахідок», тому вони звернулися до мене з проханням пролити світло на це питання. Зізнаюся, мені було приємно дізнатися, що моє тяжіння до фольклору сприймалося ними серйозно, тому я робив усе, що міг, щоб розвіяти всі ці дикі чутки та вигадки, які, як мені здавалося, були породжені старими забобонами місцевих селюків. Мене навіть потішило те, що деякі освічені люди наполягали на тому, що в основі цих чуток можуть лежати якісь, нехай туманні та перекручені, але факти.

Випадки, про які мені розповіли, були в основному взяті з газет. Хоча одна історія мала усне джерело і була описана моєму другові у листі від його матері з Гардвіку, штат Вермонт. Всі ці історії розповідали по суті одне і те саме, єдине, як я для себе відмітив, у них фігурували три різні місця подій: річка Вінускі біля Монпельє, річка Вест-Рівер в окрузі Віндем (одразу за Ньюфейном), і Пассумпсік в окрузі Каледонія (на північ від Ліндонвіля). Звичайно, згадувалися й інші місця, але аналізуючи всі ці історії, я зрозумів, що всі вони так чи інакше пов'язані з цими трьома. У кожному з випадків сільські жителі повідомляли про те, що бачили одну або кілька загадкових і страшних істот у бурхливих річках місцевих гір, які зазвичай люди намагалися обходити стороною. Ці випадки все частіше стали пов'язувати з первісним, напівзабутим «циклом» зі старих легенд, які розповідали не інакше як пошепки і які пам'ятали лише старожили, а на тлі останніх подій всі ці оповідки отримали нове життя.

За словами очевидців, вони бачили (ну, принаймні вони думали, що бачили) щось, що хоч і було схоже на органічну форму життя, проте раніше вони нічого подібного не зустрічали. Звичайно, у той трагічний період знаходили багато людських тіл, змитих смертоносним потоком, але ті, хто описував цих дивних створінь, були абсолютно впевнені, що це були не люди, не дивлячись на деяку зовнішню схожість у розмірі та силуеті. Зі слів очевидців, якщо це і були тварини, то невідомі у Вермонті. Судячи з описів, це були рожеві істоти близько півтора метра в довжину, з ракоподібними тілами, а на спині в них було щось на кшталт пари величезних плавників або перетинчастих крил з декількома зчленованими кінцівками; а голова (точніше те, що зазвичай знаходиться на місці голови) являла собою згорнутий равликом еліпсоїд, вкритий безліччю коротких вусиків. Було дійсно дивним, наскільки схожими були описи істот, навіть у повідомленнях, які надходили з різних регіонів. Хоча не варто забувати про те, що старі легенди, які колись активно ходили по всій цій гірській місцевості, містили докладні описи монстрів, що цілком могло вплинути на уяву оповідачів. Я дійшов висновку, що такі свідки – у всіх випадках це були наївні та не освічені жителі віддалених сіл біля гірських схилів – бачили понівечені бурхливими течіями та роздуті тіла людей або сільськогосподарських тварин; а напівзабутий фольклор наділив ці жалюгідні рештки міфічними атрибутами.

Стародавній фольклор, нехай туманний, алегоричний і значною мірою забутий нинішнім поколінням, був вельми незвичайним і, вочевидь, піддався впливу ще більш ранніх індіанських міфів і вірувань. Хоча я ніколи не бував у Вермонті, я був добре знайомий з місцевим фольклором завдяки надзвичайно рідкісній монографії Ілайя Давенпорта, який описує усні свідчення, отримані від найстаріших людей штату, аж до 1839 року. Цікаво, що цей матеріал повністю збігся з розповідями, які я особисто чув від людей похилого віку, які жили у селищах поблизу гірської місцевості Нью-Гемпшира. Якщо коротко, то легенди розповідали про приховану від людських очей расу жахливих істот, яка чаїлася десь у віддалених горах серед густих лісів і темних долин, де струмки течуть з невідомих джерел. Цих істот рідко можна було побачити, але свідоцтва їхньої присутності були помічені тими, хто ризикнув піднятися в гори вище, ніж зазвичай, або залізти в глибокі урвища з прямовисними схилами, куди боялися ходити навіть вовки.

У багнюці біля струмків і на оголених клаптиках землі знаходили дивні сліди, а ще бачили кола з каменів, навколо яких була витоптана трава, і ці спорудження були явно рукотворними, а не природними. На схилах гір також були помічені печери невідомої глибини, входи в які були закриті валунами, викладеними у певному порядку, тож це ніяк не міг бути випадковий завал. Більш того, такі самі химерні сліди вели до цих печер та із них

1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шепотун у пітьмі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шепотун у пітьмі"