Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Одужання, Шмітт Ерік-Емманюель 📚 - Українською

Читати книгу - "Одужання, Шмітт Ерік-Емманюель"

159
0
04.06.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одужання" автора Шмітт Ерік-Емманюель. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Одужання, Шмітт Ерік-Емманюель» була написана автором - Шмітт Ерік-Емманюель, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Одужання, Шмітт Ерік-Емманюель" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

— Яке щастя, коли тебе доглядає гарненька жіночка…

Коли він уперше прошепотів ці слова, вона вирішила, що не розчула і вилаяла себе. Хіба ж компліментом можна замінити хрипіння пацієнта? Якщо несвідома часточка її розуму знову зіграє з нею таку штуку, вона піде на консультацію до психоаналітика. І мови не може бути про те, щоб її комплекси заважали їй працювати! Досить того, що вони заважають їй жити…

У подальші години, щойно серед обов'язків випадала якась мить, незадоволена собою Стефанія пробувала реконструювати те, що справді сказав хворий з палати 221. Початок фрази начебто правильний — яке щастя, коли тебе доглядає — кінця вона не розчула. Гарненька жіночка? Ніхто ніколи не вважав Стефані гарненькою жіночкою. І правильно, подумала вона.

Виходячи з лікарні Сальпетрієр, молода медсестра так і не знайшла відповіді. Вона замислено ступала під небом, укритим грозовими, майже чорними хмарами, між мурами, що стрімко підносилися високо вгору; прокладені внизу їх проспекти, обсаджені хирлявими акаціями, здавалися пласкими й порожніми. Вона мешкала в готельці в китайському кварталі в південній частині Парижа, кварталі сіро-зелених стін і червоних вивісок. На вулицях, якими ходили азійці, вона видавалася собі громіздкою серед цих мініатюрних, делікатних жінок, цих швидкісних мурашок, які повністю віддавалися роботі. Серед цих ґраційних силуетів надмірним видавався не лише її зріст — нормальний, а й округлі форми.

Увечері, нездатна зосередитися на програмах, що їх вивергав телевізор, вона відкинула пульт і подумала, що її зацикленість є підозрілою.

"Яке щастя, коли тебе доглядає гарненька жіночка!" Бідолашна Стефані, ти намагаєшся знайти одну фразу за іншою, бо завдяки цьому можеш повторити ту, що тобі сподобалась; тоді як її він таки не вимовив. Тож насправді ти нічого не з'ясовуєш, ти просто пережовуєш, собі лестиш і себе причепурюєш.

Після цього вона влаштувала велике прання — що завжди приносило їй полегшення — і взялася за прасування "запізнілої білизни". Натрапивши на радіопередачу, де без кінця передавали пісні її дитинства, вона підсилила звук і, розважаючись, розмахувала паруючою праскою та горлала приспіви, що зринали в пам'яті. Опівночі, випрасувавши кілька стосів одягу і наспівавшись так, що паморочилось у голові, а під повіками танцювали зорі, вона лягла спати заспокоєною, вважаючи, що все забула.

Проте наступного дня, переступаючи поріг палати 221, вона тремтіла.

Врода цього чоловіка її хвилювала.

Карл Бауер видряпувався з шокового стану після тижневого перебування у відділенні інтенсивної терапії. Оскільки його хребет зазнав ушкоджень в автомобільній аварії, лікарі сумнівалися, чи зможе він одужати; стверджувати це вони не могли, тож стимулювали його нерви, визначаючи обширність уражень.

І хоча він лежав під ковдрою, а очі затуляла пов'язка, все, що залишалося від його обличчя й тіла, зворушувало Стефані. Передусім його руки, видовжені елеґантні руки чоловіка, з овальними, майже перламутровими нігтями, створені для того, аби брати цінні предмети чи пестити волосся… А ще — його кольори, смаглявість шкіри, золотавість волосинок, що притінювали його сухорляві м'язи, лискуча чорнота кучерів. І вуста, настільки чітко окреслені й виразні, такі принадні… Особливо його ніс, схожий на лезо з плоті, чіткий, міцний, наявний, звабливий, мужній настільки, що Стефані не могла дивитися на нього і не відчувати лоскоту внизу живота.

Він був високий. Навіть простертий. З підвалу довелося дістати спеціальне ліжко, на яке його поклали. Незважаючи на непорушність та інтубаційні рурки, його зріст уражав Стефані, яка вбачала в тому завершеність переможної чоловічої сили.

"Він так мені подобається, що паморочиться в голові. Якби він був негарним, я не перекрутила б його слів учора".

Сьогодні вона нашорошить вуха, щоб добре розчути. Доки вона дозувала для нього вливання, рахувала піґулки, він прокинувся й відчув чиюсь присутність.

— Ви тут?

— Добридень, мене звуть Стефані.

Крила його носа затремтіли. Користуючись його непорушністю, Стефані роздивлялась його ніздрі, які, як не дивно, жили власним життям.

— Ви були тут учора вранці?

— Так.

— Я щасливий, що ви тут, Стефані.

Його вуста розквітли в усмішці.

Стефані аж заніміла, вражена тим, що неймовірно страдаючій, тяжко пораненій людині вистачає делікатності розсипатись у подяках. Цей пацієнт був зовсім несхожим на інших.

"Можливо, саме це він і сказав мені вчора, — подумала вона, — щось приємне, дивовижне. Авжеж, напевно, так воно й було".

Заспокоївшись, вона підтримала розмову, жваво теревенячи про всілякі дрібниці, про передбачене лікування і планування його дня, про те, що завтра його зможуть провідати. Після десятихвилинного базікання Стефані вирішила, що нормальну поведінку щодо нього відновлено. Тож просто знерухоміла, коли він вигукнув:

— Яке щастя, коли тебе доглядає гарненька жіночка…

Цього разу вона була певна, що почула. Ні, вона ж не божевільна. Ті самі слова, вчора й сьогодні. І звертався він до неї.

Стефані нахилилася над Карлом, щоби перевірити вираз його обличчя: його риси виявляли сласне задоволення, що підтверджувало його заяву; його вуста набубнявіли, наче перса; здавалось, йому приємно дивитися на неї, попри перев'язані очі.

Що ж робити? Вона була не в змозі продовжувати розмову. Відповісти на його комплімент? Що ж іще він додасть? І куди все це їх приведе?

Захлюпнута хвилею подібних запитань, вона вибігла з палати.

А опинившись у коридорі, розридалась.

Побачивши її на підлозі, Марі-Терез, чорношкіра колега з Мартініки, допомогла їй підвестися, сунула в руку носову хустинку, а потім відвела подалі від людей, у комірчину, що служила складом для перев'язкового матеріалу.

— Ну ж бо, голубонько, що трапилось?

Несподівана ніжність лише подвоїла горе Стефані, яка ридала на округлому плечі своєї колеги; вона не затихла б, якби її не втихомирив запах ванілі, яким пахла шкіра Марі-Терез і який нагадав їй щасливі миті дитинства, дні народження у бабусі й дідуся чи йогуртові вечірки у сусідки Емми.

— Звідки таке велике горе?

— Сама не знаю.

— Через роботу чи приватне життя?

— Через те і те, — поскаржилась Стефані, сьорбаючи носом.

Вона голосно висякалась, аби приховати розгубленість.

— Дякую, Марі-Терез, мені вже набагато краще.

І хоча решту дня її очі залишались сухими, їй не стало краще, тим паче, що вона не розуміла причини свого плачу.

У свої двадцять п'ять Стефані, яка вивчилася і стала медсестрою, себе знала зовсім мало. Чому? Тому що сама собі не довіряла, — ставлення, успадковане від матері, яка не дивилася на свою доньку прихильно. Хіба вона могла наділяти себе якоюсь значущістю, якщо особа, котра народила її на світ і мала б любити, її гудила? Леа справді не вважала доньку ні гарною, ні розумною, і ніколи не соромилася цього казати; заявляючи про це, вона щоразу додавала: "Що ж ви хочете, не можна тільки через те, що ти матір, не виявляти проникливості!" Материнські погляди, хай частково і змінені, позначили погляди дочки. Якщо в плані розуму Стефані її глум подолала — тоді як Леа, не маючи ніякого диплома, далі продавала одяг, Стефані зуміла закінчити середню школу і здобула парамедичну освіту, — натомість у тому, що стосувалося пластики, вона стійко сприйняла материні естетичні канони. Оскільки вродливою вважалася жінка, подібна до Леа — тоненька, з вузькими стегнами та округлими грудьми, то Стефані до вродливих не належала; вона радше входила — матір часто це повторювала — в категорію повнотілих погануль. У неї дванадцять зайвих кілограмів, тоді як різниця у зрості між ними становить усього сім сантиметрів!

Отже Стефані щоразу відкидала пропозиції Леа, спрямовані на те, "щоби прибратися", побоюючись додати смішне до смішного. Переконана, що мережива, шовкові тканини, коси, шиньйони, кучері, оздоби, браслети, прикраси для вух чи кольє на ній можуть виглядати настільки шокуючими, як на травесті, вона знала, що фізіологічно вона жінка, але не вважала себе більш жіночною, ніж будь-який чоловік. Біла блуза та білі штани її влаштовували, а повісивши їх у роздягальні в лікарні, вона одягала хіба що їхній еквівалент — чорний або темно-синій, а ортопедичні сандалі міняла на великі білі кросівки.

Що ж виникло в палаті 221? Радість чи безнадія? Радість від того, що тебе вважають гарненькою? Безнадія від того, що такою ти є лише для сліпого?

Насправді цей сплеск емоції — вона зрозуміла це, ховаючись під покривалом, — був зумовлений шоком: ці слова відсилали Стефані на ринок спокуси, на ту простору, осяяну сонцем площу, де жінки подобаються чоловікам, вона ж бо гадала, що її відтіля вилучено, і жила обіч, вирішивши не провокувати ні закоханих поглядів, ні освідчень. Стефані була впорядкованою молодою жінкою, якщо впорядкованим можна назвати когось, хто ніколи не знав безладу. Строга через свій комплекс, вона ні на що не зважувалась, уникала свят, барів і нічних клубів. Звісно, траплялося, що дивлячись фільм або читаючи роман, вона мріяла про сентиментальний зв'язок, хоч і усвідомлювала, що це лише фантазм. У житті такого не буває.

"У будь-якому разі, не в моєму".

Як якась старенька, що звикла до життя на пенсії, вона бачила себе спокійною, поза будь-якою досяжністю, наділеною мертвим або майже мертвим тілом, аж тут слова про її шарм порушили її спокій, це було неочікувано, різко, жорстоко.

Йдучи наступного ранку на роботу, вона вирішила: якщо Карл візьметься за своє, вона його осмикне.

Рутинна робота в лікарні заповнювала її життя. Пройшовши крізь браму Сальпетрієр, яку охороняли наче вхід до військової казарми, вона вступала в інший світ — у місто серед міста, своє місто. В загорожі, яка своїми високими мурами захищала це медичне містечко, було все: газетний кіоск, кав'ярня, каплиця, аптека, їдальня, соціальні служби, адміністративні кабінети, зали засідань, на додачу численні будівлі, присвячені різним патологіям; у саду стояли лави для тих, хто втомився від прогулянки, кілька квітників виставляли напоказ свої квіти, пташки стрибали по траві; пори року минали там, як деінде, зима насипала снігу, літо забезпечувало спеку; свята позначали плин часу, новорічна ялинка, ніч на Івана Купала; люди приходили сюди народжувати, одужувати, помирати, тут інколи можна було зустріти знаменитостей.

1 2 3 4 5 6 7
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одужання, Шмітт Ерік-Емманюель», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одужання, Шмітт Ерік-Емманюель"