Читати книгу - "Коріолан, Шекспір Вільям"

Переклад Дмитра Павличка
ДІЙОВІ ОСОБИ
Кай Марцій, згодом Коріолан.
Тіт Лартій
> полководці у війні проти вольсків.
Коміцій
Мененій Агріппа, друг Коріолана.
Сіціній Велут
> народні трибуни.
Юній Брут
Малий Марцій, син Коріолана.
Римський гонець.
Тулл АвфідШ, полководець вольсків.
Воєначальник, підлеглий Авфідія.
Змовники, спільники Авфідія.
Ніканор, римлянин.
Городянин Анціума.
Адріан, вольск.
Два вартові, вольски.
Волумнія, мати Коріолана.
Віргілія, дружина Коріолана.
Валерія, подруга Віргілії.
Служниця Віргілії.
Сенатори Риму та вольсків, патриції, еділи, ліктори, воїни, глашатаї, городяни,
гінці, слуги Авфідія та інші слуги.
Місце подій — Рим та його околиці, міста вольсків Коріоли, Анціум.

ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Рим. Вулиця.
Входить юрба збунтованих городян з киями, дрючками та іншою
зброєю.
1-й городянин Стійте, спершу послухайте, що я вам скажу, а
потім рушимо далі.
Всі Говори! Говори!
1-й городянин Чи всі волієте вмерти, ніж голодувати?
Всі Воліємо! Воліємо!
1-й городянин" А ви знаєте, що головний ворог народу-Кай
Марцій?
Всі Знаємо! Знаємо!
1-й городянин Забиймо його! Встановім свої ціни на хліб.
Згода?
Всі Сказано — зроблено! Вбиймо його! Вперед!
2-й городянин Люди добрі, ще одне слово!
1-й городянин Які ми добрі? Добро належить патриціям, а
ми — злидні. Ми прокормились би навіть тим, що наші властите-
лі викидають на сміття. Якби вони віддавали нам бодай недоїдки
зі своїх столів, ми вважали б, що з нами поводяться як з людь-
ми, але вони думають, що ми коштуємо їм надто дорого; наша
мізерія й бідність — необхідні умови їхнього достатку; їхнє ба-
гатство росте з наших страждань. Так відомстимо ж їм дрючка-
ми, доки самі не висохли, як ті дрючки. Боги знають, я кажу це
з голоду, а не з жаги відомсти.
2-й городянин Ви хочете почати з Кая Марція?
Всі Спочатку розправимося з ним — він для народу
найлютіший собака.
2-й городянин А ви не забули про його заслуги перед краї-
ною?
1-й городянин Та ні, не забули, можемо навіть заплатити йо-
му за подвиги, якби він сам не нагородив себе за них своєю гор-
дістю.
2-й городянин Не гарячкуй, не говори так злобно.
1-й городянин Кажу тобі: всі свої славні діла він звершив
для вдоволення власної пихи; тільки поблажливі недоумкуваті лю-
ди вірять, що все те — для вітчизни. Він звершив їх, щоб догодити
своїй матері та своїй гордині, яка в нього часто переходить у від-
вагу.
2-й городянин Хіба це вада, що він не може побороти своєї
натури? Ти ще скажи, що він скупий.
1-й городянин Не скажу, бо й так маю забагато звинувачень
проти нього. Вади Марція годі перерахувати.
Крики за сценою.
Що за гамір? Ага! Повстав і той берег Тібру. Чого ж ми тут базі-
каємо? На Капітолій! Ходімо!
Всі Ідем!
1-й городянин Тихо! Хто йде сюди?
Входить Мене ній Агріппа.
2-й городянин Достойний Мененій Агріппа, той, хто завжди
любив народ.
1-й городянин Одна чесна людина,— якби всі були такими!
Мененій Що сталось, співвітчизники мої?
Куди це ви з палюгами? До праці?
Що за діла вас мучать, розкажіть?
1-й городянин Наші діла не таємниця для сенату; ще два тиж-
ні тому вони здогадалися про наші наміри; тепер ми їм покаже-
мо, чого ми хочемо; вони кажуть-нужда прикро смердить, а те-
пер допевняться, що вона й прикро б'є.
Мененій Мої шановні друзі та сусіди,
Невже ви хочете себе згубити?
1-й городянин Це в нас не вийде — згублені давно ми!
Мененій Приятелі мої, повірте: вами
Піклуються патриції. За ваші
Страждання й голод можете дрючками
Так само замахнутися на небо,
Як на державу римську, що ламає,
Рве на своїй дорозі перепони
Міцніші, ніж ті ланцюги, котрими
її скрутити хочете. Богове,
А не патриції тут винні. Вам
Коліна, а не руки допоможуть!
Біда біду готує більшу; наклеп
Ви зводите на вожаків держави,
Що дбають, як батьки, про вас, а ви
Звете їх ворогами.
1-й городянин Дбають про нас! Аякже! Вони ніколи про нас
не дбали. Вони морять нас голодом, а їхні житниці переповнені
зерном; вони видають укази проти лихварів на користь лихварям;
вони щодня скасовують обтяжливі для багачів закони, щодня ви-
гадують ще дошкульніші артикули, щоб узяти в шори й прикру-
тити бідних. Якщо війни не пожеруть нас — це вчинять патриції!
От і вся їхня любов до нашого брата.
Мененій Або повинні ви
Зізнатися в своїй безмірній люті,
Або вас матимуть за дурнів. Я
Чудову байку розкажу вам. Чули
Ви, мабуть, вже її, але я зважусь
Знов повторити слово те доречне.
1-й городянин Добре, я послухаю тебе, але не подумай, що
розвієш баєчкою наше горе. Ну, якщо тобі хочеться, розказуй.
Мененій Колись повстали проти живота
Всі члени тіла. "Він жере,— сказали,-
Лінивий, тільки поглинає їдло,
Але не робить жодної роботи,
Тоді як інші органи працюють,
Те дивиться, те слухає, ті ходять,
Те думає, те відчуває, спільно,
В иавзаємній підтримці й допомозі
Бажанням усієї плоті служать".
На те їм відповів живіт...
1-й городянин Ну, ну,
Що ж їм сказало черево?
Мененій Сміялось
Тим особливим сміхом, що виходить
Мов не з легенів, а з самого шлунка;
Бо, гляньте, свій живіт я вмію теж
До сміху змусить, як до говоріння.
Глумивсь живіт з повсталих членів тіла,
Що заздрили йому та обмовляли
його, як ви сенаторів,-за те,
Що аж ніяк на вас вони не схожі.
1-й городянин То черево глумилось? Та невже
Владчиня — голова, і пильність — очі,
І радник — серце, й воїни — рамена,
І ноги — швидкість, і язик —сурмач,
І їхні всі дрібні помічники
В будові тіла,— та невже вони...
Мененій Ну, що невже? Мене перебиває
Цей хлопець. Що невже?
1-й городянин Невже повинні
Усі вони скоритися назавжди
Клоаці тіла...
Мененій Ну, то й що тоді?
1-й городянин Коли поскаржились помічники,
Що мав живіт відповісти?
Мененій Скажу вам,
Але нагородіть мене, сусіди,
Тим скарбом, що його у вас так мало,
Ну, тобто — терпеливістю.
2-й городянин Ти тягнеш
Занадто довго!
Мененій Заприміть, мій друже,
Статечний був живіт і неквапливий,
Поводився не так запально й прикро,
Як винувателі його. Сказав він:
"Це правда, друзі, з вас найпершим я
Одержую — й це дуже добре — їжу,
Що й вас виживлює, бо я — комора
Всієї плоті, та, як вам відомо,
Я шлю річками крові ту поживу
В палаци серця, до корони мозку,
І через лабіринти й трубки тіла
Найменші жили й нерви найміцніші
Беруть від мене всю снагу природну,
Та хай там як, однаково ви — друзі,
Мої ви добрі друзі". Говорив
Живіт, не я, відзнач собі.
1-й городянин Гаразд!
Гаразд!
Мененій "Хоч всі ви одночасно
Не бачите і бачити не годні
Того, що кожному я посилаю,
Все ж можу дати звіт: ви всі від мене
Одержуєте борошно добренне,
Лишаються мені для споживання
Лиш висівки". Що скажете на це?
1-й городянин Це відповідь. Як поясниш її?
Мененій Сенат наш римський — добрий той живіт,
А ви — повсталі органи. Якби
Могли ви справедливо оцінити
Його турботи про добробут наш,
То зрозуміли б: ваші статки й блага
До вас приходять тільки від сенату,-
Не навпаки. Що думаєш-гадаєш,
Ти, зборища цього великий палець?!
1-й городянин Чому це саме я — великий палець?
Мененій Тому, Що ти — найгірший, найбідніший
І в цьому бунті мудрому — вожак,
Негідник, що біжить слідами крові,
Щоб першим здобич згарбати собі.
Але готуйте палиці й ломаки —
Рим та його щури зіткнуться скоро,
І хтось повинен же завдати смертний
Удар.
Входить Кай Марцій.
Шляхетний Марцію, вітаю!
Марцій Спасибі. Що, розкольники негідні,
Коростою ви вкрились від сверблячки
Своїх думок?
1-й городянин Від тебе добре слово
Ми чули вже.
Марцій Хто скаже добре слово
Тобі — лакуза, що зневаг найгірших
Не варт; чого вам треба, пси нікчемні?!
Не хочете ні миру, ні війни,-
Одне лякає вас на смерть, а друге
Тварюками, зухвалим бидлом робить;
Бридотники, хто віритиме вам,
Знайде зайців, де мали бути леви,
Гусей, де лиси мали буть; надійні
Ви, наче жар, розкиданий на кризі,
Чи град на сонці; ваша доброчесність
У тому, щоб возносити злочинця,
Клясти закон, що злодія карає;
Хто слави заслуговує, ненависть
Заслужить вашу; мучать забаганки
Вас, наче хворого, що прагне згуби;
Той, хто від ласки вашої залежить,
Пливе із плавником свинцевим, дуба
Тростиною рубає; щохвилини
Ви змінюєте думку— благородним
Звете того, кого ще так недавно
Ненавиділи, підляком — того,
Кого любили; лаєте по місту
Сенат наш добродійний, що в боязні
Тримає вас,— інакше позжирали б
Ви один одного. Чого їм треба?
Мененій Щоб хліб дешевше продавали. Кажуть,
Що в місті повно хліба.
Марцій А, прокляття!
Хай що завгодно кажуть! Коло печі
Сидять і певні, мовби знають все,
Що робить Капітолій, хто там вгору
Підніметься, хто буде процвітати,
А хто занепаде, хто має намір
Женитися; вони шанують сильних,
Хто ж не сподобався, того в болото
Затоптують. Ич, кажуть всевидющі,
Що в Римі шпихліри тріщать од збіжжя?
Якби аристократи милосердя
Відкинули й дозволили мені
Вхопити меч, я навалив би купу
Із тисячі порубаних рабів,
За спис піднятий вищу.
Мененій Вже спокійні
Ці люди, хоч розсудку в них нема;
Вони, як боягузи, відступають.
А що там з другим натовпом, скажи?!
Марцій Прокляті здохляки! Вже розійшлися.
Кричали, що голодні. Говорили,
Що голод мури валить; що й собаки
Повинні їсти; що боги дають
Хліб не лише для багачів. Уривки
Тих скарг ми слухали й відповіли,
Що виконана буде їхня просьба,
Розбити здатна панське серце щедре;
Вони шапки до неба підкидали,
Немов на роги місяця від щастя
Хотіли їх закинути.
Мененій А що?
їм пообіцяно?
Марцій Дали їм право
Для оборони підлих їх жадань
Трибунів п'ять обрати. Юній Брут,
Сіціній Велут — обрані. Я всіх
Не пам'ятаю, дідько б їх забрав.
Голоті цій дахи з будівель Рима
Зірвати легше, ніж переконати
Мене. Та набереться з часом
Вона зухвальства й висуне нові
Причини для повстань.
Мененій Це дуже дивно.
Марцій Гайда, додому, сміття!
Вбігає гонець.
Гонець Де Кай Марцій?
Марцій Я тут. Що скоїлось?
Гонець Повстали вольски!
Марцій Я рад. Нарешті матимемо змогу
Спалити гниль. А от старшини наші.
Входять С і ц ї н і й Велут, Юній Брут, К о м і н і й, Т і т Л а р т і й та
інші сенатори.
1-й сенатор Повстали вольски, Марцію, справдилась
Твоя пересторога.
Марцій Вольски мають
Вождя Авфідія. Він дасть вам духу.
Гріх заздрити, та я скажу: хотів би,
Коли б не був собою, бути ним!
Коміній Стикались ви в бою?
Марцій Якби враждою
Земля була розділена і він
У таборі моєму опинився,
Я заколот підняв би проти нього,
Щоб бути ворогом його.