Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Завтра буде вчора, Мар'яна Доля 📚 - Українською

Читати книгу - "Завтра буде вчора, Мар'яна Доля"

639
0
25.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Завтра буде вчора" автора Мар'яна Доля. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Любовна фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Завтра буде вчора, Мар'яна Доля» була написана автором - Мар'яна Доля, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Любовні романи / 💛 Любовна фантастика".
Поділитися книгою "Завтра буде вчора, Мар'яна Доля" в соціальних мережах: 
Коли дійсність перетворюється на страшний сон і неприємності сиплються, мов із мішка, виникає спокуса усе "відмотати назад" та назавжди викреслити зі своєї біографії того, хто став винуватцем усіх негараздів. Сказано - зроблено! Можна почати усе з чистої сторінки... Але якби ж хто попередив, що тепер життя піде вперед, залишивши мене на узбіччі...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 92
Перейти на сторінку:
1

Ти коли-небудь відчував, що тобі не вистачає того, кого ти ніколи не зустрічав?

 

Річард Бах

 

Чашка перелетіла через усю кімнату, гепнулася об зачинені двері спальні та розлетілася по килиму дрібними друзками.

 — Істеричка! — почувся з того боку голос мого чоловіка.

 — Придурок! — крикнула я і пошукала очима, що б іще можна було кинути йому вслід, але не побачила нічого підходящого. Та й мій шал поступово стихав, залишалося тільки відчуття втоми і  апатії.

Цей карантин, коли ми виявилися на кілька місяців зачинені в чотирьох стінах квартири, довів повну нежиттєздатність нашого шлюбу. Коли досі ми ходили на роботу, зустрічалися з друзями, навідували батьків і перетиналися сам на сам лише на кілька вечірніх годин — ще можна було вдавати пару, у якої все ОК. Та ця вимушена ізоляція змусила нас зненавидіти один одного і витягти з глибин підсвідомості усі численні образи, які накопичилися за десять років нашого шлюбу.

Включно з тим, що Юра категорично був проти весілля взагалі, і я, по вуха закохана, погодилася, що найоптимальнішим виходом буде просто тихенько розписатися, навіть без урочистої церемонії та свідків. Я прийшла до ЗАГСу у зеленому брючному костюмі, який і досі висить в моїй шафі, як німий докір того нерозважливого вчинку. А наречений взагалі був у джинсах, добре, хоч сорочку одягнув пристойну, а не футболку з черепами… Сталася ця визначна подія рівно десять років тому. 

Останній день весни… Моя бабуся тоді відмовляла мене виходити заміж у травні: “Хто в маю йде під вінець — усе життя буде маятися…”

“Забобони”, — пирхнула я.

Але зараз довелося визнати, що мудрі предки мали рацію. Хоча, мабуть, травень тут ні до чого. Винна лише я.  Я одна, і ніхто більше. 

***

У моїх батьків була дружня, гарна родина. Та чому була, такою вона є й зараз. Мама з татом — звичайні роботяги, які особливих зірок з неба не хапали, не було в них ні зв’язків, ні впливових родичів. Усе здобували наполегливою працею, і  нас із сестрою виховували в тому ж дусі: “Треба добре навчатися, закінчити вуз, знайти пристойну роботу… Людина — сама коваль свого щастя, бла-бла-бла…”

Моя старша сестра Марічка досить таки рано перейнялася тією ж думкою і у всьому прагнула досягти досконалості. Щоб рано чи пізно стати багатою і успішною. Щоб приїхати у рідне містечко через кілька років — а у всіх знайомих щелепи опустилися б до самої підлоги та так і залишились! 

Вона років у десять вже цілком свідомо спланувала своє майбутнє життя, знала, які екзамени треба скласти, щоби вступити на економічний факультет ( так, тоді “рулили” саме економічні та юридичні спеціальності), і саме цим предметам у школі присвячувала найбільшу увагу —  включно з тим, що умовила батьків знайти їй репетитора з англійської мови. Іноземна мова для бізнес-леді просто життєво необхідна — стверджувала моя розумна сестриця.

Вранці вона робила якусь хитромудру зарядку, щоб мати гарну фігуру, рахувала калорії, сиділа на дієтах ( бо була від природи дещо схильною до повноти), одяг  собі підбирала ретельно, студіюючи статті в глянцевих журналах про кольоротипи та останні модні тенденції. Усі гроші, що їй подарували на день народження, могла витратити на флакончик справжніх люксових парфумів… 

Так, її чекало неабияке майбутнє, з її цілеспрямованістю, силою волі і  вмінням пристосовуватися до будь-яких людей і обставин. Недарма батьки з самого малечку ставили мені сестру в приклад: “Подивися, яка Марічка охайна, які в неї чисті черевички, як вона ввічливо вітається зі старшими, який у неї гарний почерк… Бери приклад із сестрички!”

А я?

Я була худим гидким каченям — блідою, вічно насупленою, нелюдимою, для мене найбільшою мрією було, щоб мене ніхто не зачіпав і не виховував. Я могла цілими днями просиджувати у своїй кімнаті і читати книжки, і тоді почувалася цілком щасливою.

Але коли потрібно було вставати вранці і чимчикувати до школи — мій настрій опускався нижче плінтуса. Однокласників я не любила, хоча мала кількох подруг, чи, вірніше, приятельок. У громадському житті жодної участі не брала, і хоч навчалася досить-таки непогано, вчителі вважали, що я “зірок з неба не хапаю”. І так само ставили мені за взірець старшу сестру — котра встигала, крім самовідданого навчання, ще брати  участь у різних олімпіадах, конкурсах художньої самодіяльності і бути старостою класу. 

 — А ти, Рудницька, така неактивна, — зітхала моя класна керівничка Олена Василівна. — Потрібно працювати над собою, долати свою лінь…

“Я не ледача! — хотілося голосно закричати мені. — Просто бажаю, щоб усі залишили мене в спокої!”

Але зараз, через десять років, я чітко усвідомлюю, наскільки помилялася. Можливо, мені й справді треба було брати приклад із сестри? І тоді я, як вона зараз, жила б у столиці, мала престижну роботу, солідного чоловіка та дитину, що навчається у найкращій гімназії міста?

А не оце от усе...

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 2 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Завтра буде вчора, Мар'яна Доля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Завтра буде вчора, Мар'яна Доля"