Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно 📚 - Українською

Читати книгу - "Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно"

213
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Обіцяю бути твоєю" автора Адалін Черно. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно» була написана автором - Адалін Черно, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Любовні романи / 💙 Сучасний любовний роман".
Поділитися книгою "Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно" в соціальних мережах: 
Він мріяв про неї з університету, проте вона його навіть не помічала. Минули роки, Богдан дуже змінився. Тепер він успішний бізнесмен, а вона жінка, яка втратила себе у шлюбі. Їхня зустріч була випадковістю. Помилкою.

Але виявилося, що він не може її відпустити, а їй потрібен такий, як він: сильний, мужній, ладний на все заради тієї самої жінки. Проте щастя близько лише тоді, коли немає нікого, хто хотів би стати на заваді...

#непрості_стосунки
#вразлива_самостійна_жінка

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 117
Перейти на сторінку:
Глава 1

— Повірити не можу, що він так вчинив, — скаржусь подрузі телефоном. — Я ж усе для нього, розумієш? Будь-яку дрібницю виконувала, а він там… з нею.

— Нумо я приїду, — пропонує Настя.

— Сиди, приїде вона. У тебе Даня, куди ти зібралася? Я переживу. Не перша й не остання, кому чоловік зраджує.

Щойно закінчую фразу, чую, як відчиняються двері, й швидко прощаюся з подругою, кидаю погляд в дзеркало й переконуюся, що виглядаю як і раніше добре. І спокійно. Тільки валізи вже зібрані, а рішення прийнято.

— Лєрунь, я вдома, — весело, як ніде нічого, кричить чоловік із передпокою. — Ти щось спалила?

Свою любов, хочу вигукнути йому, але мовчу. Кусаю губу й чекаю, коли він зайде до спальні й побачить усе. Він з’являється лише за п’ять хвилин: спочатку знімає піджак у передпокої, охайно вішає краватку на стілець, а потім йде у ванну мити руки й вмиватися.

— Це що таке? — він здивовано скидає брову, помітивши на підлозі валізи. — Ми переїжджаємо?

Поки він стоїть у дверях, вперши руки в боки й з насмішкою дивлячись на мене, я шукаю на його обличчі хоч краплю провини. Намагаюся зрозуміти, чи шкодує він. Оглядаю сорочку, хоч із такої відстані я точно нічого не можу розгледіти. Чому я раніше не помічала жодних слідів помади або аромату жіночих парфумів? Волоска на піджаку або вигладженій мною сорочці? Та що завгодно! Хіба жінка може не побачити й не зрозуміти, що їй зраджують?

— Лєра! — Ігор трохи підвищує голос. — Я з тобою розмовляю.

— Переїжджаю я, — вимовляю, набравшись сміливості. — Ми розлучаємося.

Він явно здивований, але при цьому мовчить, знизує плечима і йде на кухню! Просто повертається і вдає, що мене в кімнаті немає. Я чекаю на нього в спальні, чую, як гримить посуд, як щось із дзвоном падає, чую лайку і його невдоволення, але продовжую чекати, хоча раніше бігла б стрімголов, голосила, чому все сам, чому не покликав мене. Дурепа. Коли в кухні щось розбивається, не витримую й підриваюсь із ліжка.

Ігор змітає з підлоги друзки тарілки й чортихається собі під ніс. Злиться. Мені стає незручно, проте я однаково даю про себе знати.

— Ігорю!

Він повертається, кидає віник і совок і невдоволено гарчить:

— Підмети! Ми їсти сьогодні будемо?

— Я з тобою розлучаюся! — кажу якомога голосніше.

Не знаю, чого від нього чекаю. Відповіді, каяття, запитань, чому я раптом вирішила розлучитися, але не цієї байдужої апатії.

— Я хочу їсти, — вимовляє Ігор. — Ти приготувала?

— Відсьогодні це більше не мій обов’язок, — кажу, гордо піднявши голову.

Мені потрібно піти. Розвернутися, забрати валізи й залишити цю квартиру. Адже це краще, ніж з’ясовувати стосунки, слухати виправдання і… сумніватися! Ігор — успішний бізнесмен, він вміє говорити переконливо, виправдовуватися й доводити, що він має рацію.

Я не йду. Стою і все ще на щось чекаю. Запам’ятовую риси обличчя Ігоря, його прямий ніс, зелені очі, квадратне вольове підборіддя й широкий розмах брів. На голові короткий їжачок волосся, щоки й підборіддя вкриті короткою щетиною. Ми одружені два роки, і я люблю свого чоловіка, але пробачити йому зраду не можу. Ні фізично, ні морально.

Як згадую його й цю… секретарку!

— Отже, тобі ніхто не давав права так зі мною розмовляти! — не підвищуючи голос, говорить чоловік. Мені боляче від його холодного тону й байдужості. — Розлучення ти отримаєш, але поки ти моя дружина, будеш готувати й робити те, що й завжди.

— Нехай тебе обслуговує твоя секретутка! — зло видаю. — А я не буду!

— Ні, будеш!

Сильний удар кулаком по столу змушує мене здригнутися всім тілом. Чоловік ніколи так не поводився, і зараз на очі мимоволі навертаються сльози. Я навіть відходжу на кілька кроків, а після подумки даю собі кілька ляпасів і наказую заспокоїтися. Він не зможе тримати мене у квартирі силою. Якщо не піду сьогодні, отже, завтра, поки він буде на роботі.

Взявши себе в руки, йду накривати на стіл, дістаю з духовки підгоріле м’ясо, відбираю більш-менш нормальні шматочки, накладаю пюре й зі стуком опускаю тарілку перед чоловіком. Він перехоплює мою руку, завдаючи болю, і вимовляє:

— Годі дуріти, Валеріє, я не потерплю такого до мене ставлення.

Й адже ані краплі не кається! Напевно знає, чому я хочу розлучення, і не намагається якось виправдатися, щось сказати, ще й тисне морально, прогинає під себе, змушуючи відчувати провину за поведінку.

Висмикнувши руку з його захвату, демонстративно йду в спальню. Сідаю в крісло й намагаюся зрозуміти, як бути далі. Піти мовчки й не поговоривши? А якщо не відпустить? Я потираю руку в тому місці, де чоловік боляче схопив, і намагаюся не нервувати. Я однаково піду. Тому що все вирішила й тому що не дозволю собі бути поруч із тим, кому я не потрібна.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
Сподобався роздiл?
Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
$(document).ready(function () { $('.rating-star').on('click touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 2 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно"