Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

Ім'я «Клавдій» звучало дуже благородно та пафосно. Настільки пафосно, що в мене якось не виходило сприймати під ним двомісячне немовля, що напружено надувало шмарклі правою ніздрею, тоді як щойно одягнений на нього підгузок наповнювався з гучним характерним звуком.

Тому синочка я вирішила називати просто «Клавіком». Принаймні, поки не підросте, перетворившись на привабливого юнака, від якого віятиме шляхетністю. Ну а поки від нього віяло запахом використаних підгузків, нехай хлопець буде простіше. Тим паче що тепер, коли замість розкішного маєткау ми втрьох жили у простенькій двокімнатці на околиці, зайвий пафос був уже ні до чого.

— Я пішов, буду пізно, — похмуро пробурмотів благородний лорд Аркадій Фрост, застібаючи шкіряний пасок поверх потертого службового кітеля темно-зеленого кольору.

— Та ти завжди пізно, — буркнула я у відповідь, правда от почули мене хіба зачинені вхідні двері, за якими був світ, сповнений чарів, таємниць та загадок… які мене не стосувалися, бо нині все моє життя протікало в межах мікрорайону.

А ж зовсім недавно справи йшли зовсім інакше! Якийсь час тому мені пощастило потрапити в інший світ, чарівний і казковий. Опинилася я в тілі Маргарити Фрост, молодої та симпатичної дружини верховного королівського некроманта. Правда от шлюб був укладений не через палке кохання, а лише заради вигоди для сімей, та й бувати в спальні своєї дружини лорд-маг взагалі перестав відразу після того, як та завагітніла. І ось коли прославлений токсикоз залишився позаду, хтось спробував її отруїти, внаслідок чого в новому світі прокинулася вже я — тридцятирічна менеджерка середньої ланки, що напилася в п'ятницю після роботи, і яку деякий час тому покинув хлопець.

Те, що шлюб був укладений з примусу, мене не дуже засмутило. Навіть більше, так менше мучила совість через те, що зайняла чуже місце. Адже дівчина, в чиєму тілі я опинилася, не була єдиним і світлим коханням лорда Фроста (навіть більше — добряче його дратувала своїм примхливим характером і відсутністю мізків у білявій голівонці). Сам же чоловік, що дістався мені у спадок, був справжнім красенем з приголомшливим тілом, коротко стриженим чорним волоссям і акуратною борідкою. Та й чого скромнічати, яка дівчина не мріє перенестися в розкішний маєток з купою слуг, які обходжують її, виконуючи будь-які забаганки? А стосунки з чоловіком можна буде і налагодити, після чого затягнути нарешті в подружнє ліжко, коли відновлюсь після пологів.

Саме з такими думками я народила дитину, яку справді сприймала як свою кровиночку — виношувала я, народжувала я, а що не зі мною робилося — не так уже й важливо. Я навіть була не проти пожертвувати пружними молодими грудьми, щоб годувати його самою, незважаючи на пропозицію знайти годувальницю. Та й ніяких турбот, крім зворушливого годування, у мене не було — перевдяганнями, купаннями, змінами підгузків та цілодобовими чатуваннями повністю займалися першокласні няньки. Я ж лише насолоджувалася радостями материнства.

А потім прибігло дивовижне біле і пухнасте звірятко, ім'я якому песець! Не знаю подробиць, бо Аркадій вирішив, що не Маргаритиного розум це справа. Але за якимось дивним збігом обставин чоловік впав у немилість у короля. Та ще й так, що йому довелося обірвати всі контакти з батьками та братами, які проживали в іншому регіоні королівства, щоб їхнє становище не постраждало. А батьки Маргарити то й поготів воліли зробити вигляд, ніби жодної доньки, виданої заміж за цю людину, у них немає.

Результат був журливенький: ми втратили майже все! Замість престижної посади верховного королівського мага, Аркадія було переведено на службу в третій слідчий відділ міської варти як штатного некроманта-судмагексперта. Якому платили відповідно. А разом із посадою чоловік втратив і свій шикарний маєток зі штатом слуг. Добре хоч коштів, які в нього залишилися, вистачило для покупки непоганої двокімнатної квартири в дешевому спальному районі столиці.

В результаті я опинилась майже в тих самих умовах, що й до потрапляння. За винятком того, що тепер проживала у світі, де вулицями ходили ельфи, гноми, вампіри, перевертні, орки та гобліни, магія була звичайною справою, і до комп'ютерів з інтернетом тут поки що не додумалися. О так, ще тепер я мала дбати про малого синочка! І коли все, чим до цього займалися слуги, довелося тягнути лише мені, я відчайдушно заволала в перший же тиждень.

Але робити нічого. Та й Клавіка я дуже полюбила з першого погляду, аби про що-небудь шкодувати. Тож доводилося просто прийняти всі неприємності як факт, спробувати змиритися з тим, що цей факт відбувся, і трішки пофантазувати про те, як я — прогресивна жінка, яка має суперздібність вмикати мікрохвильову піч і постити в інстаграмі, — зможу розправитися з усіма негараздами нового світу одним помахом лівої брови. А фантазуючи — піти помити посуд, щоб не марнувати час. Надто коли синочок раптово вирішив дати мені вільну хвилину і спокійно полежати, дивлячись на прикріплену до ліжечка механічну дерев'яну іграшку, яка чимось нагадувала мобіль.

— Гидота! — скривилася я, побачивши величезного жирного таргана, що по-панськи повз по стіні. Поборивши бажання заверещати (вже третій тарган на цьому тижні), я спритно зняла з ноги капця і від душі тріснула ним по гидкій комашці. Ще й навіть влучила! І тарган, пролетівши вздовж стіни, гепнувся на підлогу.

Гидоту однозначно треба було прибрати, тож я збігала на кухню за віником і совком... та тільки коли повернулася, комахи на колишньому місці вже не було! Дивно — адже я цю падлюку точно вбила, гарненько так вмазала. Може, в агонії відповз кудись? Пошукаю пізніше, а зараз — посуд, поки дають.