Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

Королівство, пам'ять якого була покалічена багато століть тому, поступово лікувало свої рани.

Після того, як я використала своє останнє воскресіння, зомбі, що гуляли по місту, несподівано впали, наче мішки з картоплею. І на них одразу пролився дощ із мертвих ворон, кульмінацією якого став дохлий дракон, що ляпнувся на бруківку біля фонтанчика з білими лебедями.

Трохи прийшовши до тями після такого шикарного перформансу, люди раптово почали усвідомлювати, що цар-то не справжній, і настав час варті збунтуватися, як і належить за каноном!

На той час, коли ми з Аркадієм спустилися з вежі, у палаці вже повним ходом йшло взяття Августина Третього Аргендела під варту разом із нащадками. А побачивши Арка, всі поголовно стали на коліно, схиляючи перед ним голову. Саме некроманта, а не його батька, сама сутність королівства визнала своїм наступним правителем, який повинен зійти на престол.

Тож наступні кілька днів були, м'яко кажучи, напруженими. Поспішний переїзд до палацу, суд над Аргенделами за скоєні вбивства куртизанок і покоївок, а також ще деякі їхні темні справи, що спливли, коли секретна служба, вірна новому королю, почала під них копати.

У всій цій метушні я навіть не встигла нормально поговорити з Діною, тож ми просто домовилися зустрітися і поганяти чаї, коли все трохи втрясеться.

Що ж до чоловіка, то з ним я зовсім майже не бачилася кілька днів, серед того і не спала в одному ліжку. Його буквально цілодобово кудись тягли, вимагаючи присутності то на церемонії, то на нараді, то на суді, то ще десь. Якоїсь миті я взагалі просто взяла та й усвідомила, що стою поруч із ним у храмі під час нашої коронації, чорт забирай!

Дурдом на виїзді тривав кілька днів. І я, сидячи у своїх новеньких покоях разом із Клавіком, навіть почала було думати, що це взагалі ніколи не скінчиться.

Але тут двері моєї вітальні відчинилися і увійшов Арк. Втомлений, замотаний, при цьому у витонченому білому камзолі і з тонким вінцем на голові. Який він, стомлено знявши, поклав на тумбочку, перш ніж підійти до мене.

— Що ж, ніби з основним я розібрався, далі має бути простіше, — зітхнув він, сідаючи поряд на софі. — Клавік спить?

— Так, у сусідній кімнаті, — кивнула я, відчуваючи ніяковість від усього, що відбувається.

Тепер, коли аномальні сплески сили малюка вгамувалися, він більше не піднімав різномастих зомбі з усього неживого, що було поряд з ним. І, схоже, дар не турбуватиме ні його, ні нас наступні кілька років, поки дитятко не підросте і не зможе почати контролювати його.

— Добре. Гадаю, нам нарешті настав час поговорити, — напружено видихнув некромант.

— Напевно, пора, — прошепотіла я, нервово стиснувши спідницю блакитної шовкової сукні, яка здавалася такою незвичною після місяців у простенькому домашньому одязі.

— Як я розумію, те, що говорив лорд Кобальт… про те, що ти насправді прибулиця з іншого світу, яка помінялася тілами з моєю дружиною… це правда?

— Так, правда, — тремтячи, відповіла я.

— І як давно?

— З тієї самої ночі, як її отруїли... точніше, як вона сама випила отруту.

— Секундочку, — видихнув чоловік, несподівано підбадьорившись. — Тобто, ще тоді? До того, як народився Клавдій, я впав у немилість, і ми переїхали до нашої квартири?

— Ну як би так…

— Слава богам! — з полегшенням видихнув Арк. — Коли він сказав це тоді, на вершині вежі… Я подумав, що назавжди тебе втратив. Що тебе більше нема і ніколи не буде зі мною. Що більше не побачу тебе, а поряд інша жінка. Усі ці дні… я просто не знаходив собі місця! Який же я щасливий, що це все ще ти, рідненька… — палко прошепотів він, захоплюючи мої губи довгим, глибоким поцілунком!

Я нічого не говорила. Просто відповідала на нього – жарко, ніжно, віддаючи йому всю себе з кожним ударом серця.

— Виходить, все гаразд? — нарешті наважилася несміливо промовити я, поклавши голову йому на груди. Такі теплі, рідні.

— Все добре, поки ти і Клавік поряд зі мною, — почула я у відповідь разом із диханням, що невагомо ворушило світле волосся.

— І тебе не хвилює, що я інша людина? Не та жінка, з якою ти тоді офіційно одружився?

— Ні, не хвилює.

— Невже зовсім?

— Зовсім, — видихнув некромант, торкаючись губами волосся на мій скроні. — Зовсім-зовсім.

— Але чому?

— Бо це справді неважливо, — лагідно прошепотів Арк мені на вухо, міцніше стискаючи пальцями мою долоню. — Нехай мене й одружили з іншою жінкою, але саме ти — та Маргарита, яку я покохав. Без якої не зможу. Яку не зраджу, не відпущу і не завдам болю. І до якої завжди, що б не трапилося, в яке б пекло мене не занесло, я повернуся. Навіть із мертвих.

КІНЕЦЬ

Любі читачі! Дякую, що завітали ! Буду рада вашим враженням в коментарях) І підпишіться на мою сторінку, аби ми не губились!  За три дні ця книжка стане платною, тож якщо ви маєте таку можливість - буду вдячна вам за підтримку гривнею моєї творчості :)  Також у мене відкрита передплата на книжку "Вдова та Чорний герцог", і я запрошую вас на цю історію! Тим паче що сьогодні, 3 жовтня, на неї - приємна знижка ;) Дякую, і до нових зустрічей!

Кінець