Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ловці думок, Любов Відута 📚 - Українською

Читати книгу - "Ловці думок, Любов Відута"

1 339
0
07.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ловці думок" автора Любов Відута. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Ловці думок, Любов Відута» була написана автором - Любов Відута, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Фентезі".
Поділитися книгою "Ловці думок, Любов Відута" в соціальних мережах: 

Між світами причаїлися дивовижні краї, у яких точиться незрима боротьба за рівновагу. Квадроси і вогнекрили, могутні маги й касти укладачів угод — всі вони ниточками пов’язані із Правителем, мудра воля якого забезпечує лад і викликає заздрість у темних сил.
І коли двадцять найсильніших родів гинуть із волі зрадників, постати проти них може лише він — юнак, якому стерли пам’ять, але в якого не змогли забрати талант ловця думок. Він знаходить вірних друзів і пізнає могуть ворогів, мандрує між світами, розплачуючись чужими думками й емоціями, отримує найвищий дар — кохання — і віднаходить себе. Але боротьба ще попереду…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 57
Перейти на сторінку:

Любов Відута

Ловці думок

У незнайомому будинку

Вечірнє місто мерехтіло тьмяними вогниками. Перехожих майже не було, тож вузенькі старі вулички здавалися просторішими. Ліхтарі розсіювали жовте сипке світло. Ештон зупинився, поглянув угору, де танцювали миготливі світлові метелики, усміхнувся і про всяк випадок натиснув найменшу кнопку думотона. Слабке потріскування означало, що в наплічник потрапила мікрокулька.

— Отже, усе гаразд, — заспокоївся Ештон і попрямував далі, намагаючись не привертати до себе зайвої уваги.

Місто здавалося покинутим. Штори в усіх будинках були щільно запнуті й не пропускали жодного промінчика світла. Ештон не сповільнював ходи, у цьому заможному кварталі ловити нічого. М’яко й нечутно ступаючи бруківкою, більше за звичкою, ніж у надії щось побачити, позирав на вікна, досвідченим оком визначаючи рівень захисту. Неонові цятки в правому верхньому кутку вікна виказували найвищий, третій ступінь захисту. А ось тут мала би світитися біла цятка. Господарі зекономили, забарвили кут вікна, щоби світіння здавалося синім. Наївні! Хіба Ештона це зупинило б? Він із напівзаплющеними очима розрізняв, де який захист. Біла цятка — другий ступінь, доволі непоганий, тому й біля цього будинку не варто гаяти час.

«Хоч би сьогодні пощастило, — міркував Ештон, налаштувавши власний думотон на мрійливі роздуми. — Хоч би все нарешті стало на свої місця… Тоді правда взяла б гору і таки була б надія на те, що вдасться викупити будинок, успадкований від Джона. Ет, якби Джон не заборгував цьому негіднику Клізі!..»

Ештон не міг збагнути, як Джон, один із кращих ловців думок, який ніколи не сидів на мілині, міг ускочити в таку халепу. Щось тут було не так. Клізі явно щось приховував. Для чогось йому був потрібен будинок Джона, і це було настільки очевидно, як і те, що верхнє вікно не має захисту. Ештон миттєво налаштував думотон на максимальний прийом.

Тиша. Ні душі. На ліве плече сів великий синій нічний метелик, схожий на еполет вершинних, найвищої касти в ієрархії світів. Він статечно зводив і опускав крильця, наче гладив Ештона по щоці, а потім так само повагом перелетів через оповитий диким виноградом паркан. Тепер потрібно зачекати. Вибрати найзручніше місце для вловлювання, виставити захист від випадкових перехожих і чекати. Йому сьогодні таки таланило, бо в будинку навпроти того, що він обрав для ловів, мешканців не було. Мабуть, виїхали кудись разом із прислугою.

Ештон просканував будинок. Звичайно, тут увімкнений повний внутрішній захист. Але він і не прагнув потрапити всередину. Його цікавив дах, із якого сигнал від незахищеного вікна виловити було б найпростіше.

Звичним рухом юнак направив арбалет на комин безлюдного будинку і, коли надтонкий алюмінієвий канат закріпився, причепив інший кінець до стіни із незахищеним вікном. Ештон без особливих зусиль видерся по натягнутому канату вгору.

Відточені до автоматизму рухи були чіткими й швидкими, тож перехожий, який човгав бруківкою за Ештоном, нічого не встиг помітити. Проте досвід навчив юнака не нехтувати безпекою, тому увімкнений на повну потужність думотон спіймав і відправив до наплічника навіть кілька дрібних, завбільшки з муху, кульок.

«Не кольорові, — подумав хлопець, уважно стежачи за їхнім польотом, — усе-таки слід придбати новий відсіювач».

Подорожній пройшов вуличкою і звернув у Владний провулок. Із даху було видно, як він натиснув на дзвінок і за мить розчинився в темряві сусіднього будинку. Що його поєднувало з цим районом? Темний плащ виказував приналежність до звичайних роботяг або прислуги, що сновигала о темній порі з таємними дорученнями своїх господарів. Ештон і сам неодноразово одягався так само, тому не надавав особливого значення вбранню. Він завжди намагався зрозуміти, кого приховує плащ і чого можна сподіватися від зустрічного незнайомця. Але поки що причин для тривоги не було.

Очікування було звичне. Ештон знав, що багато давніх панських будинків мають вихід із піддашшя на маленький балкон. Невдовзі він уже сидів, примостившись у старому, але доволі зручному різьбленому кріслі.

Перше правило ловця думок — оглянути шляхи до відступу. Підводитись зі зручного крісла аж ніяк не хотілося, та досвід доводив, що нехтування правилами найчастіше закінчується кепсько. З місця, де сидів Ештон, не проглядалася частина вулиці, а це доволі ризиковано. Юнак підвівся з крісла та ретельно оглянув дах. Будинок, який так гостинно прийняв його, був нижчий за сусідні. Однак стверджувати, що в ньому мешкають не надто заможні люди, Ештон не брався. Адже поруч — Владний провулок, район багатіїв, у ньому всі будинки під особливим захистом. Тричі на день квартал обходить охорона, а кожна споруда має ще й свій особливий потаємний замок і низинний захист. Цей будинок, вочевидь, теж розташований у магічному колі, а отже, належить комусь із верхніх чи навіть вершинних. Якщо це справді так, то його мала б доглядати й охороняти найкраща з усіх імовірних охоронних систем — родина карликів, що зазвичай прислуговує таким заможним господарям. Ештон здивувався — як це йому так завиграшки вдалося потрапити сюди? Давній кам’яний мур будівлі вкрив вогкий зелений мох, і все ж з-під нього добре проглядаються старі рунічні символи. Фасад прикрашає герб, знак шанованого роду. Відразу за парканом починається досить великий сад, більший, ніж можна було очікувати. Однак усе вказувало на те, що господарі залишили цей будинок давно. Можливо, час від часу сюди й навідувалася прислуга, але про сад дбали найменше. Та й захист був застарілий.

Але зараз важливо визначити шляхи відступу. Ештон вирахував, що найлегше скористатися тим, яким він потрапив на дах будинку, а в разі непередбачуваних обставин можна скористатися деревом, що росте під парканом. Якщо втікати через сад, доведеться зважати на низинний захист і пробігти дахами двох сусідніх будинків. А тут живуть впливові люди, тож можна натрапити на охорону, йому слід бути обережним. За мить Ештон знову вмостився в кріслі й прислухався.

Думотон закидав у наплічник дріб’язкові думки. Вони тихо подзенькували й зовсім не мали ваги. Не заради них він тут стовбичив. Невже вікно залишили відчиненим, бо в будинку працює потужний глушник? Усе можливо. Тоді Ештон і сьогодні залишиться на мілині. О, це було б прикро. Стрілка кількісника нервово стрибала між поділками сто п’ятдесят і двісті. Двісті людей? Варто почекати. І Ештон чекав.

Може, краще було б знайти інше місце для вилову, але щось його тут тримало. Юнак пригадав свою останню вилазку й усміхнувся. Там, у кварталі для бідноти, він якось виловив відразу кілька життєвих історій. Це було вдале полювання

1 2 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловці думок, Любов Відута», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ловці думок, Любов Відута"