Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ловці думок, Любов Відута 📚 - Українською

Читати книгу - "Ловці думок, Любов Відута"

1 347
0
07.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ловці думок" автора Любов Відута. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 57
Перейти на сторінку:
за думками, хоч особливої надії на успіх у нього не було. Ештон зупинився поблизу одного з двоповерхових будиночків і, швидше за звичкою, увімкнув думотон на повну потужність. Як і зараз, він сидів у кріслі (щоправда, не такому зручному), слухав тишу й, зневірившись виловити бодай щось, уперше задрімав на ловах. Так, таки вперше.

Який шалений тоді видався день! Ештон вів перемовини з Клізі щодо Джонового будинку. Клізі був агресивний і невблаганний.

— Ти не розумієш, куди пхаєш свого носа! Хто ти? Шукач, збирач, ловець? То йди й вишукуй те, що інші від тебе приховують, і не заважай мені!

Розчервонівшись, Клізі розмахував папірцями, які називав надважливими документами. Показував Джонову розписку, у якій ішлося, що той (нечувана річ!) закладає свій будинок. І все через ці кляті «надважливі документи». Ештонові все це в голову не клалося. Адже він усіляко допомагав Джонові якнайшвидше викупити рідну домівку. І ось тепер, коли до кінцевої мети залишилося всього нічого, доведеться платити за будинок ще раз. Це вибиває з рівноваги, бо ніяк не пояснює Джонової розписки і, по суті, забирає надію на шанс заволодіти будинком. Джон був ловцем зі стажем, асом. У нього завжди були найкращі замовлення, найновіше обладнання, свій особливий почерк. Світловолосий, чорноокий, невисокий на зріст, він зачаровував своєю щирою усмішкою й завжди був душею товариства. І новачки, і досвідчені ловці поважали його й прислухалися до нього. Ештону подобалася Джонова ризикованість, уміння знаходити вихід там, де інший опустив би руки.

«О, так! Друже, де ти?.. Ти ніколи не сидів би на чатах у бідному кварталі, по-дурному не ризикував би, переправляючись у нижній світ», — подумав тоді Ештон і… незчувся, як задрімав. Коли прокинувся, думотон був набитий по вінця, навіть додаткові скриньки з наплічника були заповнені. Непоганий був вилов! Чудовий! Тепер би такий!

…Ще трохи, й Ештон став би сердитися, бо при такій кількості людей у будинку без захисту наплічник наповнювався думками поодиноких перехожих, сірими й беземоційними. Його роздуми теж були не надто радісні, але не в тому річ. Він дивувався сам собі, бо не розумів, що тут робить. Зате добре усвідомлював, що він у пастці, бо аж ніяк не назбирає потрібної суми для того, щоб Клізі бодай колись віддав йому документи на Джонів будинок.

Несподівана знахідка

Ні, тут щось не так… Внутрішній голос Ештона запротестував проти такого безглуздого марнування часу. Уявіть собі — такий натовп у будинку навпроти, а він за відсутності захисту ще не вловив жодної думки!

Ештон зазирнув через балкон і водночас ще раз прорахував можливість утечі. Наче все гаразд, дерево міцне й розлоге, витримає його. Та й будинок, на балконі якого він зараз перебував, здавався просторим, не те що його теперішнє помешкання. Одна з двох Ештонових кімнат у невеликому будиночку, який він ділив із шістьма сусідами, була наполовину заповнена ще не сортованими наплічниками. Більша частина виловленого, посортована й ущільнена, лежала в одній із кімнат у домі Джона. Тому все, що сказав Клізі щодо будинку товариша, стосувалося безпосередньо й Ештона.

Ештон уперше зустрів Джона під час навчання в школі ловців. Випадкове знайомство, яких було в його житті багато, не віщувало життєвих змін. Знову зустрілися в одній із Ештонових мандрівок, і Джон запросив його погостювати. Через кілька років після закінчення ловецької школи юнак із Палацового міста перебрався сюди, у місто Світла. Джон так захопив його розповідями про особливість цих місць, що Ештон, трохи попоїздивши по інших краях, вирішив оселитися саме тут. Місто художників, талановитих людей, одержимих наукою і втіленням неймовірних ідей… Разюча схожість із Палацовим містом заворожувала. А Джон переконував, що саме місто Світла найкраще з усіх, які тільки існують. Що ж, чари цього міста подіяли й на Ештона — йому тут сподобалося, ба більше, він залишився тут жити й полюбив його не менше за Палацове, хоч воно й було прамістом, головним із найважливіших міст усіх їхніх світів.

Вони з Джоном були немов брати. Кожен із них у скрутну хвилину був готовий віддати товаришеві все, що мав. Ештон знав, що потрібно працювати для себе, для сестри, допомагав Джонові… А зараз він витрачає купу свого дорогоцінного часу на цей невдячний будинок. Думок тут роїться стільки, що наплічник мав би заповнитися блискавично. Але час спливає, як і надія на щедрий улов. А ще той ненависний Клізі із вимогою терміново внести оплату… Ештон не знав, чому й куди раптово зник Джон, та повною мірою відчув важкість купи проблем, які звалилися на його плечі.

Якщо юнак правильно зрозумів Клізі, тепер доведеться чи то віддати суму, приблизно рівну всьому, що він наскладав за роки праці, чи то платити щомісяця чималу кількість грошей, не сподіваючись на те, що Джон з’явиться. Юнак, звісно, мріяв мати будинок, та ніколи не уявляв, що колись йому належатиме Джонів дім. А ще він розумів, що мусить вислухати Клізі, переглянути документи і з’ясувати справжні умови оплати, на які погодився Джон, заставляючи будинок.

Ештон зітхнув. Навколо надто тихо. Переконавшись, що ловити тут нічого і він даремно витрачає час, вирішив забрати налаштований на сусідній будинок думотон. На мить затримався, притис долоню до холодної кам’яної кладки і раптом… Пригадав? Так, він наче щось пригадав… Спомин майнув блискавкою. Цей будинок скидався на дім його дитинства. Будинок, на фасаді якого красувався герб, великий сад… Ештон пригадав балкон зі зручним великим кріслом… Притулився щокою до холодної стіни й згадав, що мама для них із сестрою завжди залишала ключ за таємною цеглиною під вікном. Ештон вимкнув думотон і вже готовий був забратися геть, та спомини не відпускали. Юнак переліз через дах, нечутно стрибнув на балкон, що виходив у сад, м’яко торкнувся рукою піддашшя й нахилився до вікна. Ось тут… П’ять цеглинок угору, виступ, дві цеглинки вліво, ще тричі по п’ять догори, а тепер іще п’ять праворуч. «Чому тремтить рука? — міркував. — Наче роблю щось недозволене або викриваю щось приховане від усіх». Наступну цеглинку слід натиснути щосили, і тоді в попередній, схожій на шухляду, виїжджав ключ. Ештон поклав долоню на потрібну цеглину… і раптом відчув, що вона западає. Він притис сильніше, відчуваючи, як сильно стукотить його серце, і побачив знайому шухлядку, усередині якої намацав ключ і якусь невеличку пляшчинку, яку машинально поклав до кишені.

«Не може бути, це не збіг! Така схованка могла бути тільки в нашому будинку! То я родом звідси? Невже все так просто? Стільки років

1 2 3 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловці думок, Любов Відута», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ловці думок, Любов Відута"