Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Судді уночі, Антоніо Буеро Вальєхо 📚 - Українською

Читати книгу - "Судді уночі, Антоніо Буеро Вальєхо"

331
0
12.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Судді уночі" автора Антоніо Буеро Вальєхо. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Судді уночі, Антоніо Буеро Вальєхо» була написана автором - Антоніо Буеро Вальєхо, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Драматургія".
Поділитися книгою "Судді уночі, Антоніо Буеро Вальєхо" в соціальних мережах: 

Антоніо Буеро Вальєхо (1916 — 2000) є найважливішим іспанським драматургом повоєнного покоління. Автор майже трьох десятків сповнених песимізму п’єс («Сон розуму», «Історія одних сходів», «Нині свято», «У палаючій пітьмі», «Слова на піску», «Ткаля снів») з елементами гострої соціальної та політичної критики. Був нагороджений низкою літературних та театральних премій, зокрема Премією імені Лопе де Веги (1949) та Премією Сервантеса (1986). У пізніх драмах Буеро Вальєхо помітний вплив Бертольда Брехта, твори якого він перекладав.
Підтримка цієї публікації не означає, що Європейська комісія погоджується з її змістом, який відображає виключно думки авторів, отож не може нести відповідальності за будь-яке використання цієї інформації.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 32
Перейти на сторінку:

Антоніо Буеро Вальєхо

Судді уночі

Уперше п’єсу було поставлено 2 жовтня 1979 року

в мадридському Театрі Лари[1] з таким акторським складом:

Дійові особи та виконавці

Хуан Луїс Паласіос, депутат — Франсиско Пікер

Хулія, його дружина — Маріса де Леса

Крістіна, лікарка — Вікторія Родрігес

Хінес Пардо, колишній поліцейський  — Фернандо Себріан

Дон Хорхе, директор фірми —Андрес Мехуто

Падре Ансельмо — Анхель Террон

Генерал — Хосе Паган

Скрипаль — Пепе Лара

Віолончеліст — Енріке Наварро

Пепіта, покоївка — Тереса Ґвайда

Голоси

У столиці держави і в наш час.

Правий і лівий бік — як їх бачить глядач.

Постановка — Альберто Ґонсалес Вергель

Сценографія — Альфаро Валенсія

Помічник режисера — Лоренсо Сарагоса

Примітка видавця: Фрагменти, взяті у квадратні дужки, були пропущені у спектаклях, аби скоротити їхню тривалість до прийнятної тоді. Це запропонований самим автором вибір для коротших вистав, якщо цього вимагають умови постановки чи так бажає режисер.

Декорації

Розкішна вітальня, кабінет якоїсь впливової фірми, приватні покої священника, закуток кав’ярні — ось місця, де в зручному просторовому суміщенні могла би відбуватися дія. Якщо простір сцени обмежений, то лаштунки могли би виглядати так, як описано нижче.

На передньому плані по обидва боки два вузькі дещо похилі мури залишають простір для входу і виходу. Впритул до лівого стоїть обшарпана канапа на двох, які бувають у кав’ярнях, а перед нею стіл, на ньому — чарка лікеру, чашка і газета. Поряд зі столом — стілець. Перед правим бічним муром — невеличкий письмовий столик з кріслом і стільцем, який чекає на відвідувача. На столику — лампа, папери, одна-дві книжки.

Підлога вітальні, яка займає центр сцени, простягається майже до просценіуму і двох бічних кутів. Скісний виступ, який починається при внутрішніх боках мурів і стає фронтальним у центрі, обмежує її периметр. Від бічних мурів відходять трохи навскіс до центру стіни вітальні. По центру обидвох — великі двійчасті двері. В глибині вітальні по обидва боки — два стінні виступи; між ними — великий напівкруглий еркер, до якого ведуть п’ять рівних сходинок, витягнутих уздовж віконного прорізу. Глибину еркера створюють широкі вікна, розділені легкими колонами. За ними — насичена чорнота нічного неба, яка у нижній частині ледь відливає синявою. В еркері — три стільці для струнного тріо. Пюпітрів нема.

Увесь простір еркера заслоняє великий коштовний гобелен. Його нижній край спадає до верху нижньої сходинки, ховаючи під собою чотири інші приступки; бічні краї збігаються з краями вузьких стінних виступів. На гобелені — строката середньовічна сцена із замками, королями, дамами, воїнами у борні.

На правому виступі вглибині на певній висоті — старовинне розп’яття на адамашковому облицюванні. При лівому виступі — барна шафка.

На передньому плані вітальні, трохи ліворуч — круглий столик на одній ніжці з телефоном, сигаретою і попільничкою, по обидва боки якого стоять два стільці. Поблизу нього, ліворуч і трохи позаду — фотель. На правому боці вітальні і трохи навскоси — м’яка частина, що складається з дивана і двох крісел. Перед диваном — довгий низький столик із сигаретницею, попільничками і журналами. Можливо, ще якісь стільці у підхожих місцях.

Килими, картини не є доконечне потрібними. Але уява є вільною.

Частина перша

І 

(Абсолютна темрява. Скрипка, віолончель і альт грають марш, з якого починається (і яким закінчується) тріо для струнних ре-мажор опус 8 («Серенада») Бетховена. Гобелена не видно, зненацька яскравий промінь прожектора освітлює один із трьох стільців, які стоять в еркері, а саме: той, що праворуч. На його сидінні лежить смичок, а спертий на його спинку альт випромінює сяйво світлого дерева. Через декілька секунд промінь прожектора розширюється і вихоплює із сутіні двох музикантів у фраках. Той, який сидить на стільці ліворуч — Скрипаль, той, що в центрі — Віолончеліст. Але в мелодії чутно також звук покинутого альта. Скрипаль — ставний молодик, якому з вигляду років двадцять, Віолончелісту з грубими й жорсткими рисами обличчя, либонь, перевалило за шістдесят п’ять. Обличчя в обох дуже бліді, під очима фіолетові кола, уста надто червоні. За вікнами панує темна беззоряна ніч із легенькими прикметами світанку. Потроху загоряється інше світло, доки вітальня не стає яскраво освітленою. Однак у цій яскравості є щось аномальне і дивне. Інші персонажі у вечірньому вбранні, сидячи у вітальні, курять і п’ють, слухаючи концерт. На двох стільцях, що стоять біля круглого столика, сидять Хуан Луїс і Хулія. Вони усміхаються, їхні руки торкаються одна одної поверх столу. Йому з вигляду сорок п’ять років, хоча може бути і п’ятдесят. Зовнішність у нього приємна і вишукана. Їй близько сорока, але вона досі є вродливою та привабливою. В одному з крісел м’якої частини, котре стоїть ближче до просценіуму і трохи повернуте на схід, сидить дон Хорхе: сеньйор під сімдесят з дуже доглянутим сивим волоссям і в бездоганному костюмі-трійці. Крістіна сидить на найдальшому краю дивана. Це рішуча з вигляду жінка з миловидним обличчям, якій також близько сорока, час від часу вона робить ковток віскі. Її ліву щоку перетинає довгий шрам, практично замаскований пластичною хірургією, тож вночі він майже непомітний. На дивані також сидить Падре Ансельмо: старий священник у світському одязі і з колораткою. У другому кріслі меблевого гарнітура слухає музику армійський Генерал-лейтенант поважного віку в мундирі і з червоним шовковим поясом. У фотелі, котрий стоїть ліворуч поблизу круглого столика на одній ніжці, непорушно, повернувшись у профіль, сидить Хінес Пардо. Він не п’є, не курить. Схоже, його ніхто не помічає, а коли настає відповідна мить, випити йому не пропонують. З усіх присутніх він єдиний вбраний у денний костюм світлих тонів. У нього м’який і ласкавий погляд, приємний вираз обличчя. Йому близько п’ятдесяти. Пепіта — це покоївка: гарна дівчина у чорній формі, яка чатує при лівому вході, тримаючи тацю з напоями. Двоє дверей вітальні розчинені навстіж. Марш «Серенади» триває точно дві хвилини. Поки він звучить, присутні стиха обмінюються схвальними коментарями, п’ють, пропонують одне одному сигарети чи вогонь... Хулія і Хуан Луїс ніжно дивляться одне на одного. Марш завершується. Лунають оплески і схвальні вигуки. Два виконавці підводяться, вклоняються і знову сідають. Хулія хоче встати, її чоловік її затримує).

ХУАН ЛУЇС: Хіба зараз не гратимуть «Адажіо»?

ХУЛІЯ: Де там! П’єса скінчилася.

ХУАН ЛУЇС: Вона ж починається цим маршем!

ХУЛІЯ: Він повторюється у фіналі. (Відштовхує його руку). Пусти мене! Треба зайнятися гостями. (Оплески змусили музикантів знову вклонитися. Хулія підводиться і йде до дивана).

ДОН ХОРХЕ (звертаючись до неї): Яка краса, пані!

ХУЛІЯ: Дякую. (Генерал підводиться і цілує їй руку).

ГЕНЕРАЛ: Чудовий концерт. (Непорушні й усміхнені, двоє музикантів дивляться

1 2 ... 32
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Судді уночі, Антоніо Буеро Вальєхо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Судді уночі, Антоніо Буеро Вальєхо"