Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Поза часом, Кортасар Хуліо 📚 - Українською

Читати книгу - "Поза часом, Кортасар Хуліо"

121
0
01.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Поза часом" автора Кортасар Хуліо. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Поза часом, Кортасар Хуліо» була написана автором - Кортасар Хуліо, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Поза часом, Кортасар Хуліо" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 44
Перейти на сторінку:
Увага! Ви читаєте фрагмент тексту. Повний текст твору вилучено за запитом правовласників!

Хуліо Кортасар

ПОЗА ЧАСОМ

З іспанської переклав Сергій Борщевський

Ми дуже любимо Гленду

Котяче сприйняття

Хуанові Соріано

Коли Алана й Осіріс дивляться на мене, я не завважую в їхніх поглядах навіть натяку на прикидання чи нещирість. Вони дивляться просто на мене: Алана проймає мене синім сяєвом, Осіріс — зеленавими променями. Так само вони дивляться одне на одного: Алана мовби пестить чорну спинку Осіріса, а той, підвівши писок від блюдця з молоком, задоволено муркотить; жінка й кіт, які пізнають одне одного у площинах мені недоступних, куди не можуть проникнути мої пестощі. Я вже давно відмовився від будь-якої зверхності над Осірісом, ми добрі приятелі, однак між нами пролягла нездоланна відстань; проте Алана — моя дружина, і відстань між нами інша: здається, вона цього не помічає, але це заважає моєму щастю, коли Алана дивиться просто на мене, так само як Осіріс, і посміхається чи озивається до мене — щиро, віддаючись кожним порухом, цілком, як віддаються в коханні, коли все її тіло, як і її очі — це повна самовіддача, нестримна взаємність.

Дивно: хоч я й відмовився від ідеї повністю ввійти в світ Осіріса, моя любов до Алани відкидає цю площину чогось завершеного, усталеної пари, життя без таємниць. За цими синіми очима є щось іще, в глибині слів і зойків, і мовчання таїться інший світ, дихає інша Алана. Я ніколи їй цього не казав, я надто її кохаю, щоб пошкодити поверхню щастя, якою вже збігло стільки днів, стільки років. Я по-своєму намагаюсь її зрозуміти, осягнути; спостерігаю за нею, але не шпигую; стежу, але не виказую недовіри; я кохаю чарівну незавершену статую, недописаний текст, клапоть неба, що вмістився у вікно життя.

Колись я гадав, нібито музика приведе мене посправжньому до Алани; бачив, як вона слухала наші диски Бартока [1], Дюка Еллінгтона [2], Гали Кошти [3], і начеб занурювався в неї, а вона поступово прозорішала, музика по-іншому оголяла її, робила щораз більш Аланою, адже Алана не могла бути лише цією жінкою, котра завжди дивилася на мене щиро, нічого не приховуючи. Всупереч Алані, поза Аланою я шукав її, щоб іще палкіше кохати; і якщо попервах завдяки музиці мені вдавалося прозирати інших Алан, то одного дня перед гравюрою Рембрандта я завважив, що вона ще більше змінилася: начеб конфігурація хмар на небі зненацька перемінила світло й тіні на краєвиді. Я відчув, що живопис відносив її кудись далеко від самої себе для єдиного глядача, який спостерігав миттєву неповторну метаморфозу, прозирав у Алані Алану. Мимовільні посередники — Кіт Джаретт [4], Бетховен і Анібал Тройло [5] — допомогли мені наблизитися, але перед якоюсь картиною чи гравюрою Алана ще більше вивільнялася від того, чим, на її думку, вона була, на якусь мить входила в уявний світ, аби навіть не здогадуючись про це, вийти за власні межі, пересуваючись від однієї картини до іншої, ділячись своїми враженнями чи мовчки — така собі колода карт, яку кожний новий погляд перетасовував для того, хто потайки й поштиво, трохи позаду чи тримаючи її під руку, стежив, як чергуються всі ці дами й тузи, піки та трефи — Алана. Що можна було вдіяти з Осірісом? Налити молока, дати йому спокій — нехай задоволено муркотить, згорнувшись чорним клубком; натомість Алану я міг привести до картинної галереї, як вчинив учора, ще раз опинитися в театрі віддзеркалень, де панують камери-обскури й напружені образи на полотнах перед цим — іншим — образом жінки в яскравих джинсах і червоній блузці, котра, затоптавши недопалок, перш ніж увійти сюди, переходила від картини до картини, зупиняючись саме на такій відстані, якої вимагав її погляд, обертаючись до мене раз по раз, аби кинути якусь репліку чи обмінятися враженнями. Вона й гадки не мала, що я прийшов сюди не заради картин, що — поки я стояв отак трохи позаду або поруч із нею — моя манера споглядання була цілком відмінною від її. Вона б ніколи не завважила, що її неквапний задумливий поступ від картини до картини так змінює її, що я мушу заплющувати очі та боротися зі спокусою стиснути її в обіймах і в нестямі вибігти на вулицю й бігти чимдуж із нею на руках. Невимушена, легковажна в своєму природному сприйнятті радості та відкриттів, вона зупинялася й завмирала перед картиною, і ці її затримки відбувалися в іншому часі, ніж мій, далекому від мого судомного спраглого чекання.

Дивіться такожХуліо Кортасар — Південна автострадаХуліо Кортасар — МенадиХуліо Кортасар — Захоплений дімЩе 20 творів →Біографія Хуліо Кортасара

Доти все було невиразною передвісткою: Алана в музиці, Алана перед Рембрандтом. Однак тепер моє сподівання починало майже нестерпно справджуватися; з тієї миті, коли ми прийшли сюди, Алана віддалася картинам, із брутальною безневинністю хамелеона переходячи від одного стану до іншого і не здогадуючись, що причаєний глядач підстерігає в кожному її русі — нахилі голови, жесті, ворушінні губ — внутрішній хроматизм [6], що струмив по ній і являв її іншою, і ця інша Алана завжди була Аланою, додавалася до Алани, як, тасуючись, додаються одні до одних карти, щоб зрештою утворити колоду. Отак неквапно просуваючись поруч із нею вздовж стін галереї, я спостерігав, як вона віддається кожній картині, мої очі множили осяйний трикутник, сторони якого простягалися від неї до картини і від картини до мене, щоб знову повернутися до неї й осягнути переміну, інший ореол, що огортав її якусь мить, а тоді поступався місцем новій аурі, тональності, яка по-справжньому розкривала її, повністю оголювала її сутність. Неможливо передбачити, скільки повторюватиметься це повільне проникнення, скільки нових Алан урешті-решт приведуть мене до синтезу, з якого ми обоє вийдемо умиротворені, — вона й гадки не матиме про це, запалить нову сигарету, а тоді попросить, щоб я повів її кудись випити по келишку, і я знатиму, що мої тривалі пошуки завершено й відтепер моя любов охоплюватиме видиме й невидиме, прийматиме чистий погляд Алани з певністю, що за ним немає зачинених дверей і потаємних ходів.

Я завважив, як вона надовго заклякла перед самотнім човном і чорними скелями на передньому плані, її руки ледь помітно ворушилися, вона мовби пливла в повітрі, намагаючись дістатися відкритого моря, втекти за обрій. Мене вже не здивувало, що інша картина, на якій було зображено шпичасті грати, що перепиняли дорогу до поблизьких дерев, змусили її трохи відступити, начеб у пошуках кращого місця для споглядання; це було ґвалтовне відторгнення, заперечення неприйнятних обмежень. Птахи, морські чудовиська, вікна, розчахнуті в тишу або крізь які досередини проникала подоба смерті, — кожна нова картина переповнювала Алану, по-новому забарвлювала її, видобувала з неї модуляції свободи, лету, безкраїх просторів, утверджуючи її неприйняття ночі та пустки, її прагнення сонця, її майже моторошне поривання птаха-фенікса. Я стояв позаду, розуміючи, що не витримаю її здивованого запитального погляду, коли на моєму обличчі вона побачить зачудоване порозуміння, бо це був також і я, це був мій проект Алани, моє життя Алани, саме цього я прагнув. Хоча мене стримували рамки міста й обачність, тепер це нарешті була Алана, нарешті Алана і я — від цієї миті, віднині. Я волів би стиснути її в обіймах, голу, і кохати так, щоб усе стало зрозуміло, щоб усе між нами було сказано назавжди і щоб із цієї нескінченної ночі кохання — а ми вже стільки їх спізнали — народився перший досвіток життя.

Ми дійшли до кінця галереї, я наблизився до виходу, досі ховаючи лице, сподіваючись, що свіже повітря та вуличні вогні знову зроблять мене таким, яким Алана знала мене. Я помітив, що вона зупинилася біля картини, яку затуляли від мене інші відвідувачі, й надовго заклякла перед зображенням вікна й кота. В останньому своєму перевтіленні вона зробилася безживною статуєю, відстороненою від усіх, від мене, коли я нерішуче підійшов, шукаючи її загублений у полотні погляд. Я завважив, що кіт був точнісінько такий, як Осіріс: він вдивлявся у щось далеке, що приховувала від нас стіна. Нерухомий у своєму спогляданні, він, однак, здавався менш нерухомим, ніж Алана. Якимось чином я відчув, що трикутник зламався; коли Алана обернулася до мене, трикутника вже не було, вона пішла в картину, але — замість повернутися — залишилася поруч із котом, задивившись у щось далеке за вікном, чого не міг бачити ніхто, крім них, у щось таке, що бачили тільки Алана й Осіріс щоразу, коли дивилися просто на мене.

Ми дуже любимо Гленду

Тоді ми ще не могли цього знати. Людина йде в кіно чи до театру та проживає свій вечір, не думаючи про тих, хто здійснили той самий ритуал, визначивши для себе місце та час, причепурившись і зателефонувавши, обравши одинадцятий ряд чи п'ятий, напівтемряву й музику, землю нічию та загальну, де кожен — ніхто, чоловік або жінка в своєму кріслі, хіба що квапливе вибачення через те, що спізнився, репліка впівголоса, яку хтось розслухає або недочує, майже завжди тиша, спрямовані на сцену чи екран погляди, які уникають того, що поруч, що знаходиться по цей бік. Насправді — попри рекламу, нескінченні черги, афіші та рецензії — звідки нам було знати, що нас так багато — тих, хто любили Гленду.

Так минуло три або й чотири роки, і неможливо було з певністю стверджувати, завдяки кому утворився наш кістяк — Ірасусті чи Діані Ріверо, — вони й самі не знали, як так сталося, що одного дня в колі приятелів, котрі зібралися після сеансу, щоб випити по келишку, були вимовлені чи залишилися несказаними слова, що раптом утворили цю спільність, яку згодом усі ми почали називати кістяком, а молодші — клубом. Це не мало нічого спільного з клубом, просто ми любили Гленду Гарсон [7] і цього було досить, щоб виокремити нас, хто любили Гленду, з-поміж тих, хто нею просто захоплювалися. Як і вони, ми також захоплювалися Глендою, а ще Анук, Мерілін, Анні, Сільваною, ну й Марчелло, Івом, Вітторіо та Дірком [8], але тільки ми дуже любили Гленду, це й спричинилося до появи нашого кістяка, стало нашою таємницею, яку ми довіряли лише тим, хто під час тривалих розмов поступово виявляли, що також люблять Гленду.

Утворившись завдяки Діані чи Ірасусті, наш кістяк поволі більшав: у рік "Снігового полум'я" нас було заледве шестеро чи семеро, а коли на екрани вийшли "Вишукані манери", кістяк розрісся, і ми відчули, що його зростання стає майже неприпустимим і нам загрожують снобістське наслідування або минущий сентименталізм.

1 2 ... 44
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поза часом, Кортасар Хуліо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поза часом, Кортасар Хуліо"