Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Александрійський шейх та його раби, Гауф Вільгельм 📚 - Українською

Читати книгу - "Александрійський шейх та його раби, Гауф Вільгельм"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Александрійський шейх та його раби" автора Гауф Вільгельм. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Александрійський шейх та його раби, Гауф Вільгельм» була написана автором - Гауф Вільгельм, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Александрійський шейх та його раби, Гауф Вільгельм" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:

Шейх Александрії Алі-Бану мав дивакувату вдачу. Коли вранці він ступав вулицями міста у дорогому кашеміровому тюрбані, ошатному вбранні й гарному підперізку (він обійшовся містові у п'ятдесят верблюдів), простуючи спроквола і ніби виважуючи кожен крок, його чоло бралося суворими зморшками, брови супились, а очі поймав смуток. Зробивши п'ять кроків, цей достойник зупинявся, щоб замислено погладити свою довгу чорну бороду. Коли ото так він прямував до мечеті, аби, як того вимагав його сан, навчати правовірних на добрий розум із Кораном у руці, — то перехожі на вулицях спинялися, дивилися йому вслід і казали один одному: "Ти ба, який гарний, показний чоловік"; "А ще багач, — додавав інший, — яких мало; хіба не йому належить замок біля Стамбульської пристані? Хіба не йому належать маєтки, поля, незліченна худоба і сила-силенна рабів?".

"Атож, — зауважував третій, — а той татарин, якого нещодавно послав до нього зі Стамбула сам повелитель правовірних, — хай благословить його пророк! — говорив, що наш шейх у великій пошані в рейс-ефенді[5], у капудан-паші[6] — у всіх, навіть у самого султана". "Годі й казати, — вигукував четвертий, — небо благословляє кожен його крок! Він особа багата й значна, але — знаєте, що я маю на увазі?!" "Ще б пак, ще б пак, — шепотіли в юрбі, — що правда, то правда, — він відбуває своє лихо; кому б схотілося помінятися з ним долею; він багатий і значний, але, але…"

Пишний будинок Алі-Бану стояв посеред найкрасивішого майдану Александрії. Перед будинком розкинулася широка тераса, викладена мармуром і затінена пальмами. Увечері Алі-Бану полюбляв посидіти там і попахкати кальяном. На достатній віддалі дванадцять виряджених невільників ловили його погляд — в одного був для нього напоготові листок бетелю, другий тримав парасолю, третій — золоті таці зі смачним шербетом, четвертий опахалом з павиного пір'я відганяв мух од свого пана; співаки з лютнями і флейтами чекали, коли він захоче потішити собі вуха музикою; а наймудріший із невільників м'явся із сувоями: раптом панові закортить послухати, що в них написано. Та марно дожидали вони від нього знаку: його не тягнуло на музику й спів, не хотілося слухати вислови й вірші мудрих піїтів минулого, не кортіло покуштувати шербету чи пожувати бетелю, — ба раб з опахалом з павиного пір'я і той даремно прів — пан не помічав, що біля нього дзижчить муха. А перехожі раз по раз зупинялись і дивувалися з пишності будинку, з гарно вбраних рабів, з тієї зручності, якою він себе оточив; але потім, перевівши погляд на шейха, що сидів під пальмами серйозний і похмурий і не зводив очей з голубуватого димку, який звивався над кальяном, вони хитали головою і говорили: "Справді, цей багач — бідняк. Він, заможний, бідніший за останнього жебрака, пророк недоділив йому розуму, щоб він міг утішатися зі свого багатства".

Так казали перехожі, сміялись і йшли своєю дорогою.

Якось увечері, коли шейх, оточений усією земною розкішшю, сидів, як завжди, в тіні пальм на порозі свого будинку і наодинці сумно курив кальян, неподалік зібралося кілька хлопців; вони дивилися на нього і сміялися.

Дивіться такожВільгельм Гауф — Відрубана рукаВільгельм Гауф — Історія АльманзораВільгельм Гауф — Вдаваний принцЩе 10 творів →Біографія Вільгельма Гауфа

— Шейх Алі-Бану і справді дурень, — урешті кинув один із них, — Мені б його скарби, я дав би їм лад. День у день купався б я в достатках. У просторих моїх світлицях бенкетували б друзі, радість і сміх лунали б у цих сумних склепіннях.

— Атож, воно було б незле, — заперечив другий, — хіба що з численними друзями, мабуть, швидко пустиш усе майно на вітер, а хоч би його було без ліку, як у султана — хай благословить його пророк! Умощувався б я надвечір тут, під пальмами, на цій чудовій терасі, наказував би рабиням співати і грати, покликав би танцівниць, і вони б танцювали, і стрибали, і хтозна-як вигопцьовували. А я повагом пихкав би кальяном, ласував смачним шербетом і насолоджувався всім, наче правитель Багдада.

— Шейх, — мовив третій хлопець, який був писарем, — шейх, певно, людина вчена і мудра, воно-то так. Те, як він тлумачить Коран, свідчить про його начитаність і глибоке знання всіх поетів і мудрих писань. Але хіба життя, яке він провадить, до шмиги розумному чоловікові? Он стоїть невільник із цілим оберемком сувоїв; я віддав би свій святковий одяг за можливість прочитати бодай один із них, адже всі вони, звичайно, річ страх яка рідкісна. А він що?! Сидить собі й курить, а про книги йому байдуже. Був би я шейхом Алі-Бану, то раб читав би мені, доки не захрип, або ж не запала ніч. Але тоді і він мав би мені читати, поки я не засну.

— Ти ба! Ви і справді тямите в тому, як улаштувати приємне життя, — засміявся четвертий. — їсти й пити, співати й танцювати, читати вислови і слухати вірші жалюгідних поетів! Ні, я провадив би життя на інший лад. У шейха прекрасні коні, верблюди і купа грошей. На його місці я пустився б у далеку дорогу і їхав би, їхав на край світу, до самої Московії. Щоб глянути на земні дивовижі, я не побоявся б найдальшої дороги. Ось як би я вчинив, бувши ним.

— Юність — чудова пора, у цьому віці все тішить, — мовив непоказний старигань, який стояв неподалік і слухав хлопців. — Однак дозвольте мені сказати, що юність нерозважлива, дурно плескає і сама не здогадується.

— Що ви хочете сказати, дідусю? — з подивом запитали хлопці. — Чи не нас часом ви маєте на увазі? Що вам до того, осуджуємо ми те, як живе шейх, чи ні?

— Якщо хто знає що-небудь краще за іншого, хай направить його помилку, так звелів пророк, — заперечив старий. — Щоправда, небо благословило шейха багатством, у нього є все, чого душа забажає; а в того, що нині він похмурий і невеселий, є своя причина. Гадаєте, він завжди був таким? Е, ні, я бачив його п'ятнадцять років тому; тоді він вирізнявся веселою і невгамовною вдачею, як газель, жив радісно і насолоджувався життям. У ту пору він мав сина, утіху своїх очей, красивого й освіченого; і кожен, хто його бачив і чув, заздрив шейхові, що в нього є такий скарб, — синові йшов лише десятий рік, а вчений він був, як дехто навряд чи буде і у вісімнадцять.

— І він помер? Бідолашний шейх! — вигукнув юний переписувач.

— Для шейха було б утіхою дізнатися, що син його повернувся в рідну домівку, в оселю пророка, де йому жилося б краще, ніж тут, в Александрії. Однак те, що пережив він, куди гірше. У ті дні франки наскочили на нашу землю, мов голодні вовки, й пішли на нас війною. Вони захопили Александрію й звідси робили набіги чимраз далі вглиб країни, воювали з мамелюками. Шейх був розумною людиною і вмів з ними ладнати. Але чи то вони поласилися на його багатство, чи то він допоміг своїм одновірцям, точно не скажу, — словом, прийшли вони якось до нього і звинуватили в тому, що він нібито потайки постачає мамелюкам зброю, коней і харчі. Хоч як шейх доводив, що він не винен, ніщо не допомогло; франки — народ грубий і бездушний, вони готові на все, коли йдеться про гроші. Тим-то вони забрали в заручники його сина, на ім'я Кайрам. Шейх запропонував за нього купу грошей, але франки хотіли збільшити викуп і не відпускали його сина. Ні з того ні з сього їхній паша, чи як там його називають, віддав наказ готуватися до відплиття. В Александрії про це ніхто не знав, і вони попливли у відкрите море, а маленького Кайрама, сина Алі-Бану, певно, забрали з собою, бо відтоді про нього ні слуху, ні духу.

— Ех, нещасний батько, як скарав його Аллах! — в один голос вигукнули юнаки і з жалем глянули на шейха, що оточений багатством, сумний і самотній, сидів під пальмами.

— Дружина, яку він дуже кохав, так побивалася за сином, що померла. А він купив корабель, спорядив його й умовив франкського лікаря, що живе там унизу, поблизу колодязя, вирушити вдвох із ним до Франкістану[7] на пошуки зниклого сина. Сіли вони на корабель і довго пливли морем, аж нарешті прибули в землю тих гяурів, тих невірних, які були в Александрії. Але там, кажуть, саме діялося щось страшне. Франки спровадили на той світ свого султана, багаті і бідні рубали один одному голови, і в країні не було ладу. Марно розпитували вони у всіх містах про хлопчика Кайрама, ніхто не чув про нього, і франкський лікар порадив шейхові пливти назад, коли ж ні, то їм самим можуть укоротити віку.

Тим-то вони повернулися додому, і від часу приїзду шейх не змінював триб життя — робить те саме, що й зараз; він-бо сумує за сином, і має слушність. Звісно, коли шейх їсть-п'є, він вряди-годи зловить себе на думці: "А мій синок Кайрам, напевно, терпить голод і знемагає від спраги". А коли він одягається в дорогі шати і парадне вбрання, як того вимагають його сан і гідність, хіба він не думає: "А йому, десь-певно, нічим прикрити голе тіло". А коли його оточують співаки, танцюристи і читці, — його невільники, — хіба він не думає: "А мій бідолашний син, далебі, зараз танцює або грає на догоду своєму франкському повелителеві". Але найдужче шейха засмучує думка, що далеко від батьківщини, серед невірних, зносячи їхні насмішки, його милий Кайрам забуде віру батьків і їм не доведеться впасти одне одному в обійми посеред райського саду! Тому він має таке милосердя над своїми рабами і сипле грошима жебракам; він думає, що Аллах віддячить йому за це і пом'якшить серця франків, повелителів його сина, і ті будуть ласкавіші до нього. І щоразу, як надходить день, коли в нього викрали сина, він відпускає на волю дванадцять рабів.

— Про це я теж чув, — відповів писарчук. — Але чого тільки не наплетуть язиком? Про його сина при цьому не згадували, зате, правда, розповідають, ніби шейх — великий дивак і надто любить казки, тож щороку він влаштовує змагання між своїми рабами і того, чия розповідь сподобається йому найбільше, відпускає на волю.

— Не вірте людській поголосці, — сказав старий, — усе так, як я кажу, я знаю напевно. Можливо, цього сумного дня йому кортить звеселитись і він наказує розповідати собі казки; але шейх відпускає рабів на спомин про свого сина. Проте вечоріє, мені час. Салем-алейкюм, нехай буде з вами супокій, хлопці, і в майбутньому не перемивайте кісточки нашому доброму шейхові.

Юнаки подякували старому за його слово, ще раз глянули на скорбного батька й пішли своїм шляхом, повторюючи: "Ет, не так уже й добре бути шейхом Алі-Бану".

Сплив час після того, як юнаки розмовляли зі старим про шейха Алі-Бану, і випало їм проходити тією-таки вулицею в годину ранкової молитви.

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Александрійський шейх та його раби, Гауф Вільгельм», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Александрійський шейх та його раби, Гауф Вільгельм"