Книги Українською Мовою » 💙 Зарубіжна література » Могила невідомого солдата, Барбюс Анрі 📚 - Українською

Читати книгу - "Могила невідомого солдата, Барбюс Анрі"

154
0
03.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Могила невідомого солдата" автора Барбюс Анрі. Жанр книги: 💙 Зарубіжна література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Могила невідомого солдата, Барбюс Анрі» була написана автором - Барбюс Анрі, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Зарубіжна література".
Поділитися книгою "Могила невідомого солдата, Барбюс Анрі" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:

Перекладачі: Іван Двюб та Елеонора Ржевуцька

— Ха-ха-ха!

— Хи-хи-хи!

Просто годі —було втриматися від сміху, коли потішник Мартен пускав свої дотепи! Весь у чорному, з білою маніжкою, сидів він цілий день, ніби сорока в клітці, за дротяною сіткою поштового відділу, продавав людям марки, розбирав і розкладав листи по гніздинках дерев'яних поличок — туди, сюди — і, пораючись, тішив усіх жартами. Чи ж дивина? Хлопець він молодий, та ще й веселої вдачі, має такий хист: у всьому геть — і в людях, і в подіях — укмітити щось кумедне і пришити комусь квітку. Зі стін маленького казенного закладу Мартенові дотепи розходилися по всьому місту, звеселяючи і старих людей, і дівчат, і молодиць. Навіть статечні понурі чиновники й гендлярі поблажливо казали про нього: "Штукар, справжній штукар!" — і пробачали дивакові його пересмішки.

Словом,'Мартен був улюбленцем у публіки. Окружний прокурор потай заздрив йому, визнаючи, що в цього шпака, безперечно, дар гострого слова, тоді як у нього самого лише дар словесної казуїстики.

Отож Мартена всі поважали; не те що заводського лампівника Жоеля,— той належав до численного й огидного поріддя зухвалих і з усього невдоволених бунтівників. Як я вже казав, жінки захоплювалися веселуном Мартеном; його прикладки, траплялося, були такі несподівані, що часом зовсім обеззброювали їх.

Мартен усе бачив у рожевому світлі, а Жоель — у темних тонах, примічаючи в житті надто багато горя й лиха; до того ж цей запеклий чоловік, як і всі незадоволені суспільним ладом, набрався небезпечних ідей і став "червоним".

Отаке-то було в нашому місті, подібному до закутніх містечок у всьому світі, як рсь, мов блискавка, вдарила звістка: оголошено війну. Ви, звичайно, пам'ятаєте, що це сталося в липні 1914 року.

Мартена й Жоеля взято до війська, і вони поїхали разом. Вони були одного року заклику, одного роду зброї, і їх зараховано до одного й того полку. Жоель, ясна річ, дивився похмуро, кляв свою долю і зухвало називав війну різаниною. А Мартен сміявся своїм звичаєм, радіючи, що вирвався з канцелярської клітки, і на двірцеві люди казали: "Гляньте, який веселий, ніби гулять їде!"

Та й на фронті ці два' вояки доводилися по-своєму. Потрапивнїи в триби гуркотливої воєнної машинерії, що злісно вивергала вогонь, гострі уламки криці й міді (вони навпомацки, наосліп шукають, чиє б оце тіло* пошматувати), Жоель шпетив війну на всі заставки і навіть ображав патріотичні почуття, твердячи, ніби солдати такі ж люди, як і вищі чини та панове міністри. А Мартен як був реготун, то реготуном і зостався. Жоеля зарахували до неблагонадійних, і начальство наказало тримати його під наглядом. Ще б пак! Чоловік сприймає трагічно цілком нормальне явище, шкодує солдатів і заводить із ними небезпечні розмови, бо після них вояки починають думати про таке, що без нього їм і на думку б не спало. Але скоро з'являвся Мартен, як від його жартів і дотепів знімався гучний регіт, що глушив у вояцькій душі відгомін шкідливих Жоелевих розмов; і рядові забували про свою долю. Двох земляків навіть навмисне нацьковували один на .одного, щоб розважити невибагливих слухачів: перший усе супився, бурчав і.лютував, а другий шпигав, підкуп шував і вивертався. —

Дивіться такожАнрі Барбюс — Червона діваАнрі Барбюс — Діяння ЛантюрлюАнрі Барбюс — Як прозрів Йон ГречаЩе 9 творів →Біографія Анрі Барбюса

Зрозуміло, такий дотепник, як Мартен, що викликав безугавний регіт, був знахідкою для полку. Капітан Макрон так і казав:

— Молодець! Просто знахідка!

— Авжеж, отакий смішко розвеселить навіть отару баранів біля воріт різниці,— відгукувався майор Екенфельдер, який на солдатів дивився очима фахового м'ясара,— мирного часу він торгував худобою і мав власні м'ясарні.

Та якось куляг влучила Мартенові в голову. Він замовк, не скінчивши каламбура, але замовк не назавжди. Смерть відпустила пазури, і Мартен вислизнув з них, прихопивши з собою всю свою бурхливу життєрадісність.

Тільки характер її трохи змінився. Після трепанації черепа, яку довелось йому зробити, в його пам'яті виникли якість дивні провали, і взагалі діяльність мозку зазнала шванку. Траплялося, що серед веселих дотепів і масних анекдотів він раптом уривав потік своєї проречистості і зачинав бубоніти собі під ніс довгі уривки з катехізису або шкільної історії Франції, що зненацька випливали в якихось клітинах його мозку. І тепер він багато вимахував руками, підстрибував, кривлявся, як мавпа, і став справжнім блазнем, звеселяючи прикутих до ліжка поранених. Часом до палати викликали головного лікаря, щоб він подивився за Мартеном і розважився кумедним видовиськом.

— Бідолаха з'їхав з глузду,— ставив діагноз головний лікар.

І він пояснював, що в цього пораненого через пошкодження мозкової оболонки ніби сталося коротке замикання — розрив складних зв'язків нервових центрів, причому в розладнаному організмі уціліло лише безперервне веселе й кумедне збудження.

Треба думати, що в ті дні відчувалася велика потреба в гарматному м'ясі, бо його знову послали на фронт.

По дорозі він мало не зчинив рейваху на вузловій станції, де почав на пербні витворяти якісь акробатичні стрибки. Коли ж він з'явився на передових позиціях з чорним ковпачком на трепанованому черепі, товариші одностайно визнали: "Зовсім схибнувся!" — і казали, щоб краще його послали не на фронт, а в Бісетр — до божевільні. "Там би його, може, підлатали!"

Втім, вони тільки вигадали на тому, що Мартен опинився не в Бісетрі, а в шанцях, бо і в солдатських землянках, і в селі на відпочинку він таке виробляв, що веселив усіх ще більше. А ‘реготав він так заразливо, що всі навколо лягали зо сміху. Незважаючи на тяжке поранення в череп, навіть, виявляється, саме завдяки йому, всі магнетичні струми природженого дотепника розтікалися від Мартена широкими хвилями. Ще більше, ніж колись, він рятував від нудьги й суму, і начальство цінувало його, як живий амулет. Зате Жоель по-давньому, навіть ще лютіше, лаяв війну і здавався якимсь лиховісним страховищем. До речі, фізично Мартен поздоровшав і цілком задовільно тягнув солдатську лямку.

Якось уночі пролунав наказ: "В атаку". Слухаючись команди, Мартен виліз з окопу і опинився за бруствером, обік Жоеля, який сипав прокляттями, але все ж кинувся вперед із гвинтівкою напереваги.

Проте коли вийшов із шанців увесь батальйон і нещасний блазень із пробитим черепом побачив навколо себе безугавні спалахи ураганного вогню, почув виття гарматнів і посвист куль, що ніби розшукували його, він утратив останні рештки розуму. Так страшно йому стало, що він скочив у глибоку вирву, вириту "чемоданом", і зашився на дно — там хоч не видно було грізного видовища і не так чути гуку гармат.

, Атака провалилася. її повели всупереч здоровому глуздові, без підготовки, навіть без попередньої розвідки,— просто тому, що командирові бригади заманулося якось розвіяти поганий настрій. Безладним гуртом у шанці вернулася тільки одна третина батальйону — все, що від нього лишилося.

На переклику Мартена не долічилися. Записали, що він пропав безвісти.

Та на другу ніч сторожовий патруль знайшов його у вирві від бомби, де він сидів, скоцюрбившись, і кривив кумедні гримаси зорям. Сержант, начальник патруля, витяг його з ями і привів у батальйон. Цілу дорогу вар'ят вистрибував і блазнював.

Справа з цією невдалою атакою обернулася на зле — про неї, на лихо, дізнались у вищих штабах. Командир корпусу облаяв командира бригади, а той, зрозуміло, звалив усю вину на солдатів — "розклад у лавах війська". Обоє генералів розпалили одне одного обуреною розмовою на цю тему, й було ухвалено вжити якихось заходів.

' Запроторили до в'язниці Мартена як боягуза, який порушив військовий обов'язок, підло сховавшись у ямі коло самісінької траншеї. Запакували й Жоеля/який брав участь в атаці і повернувся з небагатьма вцілілими, але ж його визнано за "головного винуватця розкладу армії в даному секторі".

Обох обвинувачених судив військовий трибунал. Відповіді Жоеля на суді, різкі, тверді, суворі, його сміливі вказівки на справжніх винуватців невдачі, та поведінка Мартена, його безглузде бурмотіння і недоречний сміх обурили суддів. Хтось із нижчих офіцерів спитав:

— Може, цей Мартен божевільний?

— Та що це ви? Ні! — дружним хором відповіли його колеги. Але для годиться викликали як експерта головного полкового лікаря — заслуженого чиновника з п'ятьма золотими галунами, який щодня обідав із генералом.

— Мартен? Та це ж симулянт. Тут нема чого вагатися.' І військовий трибунал засудив обох обвинувачених до розстрілу. З цього приводу було одержано таємний наказ: верховне командування вважало за доконечне зняти з необачного генерала найменшу тінь провини за необдуманий, невдалий наступ. Крім того, завжди дуже корисно пристрахати нижні чини. Саме так і судили в трибуналах усі чотири роки війни: накази начальства завжди ставилися вище фактів, а престиж офіцерів — вище такої нікчемної дрібниці, як правда.

Мартен зовсім не розумів, у чому річ. Він. од усієї душі веселився, кривляючись і пританцьовуючи в залі засідань трибуналу (до речі, раніше в цій залі танцювали на балах), так само поводився він і після вироку, коли обох засуджених знов привели до тюрми.

Та коли божевільного замкнули в камері, обличчя його вперше здригнулося, і на ньому з'явився якийсь дивний вираз. Видавалося, ніби вперше в житті перед ним розсунулася завіса життєвої буденності,* він невиразно побачив складні її причини й силкувався їх збагнути. В очах, на яких сльози виступали тільки від нестримного дурнуватого сміху, на мить блиснула якась іскорка, а потім вони затьмарилися тугою й жахом.

Свідком цього пробудження думки був тільки Жоель: стратенців лишили вдвох.

Як я вже казав, між ними ніколи не було доброї згоди. Та ось бунтівник Жоель, сповнений гнівного обурення, підвів голову і побачив, що божевільний веселун зі страхом роззирається довкола.

Мартен спитав якимось чудним, тремтячим голосом:

— Що ж це таке? Ні біса не можу втямкувати.

І серце підказало суворому бунтівникові Щоелю блискучу думку — він відповів: .

— А ти хіба не бачиш? Хочуть пожартувати.

Мартен повірив, посміхнувся, пустив якийсь дотеп, і початок трагедії згладився.

Та за* кілька хвилин вар'ят знову спохмурнів і вперто спитав:

— А навіщо ж нас замкнули?

— Ти думаєш, це тюрма? Трохи скидається, звичайно,— жартівливо відповів Жоель (йому навіть стало мужності весело при цьому всміхнутись).— Але це тільки так здається.

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Могила невідомого солдата, Барбюс Анрі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Могила невідомого солдата, Барбюс Анрі"