Читати книгу - "Смерть за алфавітом, Єжи Едігей"

ЄЖИ ЕДІГЕЙ

СМЕРТЬ ЗА АЛФАВІТОМ

Перекладено за виданням:

Jerzy Edigej. Abccadłowy morderca.

Wydawnictwo “Slask”. Katowice, 1982.

© Людмила Колодинська, 1991, переклад українською мовою.

1.

Баба на карку

Панна Зося, секретарка Забєговської повітової комендатури міліції, ввійшла до кабінету начальника й поклала пошту на стіл. Виходячи, як завше, не причинила за собою дверей, бо майор Станіслав Зайончковський мав звичку коментувати листи вголос і тут-таки віддавати розпорядження до них. Не любив викликати до себе підлеглих, усі накази передавав секретаркою.

Панна Зося, як і решта службовців комендатури, відчувала, що останнім часом «Старий», тобто шеф, у препоганому настрої, отож, аби не наражатися на неприємності, намагалась не потрапляти йому на очі зайвий раз. Начальник Забєговської міліції переживав дуже важку смугу прикрощів. Його заступник, їдучи мотоциклом, потрапив в аварію, а з п’яти підлеглих офіцерів один перебував на спеціальних криміналістичних курсах, другий тяжко захворів і поїхав до санаторію. В Забєгові лишилося всього троє офіцерів, один з яких щойно закінчив міліцейську школу. Не вистачало й молодшого командного складу.

До всього сталися ще й таємничі вбивства, які вже протягом двох місяців не давали спокою працівникам міліції й викликали паніку в повіті. «Старий» ходив, мов сам не свій. День розпочався фатально. Вранці старший сержант Фальковський потрапив начальникові на очі і добряче заробив, майор же, злий, як оса, зачинився у своєму кабінеті. Щонайменше хвилин зо п’ять Зося роздумувала, чи ввійти з кореспонденцією, чи трохи зачекати. Нарешті відважилась, прилаштувала пошту на письмовому столі майора і зразу ж узяла олівець та папір, щоб записати вказівки.

Чекати довелося недовго.

— А хай йому чорт! — загув баритон Зайончковського. — Ну й придумали!.. Капітана Полєщука до мене!

Секретарка вибігла, а за хвилину ввійшов Зигмунт Полєщук, який виконував обов’язки заступника начальника й займався місцевими справами.

— Здуріти можна! — Майор навіть не запропонував колезі сісти. — Знаєш, що придумали ті філософи з воєводської комендатури?

Капітанові було відомо, що Зайончковський послав до воєводського керівництва кілька листів, описавши справді розпачливу кадрову ситуацію в Забєгові, і просив, щоб воєводська комендатура сама взялася за розслідування таємничих убивств або принаймні надіслала сюди свою слідчу групу.

— Відписали, — вів далі майор, — що передавати розслідування в даний час немає нагальної потреби. Обіцяють допомогти консультаціями. Що ж до нашого прохання виділити додаткових працівників, пишуть, що вислали з Ченстохови лейтенанта... — Майор схилився над листом: — Лейтенанта Барбару Слівінську. Більше нікого дати не можуть, бо й у самих людей не густо.

— Воно й зрозуміло. Літо, сезон відпусток...

— В них там у кожному кабінеті сидить по троє, а мені на два місяці не хочуть нікого дати.

— Однак дали ж ту Слівінську, хоча й не з Катовіць, а з Ченстохови. Спасибі й за те.

— Баба! На дідька мені тут баба? Мені потрібні люди для роботи, а не такі, що цілий день видивляються в люстерко й пудрять носа.

— Заспокойся, Стасю, — сказав капітан, — адже в нас також є кілька дівчат, а працюють, як воли. Сам рекомендував Кулужову до нагороди, а Крисю Лавінську обіцяв одрядити до офіцерської школи міліції в Щитні.

— Це зовсім інше, — не здавався Зайончковський. — Кулужова займається автоінспекцією, а Крися сидить у господарському відділі. Тут же маємо чотири трупи, і хто знає, скільки їх ще буде? В алфавіті залишилося двадцять вісім літер...

— Хоч хай там як, а Слівінська нам допоможе. Доручимо їй усе дріб’язкове, а також справи, направлені на колегію. Тоді ти або я, маючи більше часу, візьмемося за «абеткового вбивцю».

— Про це не може бути й мови! — Майор не лише дедалі дужче злостився, а й продемонстрував свою настирливість. — Якщо ті панове з воєводства такі мудрі й садять мені на карк бабу, то нехай вона покаже, що вміє. Доручу їй саме ту справу.

— Та не впирайся, Стасю, — заспокоював друга капітан, — дівчина стане в пригоді. А якщо даси їй ту справу, то тільки змарнуємо час.

— Саме цього мені й хочеться. Матиму привід, щоб відіслати її назад до Ченстохови. А тим розумакам з Катовіць скажу все на першій же нараді. Напевно, начальник воєводської комендатури нічого не знає про наше становище, а все це наробили ті мудрагелі поза його плечима.

Капітан не хотів заходити в суперечку. Знав свого начальника не віднині. Знав і те, що Зайончковський насправді такий хлопець, про яких кажуть, що «до рани прикласти можна». Але часом ставав упертим, як дванадцять цапів, разом узятих. Щодо роботи жінок у міліції, то майор давно мав на те свою думку: допускав їх щонайвище в автоінспекцію та в господарський відділ. У цілому воєводстві жодна повітова комендатура не мала так мало жінок, як у Забєгові. Зайончковський взагалі був типовим старим парубком з усілякими упередженнями до прекрасної статі. Яка була причина такої неприязні, ніхто з підопічних не насмілювався в нього питати.

— Передам їй саме ту справу, — повторив майор.

— Роби, як хочеш, — стенув плечима капітан, — та пам’ятай одне: дівчину можеш відіслати, але та справа — надто важлива.

— Їй так остогидне життя, що сама проситиметься назад до своєї Ченстохови. Але ти не бійся. Я сам пильнуватиму, щоб вона не наробила дурниць, і діятиму так, як вважатиму за потрібне.

— Ми в тій справі поки що зовсім не зрушили з місця, хоча й непогано знаємо свій повіт. Дати її новачкові — означає завчасно приректи на невдачу.

— У подібних випадках, коли злочинець, напевно, звихнутий маніяк, результатів можна досягти тільки копіткою роботою. Облави слід улаштовувати там, де збирається багато народу, або ж розставляти пастки.

— Ні для того, ні для того не маємо людей і відповідного оснащення.

— Про все це я не раз і не двічі писав у воєводство. Замість допомоги отримував виключно добрі поради, а тепер — ще й бабу на карк. Дідько побрав би таку роботу! А кому потім намнуть шию? Зрозуміло, майорові Станіславу Зайончковському.

Зигмунт Полєщук був змушений визнати, що у словах начальника — велика частка правди. Міська комендатура міліції в Забєгові й справді зайшла в скруту, та майор не хотів розуміти, що подібний стан майже в кожному місті, отож воєводські власті при найбільшому бажанні не могли зарадити одночасно всім підпорядкованим комендатурам. Капітан уявив