Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Смерть за алфавітом, Єжи Едігей 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть за алфавітом, Єжи Едігей"

4 057
0
07.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смерть за алфавітом" автора Єжи Едігей. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 46
Перейти на сторінку:
собі, яке враження справить у Ченстохові розповідь командированої до Забєгова Слівінської. Знову спробував пом’якшити справу:

— Ще не бачив жінки, а так упереджено настроєний. А вона ж може бути першокласним фахівцем. У Катовіцях чудово знають наше становище, та й «абетковий убивця» там також викликає неабиякі побоювання. Із Забєгова до Катовіць якихось півтори години їзди. Злочинець може легко перебратися на їхню територію. До всього ж, вони відповідають перед Варшавою за ціле воєводство, отже, й за нас. Новачка нам, напевно, не пришлють.

— Кваліфікована сила, — іронічно розсміявся майор, — знаєш той анекдот про друкарку й кваліфіковану силу? Дякую за таку допомогу. Мало того, що ні до чого не здатна, то ще й стрілятиме очима до моїх хлопців. Знаю це наперед.

— А може, вона негарна? Косоока, крива, горбата...

— Це ще гірше! — не на жарт перелякався Зайончковський. — Хай краще буде гарна.

— Не сказав би, що ти надто послідовний. Тому, сподіваюсь, і від доручення їй тієї справи також відмовишся.

— Не сподівайся. Якщо воєводство вважає, що та Слівінська така здібна, то хай вона доведе, на що здатна.

— Боюся, що Слівінську в Забєгові не чекає легке життя.

— Отож. І що швидше вона звідси забереться, то краще.

2.

Кава для майора Зайончковського

Навіть такий служака, як майор Зайончковський, мимоволі визнав, що лейтенантові Барбарі Слівінській нічого закинути. До комендатури з’явилась у формі й відрекомендувалася за всіма вимогами статуту. Фігуру худорлявої, стрункої дівчини вдало підкреслював добре пошитий стрій, з-під спіднички (на три пальці вище від колін) виглядали стрункі ноги. Темні панчохи лише підкреслювали форму литки. Капітан Полєщук, який в цілій комендатурі вважався найкращим знавцем тих справ, визнав, що нове надбання Забєгова видається дуже і дуже цікавим.

Темноволоса, коротко підстрижена, обличчя овальне, кароока, акуратний, з маленьким горбиком ніс, може, трішки заповні губи і гостре підборіддя — усі ці риси загалом робили обличчя Слівінської приємним. Назвати дівчину красунею було б важко, та в ній було щось таке, що дуже приваблювало.

— Сідайте, лейтенанте. — Здавалось, майор заміщувався новоприбулою.

Слівінська сіла на запропонований стілець.

— Чим ви займались у Ченстохові?

— Спочатку працювала в автоінспекції. Пізніше — у господарському відділі. Потім направили на навчання до офіцерської школи — закінчила заочні трирічні курси в Щитні. Далі — знову господарський відділ, віднедавна — в слідчому. Цей розподіл був частково формальним, бо й у Ченстохові теж бракує кадрів, тож не раз доводилось займатися кількома справами одночасно.

— У слідчому? — перепитав Зайончковський. — Це дуже добре. Радий, що прислали кваліфікованого фахівця. Маємо тут досить складну справу. Ви, напевно, вже чули про неї?

— «Абетковий убивця»? Про нього вже знає ціла Польща.

— Так. Саме це й маю на увазі.

— Подробиці мені не відомі. Знаю лиш те, що писали газети.

— З подробицями ознайомитесь. Маю намір доручити розслідування вам.

Дівчина посміхнулася. Полєщук подумки відзначив, що коли вона усміхається, то стає ще милішою.

— Я так боялась, — визнала Слівінська, — що жінку тут сприймуть, як кару Божу, й доведеться служити в комендатурі лише для затикання дрібних дірок. І раптом — така приємна несподіванка. Дуже вдячна, громадянине майор, постараюсь виправдати ваше довір’я.

Полєщук ледве втримавсь, аби не розсміятися. Бо й майор, слухаючи, як щиро розповідала дівчина про свої побоювання, скорчив вельми страдницьку міну. Він сподівався геть іншої реакції.

— Зрозуміло, під моїм контролем, — додав він.

— Так точно, громадянине майор! — Слівінська зробила порух, наче хотіла підвестися з крісла й стати струнко.

— Та не радійте аж так, колего, — встряв у розмову Зигмунт Полєщук, — справа з біса важка. Ось уже два місяці ми сушимо голови, як упіймати того безумця, але досі так і не зрушили з місця. Почнете з нуля.

— Чудово. Нічого собі не навіюватиму, — вела далі дівчина так само щиро. — На подібне в Ченстохові змушена була б чекати багато років, може, навіть марно. А тут — наче з неба. Всупереч усім конституційним нормам і гаслам про рівність, жінки мають набагато менше шансів просунутись по службі. Навіть у міліції.

Слівінська здогадувалась, яким насправді були міркування майора, котрий нагородив її цією справою — в даний час найважливішою в усьому воєводстві, якщо не в цілій країні.

— Де ж ми вас поселимо? — став роздумувати вголос начальник.

— Якщо в Забєгові немає готелю, то, може, на приватній квартирі? А ні — то в порожній камері для заарештованих, — розсміялася прибула.

— Готель у Забєгові є. Але поганенький. Лише багатомісні номери. Про те, щоб жити там довше, не може бути й мови, — поінформував капітан.

— Правда, в нашій комендатурі, на горищі, є кімнатка. Аби не вдаватись до послуг готелю, ми під час останнього ремонту привели її в порядок, — вів далі майор, — але вся біда в тому, що там три ліжка, а ви жінка...

— Там хтось живе?

— Зараз ні, але до нас часто приїздять з периферії та воєводства. Так що не хотілось би займати це помешкання надовго.

— Якщо хтось приїде, то я звідти виберусь за півгодини. Маю невеличку валізку, залишила її в камері схову на вокзалі. А коли вже трохи ознайомлюся з містом, то напевно знайду приватну кімнатку.

— З цим у нас важко.

— Про мене не турбуйтеся, громадянине майор. Дам собі раду.

— Ну, то влаштовуйтесь, огляньте місто, а завтра приступайте до роботи.

— То я покажу колезі мансарду, — запропонував капітан, — а за речами на вокзал пошлемо нашу машину.

Майор хотів був гримнути на капітана, що розпоряджається службовою машиною, але в останню мить передумав. Слівінська і капітан вийшли. Начальник чув, як Полєщук знайомить нового співробітника з панною Зосею.

— Зосю, з’єднай мене з комітетом! — наказав майор. Зайончковський звертався до секретарки на ймення. Знав її ще дитиною. Софія Маленко була донькою його найкращого друга шкільних літ.

— З’єдную.

Закінчивши розмову, майор знову гукнув:

— Зосю!

Секретарка стала в порозі.

— Прошу, зроби мені міцної кави. До речі, що ти про неї думаєш?

— Дуже мила дівчина. Гадаю, припаде всім нашим до серця.

У цей час на сходах почулося шамотання й здавлений жіночий крик. За хвилину до приймальні ввійшла Слівінська, добряче накульгуючи, а за нею — з винуватим виразом на обличчі — капітан.

1 2 3 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть за алфавітом, Єжи Едігей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть за алфавітом, Єжи Едігей"