Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Отаман Воля, Храплива-Щур Леся 📚 - Українською

Читати книгу - "Отаман Воля, Храплива-Щур Леся"

79
0
10.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Отаман Воля" автора Храплива-Щур Леся. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Отаман Воля, Храплива-Щур Леся» була написана автором - Храплива-Щур Леся, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Отаман Воля, Храплива-Щур Леся" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:

(уривок)

З бідою вдалося викликати Міму з праці. Вибігла, налякана, в коридор.

- Ой, це ти?! А я думала — комусь щось злого сталося!

- Ні, злого не сталося нічого. Я тільки прийшов попрощатися...

- Слухай, я мушу зараз повертатися до роботи і не маю часу на жарти!

- Я не жартую! Хочу попрощатися з тобою, бо виїжджаю сьогодні, — сказав нахмурено.

- Куди, чого?

- Цього тобі не можу сказати. Покищо прийми це до відома...

Міма почала вже підозрівати, що він говорить поважно.

- Ну, але на який час?

- В таборі стрінемося, якщо...

- Нема ніякого "якщо"! Ідемо всі! Вже навіть із Христею леди проламані!

- Ну, бачиш! От тобі адреса таборової комісії. Я вже звертався до них, щоб відтепер присилали всі дальші повідомлення на твої руки.

Крім цього, група залишається під твоєю опікою. Найважніше — підготов їх добре психічно до табору. Ну, і щодо виряду... А не забудьте взяти кожне одну букву з "України" з собою — так, як ми планували! А цього листа передай професорові. Це — оцінка Всеволодового вірша від моего колишнього вчителя літератури. Можеш собі його "по дорозі" теж прочитати. Оцінка дуже позитивна! А попри це прошу тебе, старайся не допустити до великих поговорів на тему мойого від'їзду...

- І ще що більше? — розскаржилася нараз Міма. — Їдеш хто-зна куди, лишаєш все на мою голову, і навіть скоріше не сказав, щоб можна було все разом запланувати!

- Бачиш, я сам не знав певно...

- Алеж ти повинен починати працю в університеті!

- Її вже дістав професор — ти не чула?

- А, може, хоч перекажеш що ласкаво Тамарі? Не подумав про неї? Тепер, коли вона виразно починає вростати в наш спосіб світосприймання, ти нараз...

Роман спустив очі додолу.

- Перекажи їй: якщо я повернуся, поміж мною і нею все буде по-давньому...

- Що значить це нове "якщо"? Ромку, я взагалі не розумію тебе! Ти завжди мав до мене бодай настільки довір'я, що говорив мені про всі свої плани, а тепер...

Голос Міми підпливав сльозами. І Роман "розм'як":

- Слухай, Мімцю, я тебе прошу: ми ж протягом цього року стали справжніми друзями. Ти не раз мені помагала... Чому ж тепер не хочеш зрозуміти, що найкраща прислуга мені буде, коли не питатимеш про зайві речі? Тіточко, якби я міг, я напевно сказав би!

Слово "тіточка" вийшло таке жалісливе, що Міма затурбувалась.

- Але ти не їдеш заламаний? Це не... не відступ? — спитала боязко.

- Ніколи в світі! Це наступ на останні становища, що їх ще треба здобути!

Кактуси дряпали де-не-де руде небо кільчастими лапами. Крім них, були лише пісок та червоні скелі на обрії.

Сорочка на Романові вже давно промокла від поту, а хустка на шиї теж не помагала багато. Спека була, здавалось, не тільки кругом, а навіть у ньому самому. За ним, у червоно мальованій причіпці їхали тонни смерті. Було б досить навіть не іскри, а сильнішого удару, і...

Дивіться такожЛеся Храплива-Щур — Чародійне автоЛеся Храплива-Щур — Вітер з України — 1Леся Храплива-Щур — Вітер з України — 2Ще 3 твори →Біографія Лесі Храпливої-Щур

Він знав це з самого початку, але чомусь лише сьогодні, о пів до третьої пополудні, коли до його заводу було ще двісті десять миль, а до кінця праці і початку табору лишався ще один тиждень, він доглибно відчув, що везе за собою.

Спека від червонавих пісків бухала раз-по-раз до голови і, не було куди сховатися від неї.

Такого ще не було ніколи! Пекли очі від постійного вдивляння в сліпучу дорогу. А далі відчув, як опадають руки з колеса керми...

Чомусь згадалося:

А в неділю дуже рано

Ударили в дзвін

Та по тому чумакові,

Що ходив на Дін...

Чув, як керма виховзується з рук. Придорожні стовпи сунулися просто на нього. Зловіща пісня бриніла над головою, а за ним їхала Невідклична смерть. Голова горіла, в горлі пересохло. Великим зусиллям спинив мотор і почав поспішно шукати чогось на шиї. Нараз його віддих скував жах: він не мав чого торкнутися!

Хрестика не було!

Того хрестика, що батько — невідомо, яким чудом — привіз через Тухолю з Києва. Що його не раз показувала йому мама, а коли просив, щоб дозволила носити, казала:

- Пожди, підростеш...

- Поблагословить тебе ним мама на війну, — докінчував батько. А мама змовкала і знов ховала хрестик у гуцульську коробку на комоді... Три дні блукав по лісах — після того, як до хати загримали енкаведисти і він вискочив вікном на подвір'я.

Четвертого прийшов домів, обдертий, заболочений... Порожня хата стояла отвором, і тільки Ас завивав при буді. В хаті все було перевернене горі коренем — а гуцульської коробки, хоч як шукав, не знайшов...

Це була весна сорок першого...

Кожна хвилина збільшувала розпуку — і не було чого торкнутися набряклою від спеки рукою. Чогось, що врятувало б...

...Та по тому чумакові,

Що був та й нема...

Позад нього чигала смерть.

Обперся головою об керму — і заридав, як дитина, що загубилася від мами...

Міма добре сказала була Тамарі, що Романових сліз ніхто не побачить: кругом, на просторі десятків кілометрів не було ні живої душі...

Хлопці показували всякі, штуки на посторонку, прив'язаному до гіллі над рікою. (Орест — більші, Всеволод — менші). Діти сипали "Маківку" з піску і застромлювали в неї "стрільників" з лози.

- Мімо, говори дальше! Я вже записала!

Не дивися так привітно,

Яблуневоцвітно.

Стигнуть зорі, як пшениця,

Буду я журиться...

- Хороше яке! — і Тамара задумалася над старанно розмальованим альбомиком. — Мімо, а скажи мені, ти певне знаєш...

- Куди це Роман поїхав?

- Я вже тобі казала: я не знаю, Тамаро!

- Знаєш, мені лячно стає... А що, як не повернеться?

- Обіцяв: зустрінемося в таборі.

- А це ще так далеко! Цілий тиждень ... Мімо, він, мабуть, не любить мене!

- Хто тобі таке казав?

- А хто ж казав йому їхати?

- Воля, отаман...

- Чи в нього немає серця? — питала далі з жалем.

- Тобі це треба б уже знати! Є великі речі, Тамарко, що для них треба не раз жертвувати дуже багато! Хлопці жертвують за них свої сили, а ми — надії, дожидання...

- Мімко, чого це ти посумніла? Давай, я хочу ще якого нового вірша! Хочу мати їх уже повний альбом, коли Роман повернеться.

Не візьмеш плачу з собою,

Я плакать буду пізніш!

Тобі ж подарую зброю:

Цілунок, гострий, як ніж.

Тамара зітхнула і взялася писати.

- Тето, вони кидають в мене піском! — прибігла з скаргою Христя.

- А ти що зробила? — спитала наляканим голосом Міма.

- Я? — збентежилася Христя. — Я... нічого!

- Ти поскаржила на них, на своїх братчиків! Це ще гірше!

- Ну, коли вони кидають!

- То ходи сюди: буде казочка!

- Ой, добре! Про донечок? — зелені штанці Христі присіли біля Міми.

- Так. Ти вже знаєш: тисяча їх поїхала від матері-України в далекий світ. Та не разом: розкидала їх лиха доля по цілому світі. І почали вони тоді одна одну шукати, одна одну кликати. Рада кожна з них пташкою злетіти до своїх сестричок.

- І познаходилися?

- Багато познаходилися! Вони легко пізнавали одна одну поміж цілою юрбою чужих дівчаток!

- А по чому?

- Бо всі вони говорили одною мовою. Такою чистою, як срібне джерельце, що пливе по камінчиках, як спів жайворонка над ріллею. А коли котра почала б мішати цю мову з чужою, її вже не можна було б пізнати, і вона загубилася б...

- Тето, я ніколи не говорю... помішано!

- Я знаю — і не будеш ніколи!

- І не буду! Тето, і всі познаходилися?

- Найшлося дев'ятсот дев'ятдесят дев'ять. Вони зійшлися влітку разом, піднесли високо прапор матері-України, заспівали її пісню. І було їм знов весело, мов у мами, тільки не знали вони, де ця тисячна сестричка. Довго шукали та кликали її, довго розпитували то пташок, що здалека прилетіли, то вітру, що віяв з усіх сторін...

- А чому вони так її шукали?

- Бо дуже любили її і не хотіли, щоб вона сама тужила-пропадала!

- Тето, це вже кінець? Чому ж ти не кінчаєш?

- Я скінчу її тобі, коли повернемося з табору. А тепер ходім ще раз скупатися, а потім — домів!

Міма склала вишивку, і через хвилину всі п'ятеро бігли, держачись за руки. З голосним криком впали просто поміж блискучі бризки води...

Іван Більчук розплющив очі і насамперед ствердив, що небезпеки немає і шукати зброї при поясі зайво. Опісля відчув, що лежить на твердому ґрунті — не на кораблі і не в залізниці, і щойно по цьому усвідомив, що він вчора вночі вже приїхав.

- Іва', ти ще спи...

- А ти?

- Йду в місто за орудками... Ти ж перебери командуванням над усім ліжком і спи, поки не навкучиться. І так ще сніданку немає.

- Мені вже якраз навкучилося! — Іван трохи піднявся на ліжку. — Не буду ж я їсти твого хліба! Треба мені щось робити...

- Коли хочеш знати, то жде тебе тут поважна робота, але не за хліб...

- Ну?

- Ти перебереш провід нашої пластової групи.

- Я?

- Ти ж пластун!?

- Спитай пстругів у Лімниці!

- Отже бачиш! А правду кажучи, то ти вже здавна був нашим отаманом.

- Цікаво, як я це робив?

- Бачиш, у нас був з самого початку такий отаман Воля, що, невидимий, давав нам вказівки в листах. Як він хотів, так ми і робили. Він вдержував малих у постійній напрузі...

- Воля, кажеш?

- Воля в розумінні мети наших змагань і воля, що є в кожній людині; воля жити власним життям...

- Непогано ти продумав! Та при чому тут я?

- Отаман не може бути довіку абстрактним поняттям, хоч досі мої малі вірили в нього, кожне по-своєму... Розумієш, бажання бачити ідеал втіленим, знайти видимі символи для невловного лежить глибоко в людській психіці. Особливо ж у психіці молоді... Вони вже доволі довго вірили, не бачачи...

- Але змилуйся — що ж вони в мені побачать?

- Твоє життя було кожної хвилини згідне з цією Волею. І тому маєш повне право заступати її.

- Знаєш, про це можна багато говорити... Вияв волі — це чин, не терпіння, а мені чомусь так багато доводилося зазнати останнього, починаючи від побоїв у другій гімназійній, під час пацифікації...

- Та хіба не бачили Карпати і твоїх діл?

- Ну, нехай уже буде так, — але хто був цим отаманом досі?

- Ти ще не догадався? Або я, або...

- Або хто? "Весна"?

- О, "Весна" — прекрасна дівчина, але вона ще сама вимагає великого вкладу праці, поки стане справжньою людиною.

- Так хто ж тоді?

- Наша найкраща подруга.

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Отаман Воля, Храплива-Щур Леся», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Отаман Воля, Храплива-Щур Леся"