Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Молочко, Франко Петро 📚 - Українською

Читати книгу - "Молочко, Франко Петро"

72
0
10.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Молочко" автора Франко Петро. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Молочко, Франко Петро» була написана автором - Франко Петро, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Молочко, Франко Петро" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:

"Чи знаєш", сказав дванайцятьлітний Івась до старшого о один рік Михася, "сьогодня були в нас студенти зі Львова. Збирали на школу. Тато дали пять ґарців тай ще завтра мають дати фіру до стації".

"А мої тато дали пять літрів", сказав моторний Омелько.

"А мої мішок дали".

"А мої пять марок докинули".

"А мої тато нічого не можуть уже дати", промовив Михась, білявий та синьоокий, старший о рік від Івася.

"Не журися, Михасю, ми на тебе зложимося! Добре хлопці?" звернувся Івась до гуртка.

"Зложимо, певно що зложимо" загув гурток. "Кождий по жмінці, і для Молочка буде літра".

Хоч і як не любив Михась, щоби його називано Молочком, та в цій хвилі доказ такої приязни заставив його тільки подякувати товаришам,

"Одно мене дивує, що власти того ще не пронюхали, а тоби певно збіжжє собі забрали", додав він, а його ясно сині очі аж сльозами зайшли на згадку про таку можливість.

"Не сміють забрати", рішучо заявив загонистий чорноокий Івась, "збіжжє возити можна всім, а продавати також, тай на мішках не написано, що то на школи".

"А хочби й написано", заявила Ганна, найстарша учениця в школі, старша о три роки сестра Івася, "то нам на свої школи, можна складатися". Ця заява, висказана голосом, що не зносив спротиву, вичерпала остаточно тему про можливість забору.

"Тай добре", сказав Михась, званий серед своїх ровесників "Молочком" ізза своєї лагідної вдачі, "в селі то ми вже все зібрали, але про Чернене болото то ми забули".

"А там вісім господарів".

"У двох богачів з трийцять літрів можна би зібрати".

"Булоби, що нести".

"Миля дороги тай то через ліс, а тато казали що там знов вовки появилися", затурбовано додала Ганна.

"Тай фірою тато би тепер не поїхав. По трийцять літрів годі коні ганяти в таку дорогу".

"А треба би сьогодня, бо фіра з міхами завтра досвіта мусить з села виїхати".

Гурток стояв тихо. Малі головки похилилися в тяжкій задумі. Піти пішки самому, щоби ніхто инший не знав? А потому сказати: – О дивіть, то я сам приніс, серед ночі, через ліс і болото! Але коли іти напростець через поля, ліс і болото, то заблудити можна, бо вночі треба буде вертати. А в лісі вовки! На Черненім болоті блуд водить. Кілька літ тому втопилася фіра з кіньми і двома жидами, що за інтересом поїхали, тільки фірман якимсь чудом виратувався, тільки з ума зійшов. Одним словом, мороз поза плечі ходить, коли про те все подумати.

"А ви чого похнюпилися, як ворона на дощ?" роздався дужий голос Тараса, старшого брата Ганни і Івася. "А не підеш одно з другим до хати помагати в роботі? Або може ви хочете тут університет на болоті поставити?"

"А тебе на професора запросити", сказала Ганна, і всі весело розсміялися, бо в цього найсильнійшого в селі юнака було мягке серце і лагідна вдача.

"Говоримо про Чернене болото. Якби то і там до завтра зерно зібрати?" додав Михась.

"Ого! Та вже не сьогодня. Подумають про це инші. Не пускайтеся хлопці під ніч, бо в лісі сьогодня вовки ходять. Ідіть до хати вечерю ладити та бульбу печи". І Тарас відійшов від гуртка, який почав поволи розходитися.

Дивіться такожПетро Франко — Дядько ШкіперПетро Франко — Perla de AmericaПетро Франко — Висока граЩе 4 твори →Біографія Петра Франка

"Але чому і він з таким притиском про вовків говорить?" зауважав Михась. "Ми прецінь не малі діти, щоби вовків боятися", гордо докинув Івась.

"Особливо коли сидиш в теплій хаті та печену бульбу теребиш", замітила Ганна, що знала слабу сторону Івася і любила собі з него пожартувати.

"А то врізала", засміявся Михась, "бувай здоров", звернувся до Івася. Але Івась, якого лице спалахнуло мов грань від слів сестри, не бачив його протягненої руки! Його очі гнівно заблищали, а брови грізно стягнулися.

"То ти в хату? Ага, правда, тобі вже молочко час пити. Але знаєш, я ще піду до вуйка, бо обіцяли щось передати, то вже будь так добрий, як повечеряєш, занеси мої книжки та передай Ганні, але так, щоби ніхто не бачив. Я тут напишу їй, щоби в хаті не турбувалися, бо я може заночую у вуйка",

"Добре, добре, занесу", сказав Михась з лагідною усмішкою. Натяк про молочко обидив його, то ж його очи заблестіли дивно. Не помітив сього Івась, який щось пильно писав у зошиті. Хлопці попрощалися. Михась узяв від Івася книжки та подався до Івасевої хати, а Івась пішов до вуйка. Але якось далеко мусів той вуйко мешкати, бо Івась поза хати перейшов вже через ціле село, переліз через пліт та опинився поза селом на горбку, перед капличкою, що стояла поміж чотирома могутніми липами. Відсіля видко було серед легкої осінної мряки вузеньку смужку ліса, за яким находився присілок Чернене болото. Чернене болото були се трясавиці над потоком. Починалися в лісі і відбігали на милю в чисті поля. Осики, вільхи та очерет покривали частину млак . По середині стояло чорне плесо води, що ніколи не замерзала, і з якої виходили густі, білі мряки.

"Треба поспішати", подумав хлопець, "ніч западає. В лісі буде вже добре темно і страшно; он і Тарас каже, що вовки ходять, а зрештою чи я Молочко, щоби вовків боятися. Він вже десь певно печену бараболю заїдає!" Івасеві слинка набігла в роті на згадку про печену бараболю і прочі благодати теплої, привітної хати.

Холодний вітер жалібно гудів попри вуха. Горою спровола крякала ворона, що летіла до лип коло каплички на нічний спочинок. Вісім хат треба обійти тай поговорити. А може не повірять, що я на школу збираю? Але фірою то вже мене ніхто не відвезе, бо їм усім коні забрали. Он у першій хаті з краю ґранат два коні забив, у Максима мадяри забрали, а Гавришеві як пішли з Миколою на Україну то і досі там. А старий Божейко "кацаба", то мене з хати викине! Або таки не піду до него! Йому пятох синів війна забрала, невістка на тиф померла, зять Семен Колодій у вязниці, бо українські часописи читав і "Січ" заложив. Казав шандар, що "згниє, а не верне, як і всі, що бунти роблять". "Бодай їм добра не було. То їм можна бунти робити та свободи добувати, а ми хиба проти свободи?" Почуття глибокої народньої образи несвідомо накипіло на душі Івася. Він усіх ворогів покидавби в Чернене.

Здрігнувся раптом, аж кинуло ним зі страху, коли нечайно вискочив заяць, ще гірше може наляканий, як Івась, і кинувся в ліс поміж дерева.

"Агі на тебе куцохвостий, ото напудив. Не мав мені коли дорогу перебігати, а то якраз коли до ліса входжу. Недалеко яр, кудою потічок у Чернене болото пливе. А як там вже на мене вовк чекає? Але я не злякався заяця, то лише мною так кинуло, бо я про інше думав. Тепер вже мене нічо не перестрашить, бо буду стерегтися. А як вовк вийде, то я йому скажу, що на рідну школу збираю – то він мене пустить, а може міх поможе нести..."

"Ха! ха! ха! О то я собі думаю", полапався Івась. Зійшов у яр, перескочив потічок. Стежка скручувала з попри потічок на право. "Ще трохи ліса, поле і перша хата Задорожного. За годину обійду всіх, а до десятої буду дома". "Стій! Хто йде?" гукнув голос у якому дріжала нотка страху. Рівночасно металічно дзвенькнув безпечник кріса.

"Шандар", – подумав Івась, "буде стріляти".

"Стій, бо стріляю", вже відважнійше крикнув шандар – коли серед сутіни ліса пізнав, що се малий хлопець. "Та пане шандар, я до хати іду з ліса". "А бо ти з села і мусиш вертати, бо тобі не сюди дорога, а по ночи не волочися, бо поза вуха набереш". Шандар завернув Івася і здорово штовхнув у спину так, що хлопець скотився аж на спід яру. Добре що до потічка не звалився.

"До дітей то ти відважний", пробурмотів Івась крізь затиснені зуби, "хочеш щоби я в село вертав. Чекай верну, але не з пустими руками".

Івась обійшов жандара лісом, лютий, що мусить тільки часу тратити та вийшов з ліса, як уже добре потемніло. Недалеко блимали огники з хатних вікон. "Чернене болото", подумав Івась і пустився на простець до першого світла. Перекинувся у якийсь рів, подряпався у тернє і аж задихався, коли опинився перед першою хатою. Мішок почав таки добре гризти в плечі, коли виходив з четвертої хати. Всюди давали більше, як по літрі, бо в одній хаті одержав пять, в другій сім, а в третій аж десять літрів. Тепер стояв перед великою хатою "кацаба" Божейка і не знав, що зробити. Божейко був ряним москвофілом перед війною та все ворогував з Українцями.

"Іти чи не йти", думав півголосом Івась – "треба сповнити свій обовязок; як прожене то прожене; от шкода що Михайлика не ма – помігби нести. Але де таке Молочко.

"Молочко не Молочко", озвався коло нього голос Михася, обвантаженого, як і Івась міхом, "а Божейка треба остерегти, бо в опівночі жандарми до нього зайдуть; за зятем шукають, що втік з вязниці".

З під ганку висунулася якась постать і приступила до хлопців. "Кажете, за зятем шукають? Не найдуть вони його, а скорше він їх! Але дякувать, що попередили. Гарні ви хлопці! Не дам вам зерна, бо і так вам уже важко, але ось маєте: тисячку. Її таки лекше буде нести", додав жартівливо, коли помітив, що збентежні хлопці не знають, як дякувати. "Не бійтеся, давно вже мої мрії розвіялися, я тепер за одно з народом, тай на школу зложися як можу! А не ідіть дорогою, бо там "вовки". Обійдіть попід ліс стежкою від рогатки на право".

По дорозі пояснив Михась кількома словами, з відки так неожидано впав з неба.

"Я передав зошит Ганні, вона прочитала, сказала "добре", і я як стій подався до Черненого болота та думав тебе наздігнати. Але коли почув голос шандаря, як тебе завернув, обійшов довкола і чув ще, як змовлявся з другим, що Семен утік з вязниці та сидить мабуть у Божейка, і яка то небезпечна людина. Як тільки його побачать, зараз мають стріляти".

"Тому він такий лютий був на мене, певно думав, що я за чимось до Семена йду".

"Тепер тихо", сказав Михась, "підходимодо ліса, шандарі будуть ще переходу над яром пантрувати, мусимо коло них перекрастися".

Вступили в чорну пітьму перших дерев ліса.

Глухий шум вітру серед гиль говорив таємничо про ріжні небезпеки. Було так темно, що хлопці йшли на помацки.

"Маємо драбів!" почулися раптом голоси з пітьми, коли станули коло рогатки і збиралися скрутити на право. "Стій, бо стріляю!" В пітьмі кланцнули гостро безпечники крісів. "Не сміють знати про зерно, бо тоді ціла справа пропала", шибнула гадка у Михася, який шарпнув Івася за руку, шепнув "за мною" і як стріла помчав поміж дерева. Серед темряви блиснув довгий язик огню, і бахнув стократним відгомоном кріс.

"Йой!" крикнув Івась, "стріляють".

Але не біг за ними ніхто.

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Молочко, Франко Петро», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Молочко, Франко Петро"