Читати книгу - "Казка про рибалку та золоту рибку, Олександр Пушкін"
- Жанр: 💙 Дитячі книги
- Автор: Олександр Пушкін
- 224
- 0
- 28.04.23
"Казка про рибалку та золоту рибку" - це дивовижна історія про рибалку, який зловив золоту рибку, яка надала йому три бажання в обмін на своє життя. Перші дві бажання рибалка витратив на те, щоб забезпечити щастя своїй жадібній дружині, але коли вона поставила третє бажання, щоб стати королевою, золота рибка обурилася і забрала усе, що вони мали.
Ця казка написана видатним російським поетом та письменником Олександром Пушкіним і стала однією з його найвідоміших творів. Вона має багато інтерпретацій та вивчається як у дитячих так і у дорослих аудиторіях.
У цій казці Пушкін дає нам важливе навчання про те, що жадібність може привести до великих проблем, тому що всі ми повинні бути задоволені тим, що маємо. Золота рибка виступає як символ чарівної сили, яка може дати нам все, що ми хочемо, але необхідно бути обережними з бажаннями, які ми висловлюємо.
Ця казка прекрасно підходить для використання в дитячих школах та бібліотеках, а також в якості інтерактивної літературної теми для домашнього читання. Вона навчає дітей цінувати те, що вони мають, та допомагає розвивати фантазію та креативність. Книга "Казка про рибалку та золоту рибку" Пушкіна - це класика дитячої літератури, яка зберегла свою популярність протягом багатьох поколінь.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Жив старий із своєю староюБіля самого синього моря.
Жили вони в ветхій землянціРівно тридцять літ і три роки.
Дід ловив неводом рибу,А баба куделила пряжу.
Якось в море закинув він невід, –Прийшов невід з самим баговинням.
Він удруге закинув невід, –Прийшов невід з травою морською.
Як утретє закинув він невід, –Витяг невід однісіньку рибку,Золотую рибку, не просту.
Почала тая рибка благати,Людським голосом промовляти:
«Відпусти мене, діду, до моря,Дорогий дам за себе я відкуп:
Відкуплюся чим тільки ти схочеш!»Здивувався старий, налякався:
Він рибалив тридцять літ і три рокиТа не чув він, щоб риба говорила.
Відпустив він рибку золотуюЩе й сказав їй привітливе слово:
«Бог з тобою, рибко золотая!
Мені твого відкупу не треба,Іди собі, рибко, в синє море,Гуляй там собі на просторі!»Повернувся дід до старої,Розповів їй про диво велике:
«Я піймав був сьогодні рибинку,Золоту рибинку, не просту,По-нашому рибка говорила,В синє море додому просилась.
Дорогою ціною відкуплялась,Відкуплялась чим тільки я схочу.
Не посмів я взять відкуп з рибки,Відпустив її так в синє море».
Почала баба лаяти діда:
«Ой, дурило ж ти, недотепа!
Не зумів взяти відкупу з рибки!
Було взяти від неї хоч ночви,Адже наші, бач, зовсім побиті!»От пішов дід до синього моря,Бачить: море злегенька заграло.
Став він кликати рибку золотую.
Припливла з моря рибка, спитала:
«Чого тобі треба, дідусю?»Тут старий уклонився та й каже:
«Змилуйся, паніматонько-рибко!
Бач, стара моя все докоряє,Не дає мені, старому, спокою:
Їй потрібні новісінькі ночви,Бо наші, бач, зовсім побиті!»Відказала рибка золотая:
«Не журися, іди собі з Богом,Будуть вам новісінькі ночви».
Повернувся старий до старої, –А у баби новісінькі ночви!
Та ще дужче стара докоряє:
«Ой, дурило ж ти, недотепа!
Випросив, телепню, ночви!
А яка ж із ночов отих користь?!
Повертайся, дурню, до рибки,Уклонися їй, випроси хату!»От пішов дід до синього моря, –Скаламутилось синє море.
Став він кликати рибку золотую.
Припливла до нього рибка, спитала:
«Чого тобі треба, дідусю?»Тут старий уклонився та й каже:
«Змилуйся, паніматонько-рибко!
Іще дужче стара мене лає,Не дає мені, старому, спокою,Хату просить баба сварлива!»Відказала рибка золотая:
«Не журися, іди собі з Богом.
Нехай так уже: буде вам хата!»Пішов дід до своєї землянки,А землянки нема вже й сліду!
Перед ним стоїть хата з світлицею,З димарем мурованим, білим,Ще й дубові, тесові ворота.
А стара сидить під віконцемТа чимдуж чоловіка картає:
«Ой, дурило ж ти, недотепа!
Випросив, телепню, хату!
Повертайся, вклонися рибці:
Вже не хочу я бути селянкою,Хочу буть стовбовою дворянкою!»Знов пішов дід до синього моря, –Неспокійне синєє море!
Золоту став він кликати рибку.
Припливла з моря рибка, спитала:
«Чого тобі треба, дідусю?»Уклонився він рибці та й каже:
«Змилуйся, паніматонько-рибко!
Бач, стара моя зовсім здуріла,Не дає мені, старому, спокою:
Вже не хоче буть вона селянкою,Хоче буть стовбовою дворянкою».
Відказала рибка золотая:
«Не журися, іди собі з Богом!»Повернувся старий до старої,Що ж він бачить? – Високі хороми,А на ґанку стоїть його баба,В соболевій вона тілогрійці,Грезетова на маківці кічка,Ще й перлове намисто на шиї,На руках самоцвітні каблучки,На ногах – чобітки червоні.
Перед нею дбайливі слуги,Вона б'є їх, за чуба тягає...
Каже дід до своєї старої:
«Здрастуй, пані-добродійко дворянко!
Чи теперечки ти вдовольнилась?»А стара на старого як гримнеТа на стайню до коней послала.
От і тиждень, і другий минає,Іще дужче тут баба здуріла,Знов до рибки старого посилає.
«Повертайся, вклонися рибці:
Вже не хочу я бути дворянкою,Хочу вільною бути царицею!»Дід злякався, почав благати:
«Що ти, бабо, чи ти сказилась?
Ні ступити, ні мовить не вмієш,То й смішитимеш ціле царство!»Розгнівалась баба ще дужче,Як ударить діда в обличчя.
«Як ти смів сперечатись зі мною,Зі мною, дворянкою стовбовою?!
Йди до моря, кажу тобі честю,А не схочеш – неволею підеш!»Почвалав старенький до моря, –Почорніло синєє море.
Золоту став він кликати рибку.
Припливла до нього рибка, спитала:
«Чого тобі треба, дідусю?»Уклонився старий та й каже:
«Змилуйся, матінко-рибко!
Знову моя баба вередує:
Вже не хоче бути дворянкою,Хоче бути вільною царицею!»Відказала рибка золотая:
«Не журися, іди собі з Богом.
Добре, буде царицею баба!»До старої дідусь повернувся,Бачить: царський палац препишний,У палаці стару свою бачить, –За столом сидить вона – цариця,Служать їй бояри та дворяни,Наливають їй вина заморські,А на закуску – медяники солодкі.
Навкруги стоїть грізна сторожа,За плечима – списи та сокири.
Як побачив дідусь, налякався,В ноги він старій уклонився,Мовив: «Здрастуй, грізна царице!
Чи ж теперечки ти вдовольнилась?»І не глянула баба на нього,Тільки гнати з очей його звеліла.
Тут підбігли пани та бояри,Старого у шию заштовхали.
А на дверях сторожа надбіглаТа сокирами ледь не зарубала.
Ще й народ глузував із нього:
«Так і треба тобі, старий нечемо!
Це тобі, нечемо, наука,Щоб не ліз не в свої сани!»Ось і тиждень, і другий минає, –Іще дужче баба здуріла,Царедворців по діда посилає.
Розшукали старого, приводять.
Чоловікові й каже баба:
«Повертайся, вклонися рибці, –Вже не хочу я бути царицею,Хочу бути морською володаркою,Хочу жити в океані-морі,Щоб служила мені рибка золотаяІ в мене була на побігеньках».
Не насмілився дід сперечатись,Не наважився всупереч казати.
От іде він до синього моря,Бачить – море сердито бушує,Надимає розгнівані хвилі,Ходять хвилі, і стогнуть, і виють.
Став він кликати рибку золотую.
Припливла з моря рибка, спитала:
«Чого тобі треба, дідусю?»Уклонився старий та й каже:
«Змилуйся, матінко-рибко!
Що робити з клятою бабою?
Вже не хоче вона буть царицею,Хоче буть володаркою морською,Щоб їй жити в океані-морі,І щоб ти сама їй служилаІ в неї була на побігеньках!»Не сказала нічого рибка,Лиш хвостом по воді майнулаІ сховалась в глибокому морі.
Довго ждав старий біля моря,Не діждався, пішов він додому.
Глянув – аж перед ним землянка,На порозі сидить його баба,Перед нею – розколоті ночви.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казка про рибалку та золоту рибку, Олександр Пушкін», після закриття браузера.
