Читати книгу - "Маг, Шарлотта Комон де Лафорс"
- Жанр: 💙 Дитячі книги
- Автор: Шарлотта Комон де Лафорс
- 238
- 0
- 04.05.23
"Маг" - казка французької письменниці Шарлотти Комон де Лафорс, в якій йдеться про хлопчика на ім'я Олександр, який стає учнем мага Меліхіора. Завдяки своїй умілості Олександр допомагає магові звільнити зачарований замок та врятувати принцесу від люті злидарки. Ця казка навчає дітей важливості знань та досвіду, а також про те, що маленькі речі можуть допомогти досягнути великих здобутків.
У цій книзі зустрінуться читачі з чарівним світом, де магія переплітається зі звичайним життям. Лафорс показує нам, що навіть звичайні речі можуть бути чарівними, якщо наша уява їх забарвить. Це захоплююча казка, яка зацікавить не тільки дітей, а й дорослих. Шарлотта Комон де Лафорс - майстер розповіді, яка зачарує вас своїми героями та пригодами. Книга "Маг" - це ідеальний вибір для читання всією родиною, яке надихне дітей на вивчення нових речей та відкриття нових світів.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Жив-був король, відомий у народі як Добрий Король. І любов підданих, і пошану сусідів він заслужив своїм благочестям і справедливістю.
Добра слава про нього привела в королівство вінценосного гостя: приїжджий король попросив Доброго Короля вибрати йому наречену. Добрий Король пообіцяв йому руку найгарнішої своєї племінниці Ізени.
Сурми сурмили про весілля, що от-от мало відбутися, а стільки гостей не збирало ще жодне свято. Принци крові все прибували і прибували, але не було серед них рівних повелителю Далеких островів, про якого ходили балачки, що він – могутній маг.
Він покохав Ізену, тільки-но її побачив, і не з тих він був, щоб покірливо поступитися нею щасливішому суперникові. Принц був певен, що на його пропозицію, якби він устиг засвататися першим, Добрий Король нізащо не відповів би відмовою.
Віддзвеніли весільні дзвони, але не обійшлося без чарів з боку принца з Далеких островів: скоряючись чаклунській силі, першої шлюбної ночі молода покинула спальню і пройшла до кабінету, де її незабаром і побачив маг.
Ставши на коліна, принц з Далеких островів освідчився їй, і взаємність, із якою вона йому відповіла, навряд чи була навіяна чарами.
Нічого не приховав щасливий закоханий від своєї дами серця: виявляється, замість неї він підіслав молодому служницю, і обдурений чоловік не помітив підміни. Ізена лише посміялася із законного чоловіка, а на світанку прийшла до нього, ніби нікуди й не відлучалася. Так тривало три ночі.
Король, певний, що дістав Ізену, думав про себе як про найщасливішого серед смертних, а маг, сяючи непідробним щастям, вигравав турнір за турніром, кожну перемогу таємно присвячуючи своїй обраниці.
Весільні бенкети нарешті скінчилися, гості роз'їхалися по домівках, і молодий король, попрощавшись із тестем, повіз молоду королеву до свого замку.
Королева чекала дитину, яка, ледве з'явившись на світ, виявилася незрівнянним красенем. Хлопчикові дали ім'я Карадос. Король, упевнений у своєму батьківстві, любив сина не менше, ніж королева. А принц дорослішав напрочуд швидко. У дванадцять він справляв враження вісімнадцятирічного. Він перевершив усіх своїх вчителів. Танці, співи, верхова їзда, фехтування, історія – за його талантами ховалося щось більше, ніж блакитна кров. Він так начувся про двір Доброго Короля, що всією душею прагнув до нього. Та батьки не поспішали благословляти його в дорогу – так їм не хотілося відпускати ненаглядного спадкоємця. Через це принц занедужав. Довелося відпустити укохану дитину, яка марніла просто на очах.
У королівстві діда з Карадосом обійшлися ласкаво. Там принц продовжував удосконалюватися в науках і мистецтвах. А коли почалася війна, він пішов воювати і здійснив такі подвиги, що ім'я його було у всіх на устах. Одного разу, Карадосу минуло тоді вісімнадцять років, Добрий Король був іменинник. Це свято традиційно відзначалося з нечуваною розкішшю, і жоден прохач не покидав Доброго Короля, не діставши того, що він хотів.
У просторій залі стояв його трон, з висоти якого невсипуще королівське око помічало всіх гостювальників. І серед галасливого почту Доброго Короля та його дружини не було придворного мужа чи дами, які могли змагатися красою з принцом Карадосом.
У розпалі свята з'явився вершник на чудовому білому жеребці із золотою гривою. Він упевнено тримався в сідлі, його блакитний камзол був перехоплений багатою перев'яззю, а в піхвах стримів меч, оздоблений сліпучим камінням. Незнайомець був прекрасний, мов ангел: льняне волосся вилося по плечах, голову вінчав вінок із синіх незабудок, обличчя осявало дивне світло. Він наспівував на скаку, і голос у нього був надзвичайно гарний.
Він ураз спішився, і королівські конюхи відвели жеребця до стайні. Непроханий гість пройшов до тронної зали, ловлячи на собі захоплені погляди. Розкланявшись із вельможами, він схилив коліна перед Добрим Королем і опустив до його ніг меч.
– Сер, – почав він. – Прохачем прийшов я до вашої високості, маючи надію, що в день ваших іменин ви не відмовите зробити мені ласку.
– Ми всі обернулися на слух, о чужоземець! Сьогодні я задовольняю всі прохання. Виконаю будь-яке ваше бажання – даю слово короля.
– Моє бажання, – мовив незнайомець, – послуга за послугу.
– Як вас розуміти? – здивувався король. – Ви не просите, а загадками нас розважаєте!
З цими словами король обернувся до свого почту: чи втямив хто, про що говорить незнайомець. Але, не побачивши в очах присутніх нічого, крім спантеличення, він попросив незнайомця висловитися ясніше.
– Послуга за послугу, – почулася відповідь, – це коли один з вас відрубає мені голову ось цим мечем.
Здивований гомін прокотився залою, король ледве втримався на троні, очі королеви округлилися від страху, а дами її почту мало не заплакали.
Добрий Король думав уже відкликати королівське слово, та ба: упертий юнак правив своє. Відмовитися означало б зганьбити себе. Король поглядом шукав серед придворних добровільного ката, але всі мовчали. Та ось нарешті наперед вийшов відданий його високості Карадос і сказав, що він готовий захистити честь свого діда.
Незнайомець із усмішкою чекав смерті від рук Карадоса. Але як тільки Карадос одним точним ударом фатального меча стяв йому голову, та тричі обкрутилася навколо своєї осі, повернулася до чужоземця на шию, і він устав, наче й не було нічого.
Крик подиву зірвався з уст придворних, але вже за мить, немов чарами, запала тиша.
Добрий Король був надзвичайно радий, що все так щасливо закінчилося, а Карадос радів ще більше: страта не відбулася. Воскреслий із мертвих знову став навколішки перед монархом.
– Сер, – мовив він, – саме час вам дотримати своєї обіцянки.
– Як, я її не дотримав? – обурився король.
– Ні, сер, якщо й дотримали, то лише наполовину. Послуга за послугу – пам'ятаєте? Карадос зробив її мені. Тепер моя черга стяти йому голову.
У залі пролунав зляканий гомін. Король похилив голову, королева перетворилася на тінь себе самої, почет захвилювався: Карадоса любили всі. А сам він крижаним тоном сказав королю, що готовий ціною своєї крові відстояти його честь.
– Сер, я вже достатньо сьогодні завдав вам клопоту. Тож я переношу виконання даного мені слова на один рік, і хай усі, хто сьогодні тут, знову зберуться у тронній залі, коли я повернуся отримати свій борг. Побачимо, чи так відважно Карадос прийме свою смерть, як він готувався до моєї, – сказавши це, незнайомець несподівано відкланявся.
Придворні сіли були до пригощання, але бенкет не вдався: усі були засмучені вготованою Карадосу долею.
Протягом року принц Карадос не раз виявив героїзм і призначеного дня прибув до тронної зали. Ті самі обличчя, ті самі серця, і в кожному з них жевріла надія, що незнайомець не приїде.
Але незнайомець приїхав: той самий кінь, той самий блакитний камзол, той самий сліпучий меч на перев'язі, а на голові – вінок із квітучих троянд. Марно король умовляв його відмовитися від свого наміру. І королева, побачивши марність чоловікових зусиль, в один голос зі своїми фрейлінами стала благати ката зберегти Карадосу життя. Вона обіцяла йому віддати за дружину найпрекраснішу зі своїх племінниць і півкоролівства приданого, але він був непохитний.
Карадос, сама безстрашність, вийшов наперед і попросив швидше зробити неминуче.
– Починайте, і покінчімо з цим, – гостро мовив він. – Я можу прийняти одну смерть – не тисячу.
Його слова змусили незнайомця різко замахнутися і спокійно… сховати меч у піхви.
– Підніміться, принце, – мовив він. – Тисячу разів ви довели своя мужність і знову виявили стійкість.
Добрий Король зійшов з трону і обійняв незнайомця. Королева, фрейліни й усі придворні були неймовірно раді.
Такого веселого бенкету королівство ще не знало. А потім незнайомець усамітнився з Карадосом і признався, що перед ним володар Далеких островів і його батько. Від цієї новини принц почервонів. Він насилу стримував гнів. Юнак дав зрозуміти чарівникові, що не дозволить плямувати честь його матері Ізени та її чоловіка-короля.
– Невдячність – ваша вада, Карадосе, – сказав маг. – Що, втім, не заважає вам бути моїм сином. Усе, за що вас обожнюють, ви успадкували від мене. Як би, Карадосе, вам не довелося пошкодувати про виявлену до мене черствість.
Вони розлучилися, і Карадос, не бажаючи визнавати, що він син мага, захотів побачити короля, якого звик називати батьком. Попрощавшись із Добрим Королем і королевою, він поїхав у королівство, яким правили Ізена та її чоловік.
Батьки були раді знову бачити Карадоса. Залишившись наодинці з королем, принц розповів йому все, що почув од мага.
Король любив Карадоса як сина і гаряче запевнив, що, коли навіть маг не брехав, це нічого не змінить.
Послали за Ізеною, щоб запитати в неї. Почувши про мага, королева зомліла і тим самим виказала себе. Карадос запропонував королю скликати каменярів з усього світу, спорожнити скарбницю, але побудувати неприступну фортецю – в'язницю для королеви – і виставити невсипущу варту.
Ув'язнивши матір у фортецю і забувши про неї, Карадос повертався до двору Доброго Короля.
Йому лишалося проїхати два дні шляху, коли він помітив, що далеко попереду на луках щось виблискує. Під'їхавши ближче, він розгледів намети. Дах найбільшого з них вінчала золота куля, на якій сидів золотий яструб, – здавалося, він от-от розпрямить крила і полетить.
Не знайшовши нікого біля наметів, він зліз з коня й увійшов до найбільшого з них. Там стояло розкішно прибране ліжко, а за піднятою запоною спала вона – не дівчина, а справжній ангел.
Ще не отямившись від побаченого, принц упав на одне коліно і доторкнувся губами до ніжної ручки. Дівчини розплющила очі: у них читався страх, але вона не сміла глянути на юнака. З чарівних уст зірвався крик, і рабиня-гречанка, що вийшла із-за перетинки, кинулася на допомогу своїй пані. Побачивши Карадоса, рабиня вражено вигукнула:
– Ви тільки погляньте, хто порушив ваш спокій!
Дівчина-ангел зміряла була Карадоса поглядом, повним гніву, але враз заусміхалася:
– Та ж це Карадос!..
– Так, це моє ім'я. Але хіба ми знайомі?
– Стійте, нікуди не йдіть! – пожвавішала красуня і зникла з рабинею в сусідньому наметі, щоб незабаром повернутися з пергаментом у руках.
– Пізнаєте? – защебетала вона, розгортаючи сувій. – Адже це ваш портрет? Коли я вас побачила вперше, то втратила спокій і мріяла лише про одне – провести з вами решту своїх днів. Я домоглася у свого бра-та-короля Кандора, щоб він дав обіцянку, що я стану вам за дружину і нікому іншому. Нині ми прямуємо до двору Доброго Короля: брат проситиме руки однієї з його племінниць і поведе мову про наше з вами одруження. До речі, мене звуть Аделіса…До намету увійшов король Кандор, який міг змагатися красою зі своєю сестрою. Аделіса познайомила його з Карадосом. Юнаки побраталися. До двору Доброго Короля їхали всі разом.
Краса і чемність брата й сестри нікого з королівського почту не залишили байдужими, і за дружину королю Кандору дісталася найчарівніша племінниця Доброго Короля.
Після одруження короля Кандора планували бенкетувати на весіллі Карадоса й Аделіси, як раптом примчав гонець від короля, якого Карадос як і раніше звав батьком. Король наказував Карадосу негайно прибути до двору, і принц не гаючись поїхав, залишивши прекрасну Аделісу чекати жениха.
Коли Карадос прибув до палацу, «батько» розповів йому про дивну музику, що лунала ночами з фортеці, де мучилась у неволі Ізена, – чи не маг розважає полонянку?
Володар Далеких островів справді не міг допустити, щоб його кохана скніла наодинці, і послав у її розпорядження дванадцять фрейлін і дванадцять кавалерів. Кожного вечора кращі музиканти тішили їхній слух, а неперевершені танцівники радували погляди. Сам володар Далеких островів розважався разом з маленьким почтом Ізени.
Карадос запропонував «батькові» заскочити закоханого мага зненацька: під прикриттям темряви Карадос пробрався у фортецю, що гуділа черговою гулянкою, і, непомітно минувши охорону, полонив мага, тим самим зв'язавши і його чародійні сили.
Мага привели до короля, і той одразу велів покликати ката. Проте Карадос придумав для нього кару страшнішу за смерть: мага ув'язнили разом із служницею у подобі королеви. У ту саму мить, коли він говорив гаданій Ізені про своє кохання, з її обличчя зірвали маску, і володар Далеких островів зрозумів усю принизливість свого становища.
Ураженого в самісіньке серце мага відпустили з умовою, що він розлучиться з Ізеною назавжди. Опинившись на волі і відчувши, що до нього повертається чарівна сила, володар Далеких островів перенісся у фортецю і, ледве стримуючи сльози, розповів Ізені, як розтоптали його любов.
– І це був наш син? – у голосі ув'язненої кипів гнів. – Він повинен померти. Ні! – передумала вона. – Він повинен страждати, як страждали ви!..
Назавтра королева веліла покликати Карадоса. Увійшовши, він застав матір простоволосою і нерозчесаною. Ізена, зніяковівши, попросила подати їй гребінь із слонової кістки, привезений з Риму.
Але коли Карадос відхилив комод, велетенська змія уп'ялася зубами в його палець і потрійним кільцем здавила його тіло. Від болю Карадос застогнав і сповз на підлогу. Підбігла варта й віднесла його до палацу. Були скликані найвідоміші лікарі, але ніхто з них не зміг вирвати принца зі смертельних обіймів гадини.
Звістка про нещастя швидко облетіла навколишні землі. Добрий Король укрив себе жалобою. Прекрасна Аделіса у нестямі з горя і в супроводі брата поспішила до свого бідолашного жениха.
А тим часом Карадос був прикутий до ліжка. Біль підточував його сили день за днем. Він уже був на порозі відчаю, коли прибув гонець від короля Кандора: брат і сестра завтра будуть тут. Ледве гонець відкланявся, Карадос наказав своєму вірному пажеві, щоб той одягнув його і приготував усе необхідне до втечі.
Чи знав знесилений Карадос тоді, що шлях його виявиться таким довгим і що він приведе його до самотнього скиту відлюдника над берегом річки?
Білоголовий старець вийшов з каплиці. Карадос звірився перед священиком і попросив довічного притулку в його хижці.
Пажа послали за білим чернечим убранням, у якому Карадоса не впізнали навіть посланники короля.
Прибувши до палацу, король Кандор і принцеса Аделіса не застали її жениха в покоях. Аделіса так гірко заплакала, що її брат присягнувся за два роки перевернути небо і землю, але знайти Карадоса, і пустив свого жеребця чвалом. Через два роки марних пошуків він повернувся до двору Карадосового «батька» ні з чим, і лише побачення із сестрою стало йому розрадою. Одного разу, рятуючись від спеки на річковому березі, він почув сумний голос. Так тужливо оплакувати свою долю міг тільки Карадос.
Король Кандор пішов на голос і йшов, поки натрапив на чоловіка в білому одінні. Його можна було б прийняти за відлюдника, але гадина, що звисала з рукава, вчепившись у зап'ястя, виказала Карадоса.
Король Кандор з радісним криком кинувся обіймати побратима і взяв з нього слово, що Карадос дочекається його тут і перестане ховатися. Кандор у свою чергу пообіцяв, що повернеться через шість днів і ночей.
Попрощавшись із другом, Кандор поїхав до короля, але ні слова йому не сказав, а запитав дозволу відвідати Ізену. Опинившись у фортеці, він розповів королеві, в якому стані знайшов Карадоса. Він заклинав її рідною кров'ю й ім'ям володаря Далеких островів пробачити синові і вилікувати його.
Ізена більше не сердилася, але не знала іншого способу позбавити сина гадини, як розшукати дівчину – найгарнішу і найвірнішу, готову пожертвувати собою ради Карадоса…Ради Карадоса Аделіса була готова на все. У скит доставили все необхідне для того, щоб позбутися проклятого змія – дві величезні ванни: одна – з оцтом, друга – з молоком. Карадос сів у ванну з оцтом, а Аделіса – з молоком. Задум був простий: змія не могла терпіти оцту й повинна була, послабивши хватку, кинутися у ванну з молоком.
Король Кандор вийняв меч, щоб убити змію, тільки-но вона зробить кидок.
Вірна Аделіса наспівувала, підкликаючи гадину.
Один кидок, змах меча – і змію вбито, а вірну Аделісу… поранено. Але дякуючи старому відлюдникові, вона швидко видужала.
Король Кандор одразу розпорядився вимити Карадоса у ванні, як навчила Ізена. Відтак принц став ще гарнішим, ніж був колись, і в такому вигляді постав перед Аделісою.
Сам Добрий Король поспішив вирушити в дорогу, щоб бути на весіллі Карадоса й Аделіси.
А тим часом Карадос домігся у «батька» дозволу звільнити матір. Окрилений його згодою, як вихор влетів він у фортецю і на колінах вибачився за все, що їй довелося пережити. Карадос повів її до покоїв короля, і той був знову зачарований Ізеною. Він би одружився з нею знову, якби нагла смерть не стала цьому на заваді.
Карадос став королем і, дочекавшись Доброго Короля з дружиною, узяв шлюб з Аделісою. Розкішні святкування, бали і турніри не стихали, а Ізена так помолоділа, що ледве не затьмарила своєю красою наречену.
Битва за битвою фортуна була прихильною до невідомого лицаря, який виявився… володарем Далеких островів. Справжнього батька Карадоса прийняли з пошаною. Маг попросив руки Ізени, і закоханих благословили на шлюб.
Обидві пари прожили довге і щасливе життя.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маг, Шарлотта Комон де Лафорс», після закриття браузера.