Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Бузинова матінка, Ганс Андерсен 📚 - Українською

Читати книгу - "Бузинова матінка, Ганс Андерсен"

156
0
17.05.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Бузинова матінка" автора Ганс Андерсен. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Бузинова матінка, Ганс Андерсен» була написана автором - Ганс Андерсен, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Бузинова матінка, Ганс Андерсен" в соціальних мережах: 

🌷📚 Книга "Бузинова матінка" 🌟📖

Привіт, шановні читачі! Я - Ганс Андерсен, автор книги "Бузинова матінка". Запрошую вас у світ моїх неперевершених оповідань та незабутніх пригод.

У цій витонченій книзі розповідається історія про бузинову матінку, магічний символ краси та ніжності. Ця книга розкриє вам світ природи, де кожна рослина, кожна квітка має свою власну історію та таємницю. Ви дізнаєтесь про мудрість природи і про те, як вона може вплинути на наше життя.

"Бузинова матінка" - це не лише чудова казка, а й глибоке відображення емоцій, почуттів та життєвих цінностей. У цій книзі ви знайдете кохання, надію, смуток і радість, які оживають на сторінках моїх оповідань.

Завітайте на readukrainianbooks.com, де ви зможете переглянути цю чарівну книгу "Бузинова матінка". Вона зможе збагатити ваше серце та змінити ваше сприйняття світу. Разом з героями моєї книги ви погрузитесь у казковий світ, де ніжність і краса бузини оживають перед вашими очимами.

🌟📖 Запрошую вас у захопливу подорож, де на вас чекають магія природи, дивовижні відкриття та непередбачувані зустрічі. Відчуйте ніжність бузинової матінки, яка символізує красу і кохання.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

Якось один маленький хлопчик застудився. Де він спромігся промочити ноги, ніхто не розумів – адже погода була зовсім суха. Мати роздягла його, поклала в ліжко і звеліла принести чайник, щоб заварити бузинового чаю – чудовий потогінний засіб!

У цю хвилину до кімнати увійшов славний, веселий дідок, який жив на верхньому поверсі того ж будинку. Був він зовсім самотній, не було в нього ані дружини, ані дітей, а він так любив дітей, умів розповідати їм такі чудові казки та історії, що просто диво.

– Ну от, поп'єш чайку, а там, мабуть, і казку послухаєш! – сказала мати.

– Ех, якби знати якусь новеньку! – відповів дідок, ласкаво хитаючи головою. – Тільки де ж це наш хлопчина промочив собі ноги?

– Ото ж бо й воно – де? – сказала мати. – Ніхто до пуття не візьме.

– А казка буде? – запитав хлопчик.

– Спочатку мені треба знати, чи глибока водостічна канава у провулку, де стоїть ваше училище. Можеш ти мені це сказати?

– Якраз до середини гомілки! – відповів хлопчик. – Та й те у найглибшому місці.

– То он де ми замочили ноги! – сказав дідок. – Тепер треба б розповісти тобі казку, та шкода, жодної нової не знаю!

– То ви можете скласти її прямо зараз! – сказав хлопчик. – Мама каже, ви як на що поглянете, до чого доторкнетеся, все у вас виходить казка або історія.

– Вірно, тільки такі казки та історії нікуди не годяться. Справжні, ті приходять самі. Прийдуть і постукають мені в голову: "А ось і я!"

– А чи скоро якась постукає? – запитав хлопчик.

Мати засміялася, засипала в чайник бузинового чаю і заварила його.

– Ну розкажіть! Розкажіть!

– Та якби ж прийшла сама! Але вони поважні, приходять тільки, коли їм самим заманеться!.. Чекай! – сказав раптом дідок. – Ось вона! Подивися, в чайнику!

Хлопчик подивився. Кришка чайника почала підніматися все вище, все вище, ось з-під неї визирнули свіжі білі квіточки бузини, а потім виросли і довгі зелені гілки. Вони розкидалися на всі боки навіть з носика чайника, і згодом перед хлопчиком був уже цілий кущ; гілки тягнулися до самого ліжка, розсували фіранки.

Як чудово цвіла і пахла бузина! А крізь зелені листочки визирало її лагідне обличчя – старенької, одягненої в якесь дивовижне плаття, зелене, немов листя бузини, і все всіяне білими квіточками. Відразу навіть не розібрати, чи це сукня, чи просто зелень і живі квіти бузини.

– Хто ця бабуся? – запитав хлопчик.

– Стародавні римляни і греки звали її Дріадою! – сказав дідок. – Ну, а для нас це надто мудроване ім'я, і в Новій Слобідці їй дали краще: Бузинова матінка. Дивись же на неї гарненько та слухай, що я буду розповідати...

...Такий найбільший, обсипаний квітами кущ ріс у кутку двору в Новій Слобідці. У пообідню годину сиділи під кущем і грілися на сонечку двоє стареньких – старий-старий колишній матрос і його стара-стара дружина. У них були і онуки, і правнуки, і вони незабаром мали б відсвяткувати своє золоте весілля, та тільки погано пам'ятали дні і числа.

З листя дивилася на них Бузинова матінка, така ж славна і привітна, як ось ця, і казала: "Адже я знаю день вашого золотого весілля!" Але старенькі були зайняті розмовою – згадували минулі часи – і не чули її.

– А пам'ятаєш, – сказав колишній матрос, – як ми бігали і грали з тобою дітьми! Ось тут, на цьому самому дворі, ми садили садок. Пам'ятаєш, встромляли в землю прутики і гілочки?

– Авжеж! – підхопила старенька. – Пам'ятаю, пам'ятаю! Ми не лінувалися поливати ці гілочки, одна з них була бузинова, вона пустила коріння, паростки і он як розрослася! Ми, літні люди, тепер можемо сидіти в її тіні!

– Вірно! – вів далі чоловік. – А он у тому кутку стояв чан з водою. Там ми спускали на воду мій кораблик, який я сам вирізав із дерева. Як він плавав! А згодом мені довелося вирушити в дальню подорож!..

– Так, тільки до того ми ще ходили до школи і дечому навчилися! – перебила старенька. – А потім ми виросли і, пам'ятаєш, одного разу пішли оглядати Кільцеву вежу, залізли на саму верхівку і милувалися звідти містом і морем? А потім вирушили у Фредеріксберг і дивилися, як катаються по каналах у чудовому човні король із королевою.

– Тільки мені довелося плавати інакше, довгі роки далеко від батьківщини!

– Скільки сліз я пролила за тобою! Мені вже гадалося, що ти загинув і лежиш на дні морському! Скільки разів вставала я ночами подивитися, чи крутиться флюгер. Та от флюгер крутився, а ти все не з'являвся! Як зараз пам'ятаю, одного разу була страшна злива, до нас у двір приїхав сміттяр. Я була там служницею і вийшла зі сміттєвим ящиком та й зупинилася в дверях. Погода була жахлива! І тут приходить листоноша і подає мені листа від тебе. Довелося ж цьому листу погуляти по світу! Я схопила його і відразу ж читати! Я і сміялася, і плакала одночасно... Я була така рада! У листі йшлося, що ти тепер в теплих краях, де росте кава! Ото, мабуть, благословенна країна! Ти багато ще про чого писав, і я бачила все це наяву. Дощ так і лив, а я все стояла у дверях зі сміттєвим ящиком. Раптом хтось обійняв мене за талію...

– Вірно, і ти дала йому такого ляпаса, що тільки дзвін пішов!

– Звідки ж мені було знати, що це ти! Ти наздогнав свій лист. А й гарний же ти був... Ти й тепер такий. З кишені у тебе виглядала жовта шовкова хустка, на голові цератяний капелюх. Такий красунчик!.. Але що за погода була, на що була схожа наша вулиця!

– І от ми побралися, – вів далі колишній матрос. – Пам'ятаєш? А там пішли в нас дітки: перший хлопчик, потім Марі, потім Нільс, потім Петер, потім Ганс Кристиян!

– Так, і всі вони виросли і стали гарними людьми, всі їх люблять.

– А тепер вже й у їхніх дітей є діти! – сказав дідусь. – Це наші правнуки, і які ж вони розбишаки! Здається мені, що наше весілля було саме в цю пору.

– Якраз сьогодні! – сказала Бузинова матінка і просунула голову між старенькими, але ті подумали, що це киває їм головою сусідка.

Вони сиділи рука в руці і закохано дивилися один на одного. Трохи згодом прийшли до них діти й онуки. Вони знали, що сьогодні день золотого весілля їхніх бабусі й дідуся, і вже вітали їх вранці, та тільки старенькі встигли забути про це, хоча добре пам'ятали все, що трапилося багато років тому. Бузина так і духмяніла, сонечко, сідаючи, світило на прощання стареньким прямо в обличчя, рум'янячи їхні щоки. Молодший з онуків танцював навколо дідуся з бабусею і радісно кричав, що сьогодні ввечері у них буде справжній бенкет: на вечерю подадуть гарячу картоплю! Бузинова матінка кивала головою і кричала "ура!" разом з усіма.

– Та це ж зовсім не казка! – заперечив хлопчик, який уважно слухав дідка.

– Це ти так говориш, – відповів дідок, – а от запитай-но Бузинову матінку!

– Це не казка! – відповідала Бузинова матінка. – Але зараз почнеться і казка. З дійсності й виростають найдивовижніші казки. Інакше мій чудовий кущ не виріс би з чайника.

З цими словами вона взяла хлопчика на руки, гілки бузини, обсипані квітами, раптом зрушили навколо них, і хлопчик зі старенькою опинилися ніби у вкритій листям альтанці, що попливла з ними у повітрі. Це було так чудово!

Бузинова матінка перетворилася на маленьку чарівну дівчинку, але платтячко на ній залишилося те ж саме – зелене, прикрашене білявими квіточками. На грудях у дівчинки цвіла жива бузинова квітка, на світло-русявих кучерях – цілий вінок з таких самих квітів. Очі в неї були великі, блакитні. Ах, яка вона була гарненька, просто диво! Хлопчик і дівчинка поцілувалися, і обидва стали одного віку, одних думок і почуттів.

Рука в руці вийшли вони з альтанки і опинилися у квітучому садку перед будинком.

На зеленій галявині стояла прив'язана до кілочка батькова тростина. Для дітей і тростина була жива. Варто було сісти на неї верхи, і блискучий набалдашник став дивною кінською головою з довгою гривою. Потім виросли чотири стрункі міцні ноги, і гарячий кінь помчав дітей колом по галявині.

– Тепер ми поскачемо далеко-далеко! – сказав хлопчик. – До панської садиби, де ми були минулого року!

Діти скакали колом по галявині, і дівчинка – адже ми знаємо, що це була Бузинова матінка, – примовляла:

– Ну, от ми і за містом! Бачиш, селянська хата? Велика хлібна піч, наче гігантське яйце, випинається зі стіни прямо на дорогу. Над хатою розкинув свої гілки бузиновий кущ. Он бродить по двору півень, гребеться в землі, вишукує корм для курей. Дивись, як поважно він виступає! А от ми й на високому пагорбі біля церкви, вона стоїть серед високих дубів, один з них наполовину засох... А от ми біля кузні! Дивись, як яскраво палає вогонь, як працюють молотами напівголі люди! Іскри так і розлітаються на всі боки! Але нам треба далі, далі, до панської садиби!

І все, що не називала дівчинка, яка сиділа верхи на палиці позаду хлопчика, проносилося під ними. Хлопчик бачив усе це, а між тим вони тільки кружляли по галявині.

Потім вони грали на стежці, садили маленький садок. Дівчинка вийняла зі свого вінка бузинову квітку і посадила в землю. Вона пустила коріння та паростки і одразу виросла у великий кущ бузини, такий самий як у стареньких в Новій Слобідці, коли ті були ще дітьми.

Хлопчик з дівчинкою взялися за руки і теж пішли гуляти, але пішли не до Кільцевої вежі і не до Фредеріксбергського саду. Ні, дівчинка обхопила хлопчика, знялася з ним у повітря, і вони полетіли над Данією. Весна змінювалася на літо, літо – на осінь, осінь – на зиму. Тисячі картин відбивалися в очах хлопчика і зберігалися в його серці, а дівчинка все примовляла:

– Цього ти не забудеш ніколи!

А бузина пахтіла так солодко, так дивно! Хлопчик вдихав аромат троянд, і запах свіжих буків, але бузина пахла все сильніше: адже її квітки цвіли у дівчинки на грудях, а до них він так часто схиляв голову.

– Як гарно тут навесні! – сказала дівчинка, і вони опинилися у молодому буковому лісі. Біля її ніг цвіла запашна маренка, з трави визирали чудові блідо-рожеві анемони. – О, якби вічно панувала весна у пахучому датському буковому лісі!

– Як добре тут влітку! – сказала вона, коли вони проносилися повз стару панську садибу зі стародавнім лицарським замком. Червоні стіни і зубчасті фронтони відбивалися у ровах з водою, де плавали лебеді, заглядаючи у старовинні прохолодні алеї. Наче море хвилювалися ниви, канави рясніли червоними і жовтими польовими квітами, огорожами вився дикий хміль і квітуча берізка.

А увечері зійшов великий місяць, з лугів пахнуло солодким ароматом свіжого сіна. – Це не забудеться ніколи!

– Як добре тут восени! – сказала дівчинка, і небосхил раптом став удвічі вищим і синішим. Ліс убрався в пречудові кольори – червоний, жовтий, зелений.

Вирвалися на волю мисливські собаки. Цілі зграї дичини з криком літали над курганами, де лежать старі камені, оплутані кущами ожини. На темно-синьому морі забіліли вітрила. Жінки, дівчата і діти збирали хміль і кидали його у великі казани. Молодь співала старовинні пісні, а старі розповідали казки про тролів і домовиків.

– Краще не може бути ніде! А як добре тут взимку! – сказала дівчинка, і всі дерева одяглися інеєм, гілки їх перетворилися на білі корали. Захрустів під ногами сніг, немов усі наділи нові чоботи, а з неба одна за одною посипалися падучі зірки.

У будинках запалилися ялинки, обвішані подарунками, люди раділи і веселилися. В селі, у сільських хатах, не змовкали скрипки, летіли в повітря яблучні пампушки. Навіть бідні діти говорили: "Як все-таки гарно взимку!"

Так, це було чудово! Дівчинка все показувала хлопчикові, і всюди пахло бузиною, всюди майорів червоний прапор із білим хрестом, прапор, під яким плавав колишній матрос з Нової Слобідки. І от хлопчик став юнаком, і йому теж довелося вирушити в далеке плавання у теплі краї, де росте кава.

На прощання дівчинка дала йому квітку зі своїх грудей, і він сховав її в книгу. Часто згадував він на чужині свою батьківщину і розкривав книгу – завжди на тому місці, де лежала квітка! І чим більше юнак дивився на квітку, тим свіжішою та ставала, тим сильніше пахнула, а юнакові здавалося, що він чує аромат датських лісів. А в пелюстках квітки йому бачилося обличчя блакитноокої дівчинки, він ніби чув її шепіт: "Як добре тут і навесні, і влітку, і восени, і взимку!" І сотні картин проносилися в його пам'яті.

Так минуло багато років. Він постарів і сидів зі своєю старенькою дружиною під квітучим деревом. Вони трималися за руки і говорили про минуле, про своє золоте весілля, точнісінько як їхні прадід і прабабуся з Нової Слобідки.

Блакитноока дівчинка з бузиновими квітами у волоссі і на грудях сиділа в гілках дерева, кивала їм головою і казала: "Сьогодні ваше золоте весілля!"

Потім вона вийняла зі свого вінка дві квітки, поцілувала їх, і вони заблищали, спочатку як срібло, а потім як золото. А коли дівчинка поклала їх на голови стареньких, квіти перетворилися на золоті корони, і чоловік з дружиною сиділи наче король із королевою під пахучим деревом, таким схожим на кущ бузини.

І старий розповідав дружині історію про Бузинову матінку, як сам чув її в дитинстві, і обом здавалося, що в тій історії дуже багато схожого на історію їхнього життя. І якраз те, що було схоже, їм подобалося найбільше.

– Ось так! – сказала дівчинка, що сиділа в листі. – Хто кличе мене Бузиновою матінкою, хто Дріадою, а справжнє моє ім'я – Спогад. Я сиджу на дереві, яке все росте і росте. Я все пам'ятаю, про все можу розповісти! Покажи-но, чи ще ціла квітка, що я тобі давала?

І старий розкрив книгу: бузинова квітка лежала така свіжа, наче її щойно поклали між сторінок. Спогад лагідно кивала стареньким, а ті сиділи у золотих коронах, осяяні пурпурним західним сонцем.

Очі закрилися, і... і... та тут і казці кінець!

Хлопчик лежав у ліжку і сам не знав, бачив він це все уві сні, або тільки чув. Чайник стояв на столі, але бузина з нього не росла, а дідок зібрався йти та пішов.

– Як чудово! – сказав хлопчик. – Мамо, я побував у теплих краях!

– Вірно! Вірно! – сказала мати. – Після двох таких чашок бузинового чаю не дивно побувати в теплих краях. – І вона добре закутала сина, щоб він не застудився. – Ти таки добре поспав, поки ми сперечалися, казка це чи бувальщина!

– А де ж Бузинова матінка? – запитав хлопчик.

– В чайнику! – відповіла мати. – Де ж їй іще бути?

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бузинова матінка, Ганс Андерсен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бузинова матінка, Ганс Андерсен"