Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Зачароване життя 📚 - Українською

Читати книгу - "Зачароване життя"

266
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зачароване життя" автора Діана Вінн Джонс. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Зачароване життя» була написана автором - Діана Вінн Джонс, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі".
Поділитися книгою "Зачароване життя" в соціальних мережах: 

Молоденька чарівниця Ґвендолен та її молодший брат Кет після загибелі батьків переїжджають жити у замок їхнього далекого родича — верховного мага Крестомансі, відповідального за використання чарів у всьому магічному світі та за його межами. Усі довкола вважають Ґвендолен обдарованою чаклункою і пророкують їй блискуче майбутнє, але Крестомансі цієї впевненості не поділяє. Честолюбна дівчина всіма способами намагається привернути до себе увагу, і тихий, сором’язливий Кет опиняється в центрі страшних, неймовірних, деколи сумних, а часом смішних подій. А чим закінчаться неймовірні пригоди цих незвичайних дітей, ви дізнаєтеся, прочитавши «Зачароване життя» відомої британської письменниці Діани Вінн Джонс…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 49
Перейти на сторінку:

Діана Вінн Джонс

Зачароване життя 

1

Кет Чант обожнював свою сестру Ґвендолен. Вона була чарівницею. Після тих шалених змін, які відбулися у їхньому житті, вона залишилася єдиною його опорою та підтримкою.

Це сталося одного недільного дня, коли батьки взяли їх на прогулянку по річці на колісному пароплаві. Вони були святково одягнені: Ґвендолен та її мати в білих сукнях, Кет та його батько в недільних костюмах із шорсткої синьої саржі. День видався спекотний. Прогулянковий корабель аж кишів святково вдягненими людьми. Вони розмовляли, сміялися, ласували сандвічами з тоненьких скибок білого хліба, з маслом та молюсками, а пароплавний орган гучно награвав популярні мелодії й ніхто не чув один одного. По правді кажучи, на цьому старезному пароплаві зібралося набагато більше людей, аніж йому було під силу перевезти. Прикра несправність штурвала — і весь святково вдягнений натовп, який щойно сміявся та поїдав сандвічі, змило бурхливим потоком із греблі. Велетенська хвиля з шаленою силою вдарилася об поручні, що утримували людей на палубі, і старезне судно розлетілося на шматки. Кет пригадував, як під музику оргáну лопаті від бічних коліс ударилися в синє небо. Гаряча пара клубочилася над поламаними трубами і своїм свистом заглушувала крики пасажирів, змитих шаленим потоком. То був жахливий нещасний випадок. Газети назвали його Жахіттям Веселої Ненсі. Жінки, у своїх мокрих, важких, прилиплих до тіла сукнях, зовсім не могли триматися на воді. Чоловіки в обтислих костюмах із синьої саржі були в такому ж становищі. Але Ґвендолен була відьмою, й потонути не могла. Тому Кет, який у мить кораблетрощі ухопився руками за сестру, також залишився живий. Майже усі люди, що були на пароплаві, втопилися. Ця подія приголомшила країну. Компанія прогулянкових пароплавів спільно з мерією міста Волверкот взяли на себе витрати на поховання. Ґвендолен і Кет одержали за кошти громади чорний одяг і тепер їхали за процесією катафалків у екіпажі, запряженому чорними кіньми з чорними перами на головах. Разом із ними їхали усі ті, що вижили у катастрофі. Кет з цікавістю розглядав їх, намагаючись вгадати, чи це також відьми та чародії. Згодом мер Волверкота заснував благодійний фонд для тих, хто вижив у катастрофі. Гроші сюди стікалися з усієї країни. Ті, кому пощастило вижити, забрали свої статки й поїхали геть, щоб деінде почати нове життя. Лише Кет і Ґвендолен залишилися у місті, адже ніхто так і не зміг знайти їхніх родичів. Певний час долею дітей опікувалися всі жителі міста. Їх називали «гарненькими малими сиротами». І це справді було так. Адже обоє були вродливі, з порцеляновою шкірою та синіми очима, тому чорний одяг їм дуже личив. Ґвендолен була милою дівчинкою, хоча й зависокою як для свого віку. Кет, навпаки, був нижчим за своїх однолітків. Містян розчулювала материнська любов, з якою Ґвендолен ставилася до Кета. Та й Кет не заперечував: ця турбота трохи зменшувала порожнечу, яку він постійно відчував після втрати батьків. Жителі міста й собі виявляли увагу до Кета: жінки давали йому тістечка й іграшки; міські радники переймалися його самопочуттям; а мер, приходячи з відвідинами, завжди плескав його по плечі й розповідав про успішне вкладення їхніх грошей у якийсь траст. Місто оплачуватиме їхню освіту та виховання, а кошти їм віддадуть, коли вони стануть повнолітніми. «Але де ви, діти, збираєтеся жити?» — запитав мер приязним голосом. Ґвендолен розповіла йому, що стара місіс Шарп, яка жила поверхом нижче, запропонувала оселитися в неї. «Вона завжди була дуже доброю до нас, — пояснила дівчина, — ми з радістю перейдемо жити до неї». Попри свою доброту, про яку так розповідала мерові Ґвендолен, місіс Шарп була ще й відьмою (про це свідчив знак у її вітальні). Дипломованою відьмою, яка була зацікавлена у Ґвендолен. Мер сумнівався у правильності цього рішення, бо, як і всі люди, позбавлені відьмацького таланту, ставився з підозрою до тих, хто ним володів. Отож запитав Кета, що він думає про наміри Ґвендолен. Кет не мав нічого проти. Він волів жити в будинку, до якого звик, хай навіть нижче поверхом. Позаяк мер вважав, що двоє сиріт мають почувати себе щасливими, наскільки це можливо в їхньому становищі, то погодився. Ґвендолен і Кет переселилися до місіс Шарп. Уже згодом, озираючись назад, Кет зрозуміє, що саме тоді він остаточно переконався, що Ґвендолен — відьма. Досі він про це лише здогадувався, а їхні батьки, коли він запитував про її вміння, хитали головами й засмучено зітхали… Кет був збентежений, бо пам’ятав, як налякалися батьки, коли він корчився в конвульсіях. Тоді вони чомусь звинувачували в його болях Ґвендолен. А якщо вона не відьма, то навіщо її звинувачувати? Але тепер усе змінилося. Місіс Шарп не робила з цього таємниці.

— Ти маєш справжній талант до чаклунства, моя люба, — казала вона, дивлячись на Ґвендолен осяйним поглядом, — і я не виконала б свій обов’язок щодо тебе, якби дозволила його змарнувати. Нам потрібно негайно знайти тобі вчителя. Для початку було б непогано, якщо б ти пішла навчатися до нашого сусіда — містера Нострама. Можливо, він і найгірший чаклун у місті, але вміє навчати. З ним ти вивчиш основи чаклунства, моя люба.

Містер Нострам брав один бет за годину вивчення елементарних основ магії та одну гінею за підвищений курс. Досить дорого, як здавалося місіс Шарп. Вона одягла свій найкращий капелюшок із чорними намистинками й пішла до ратуші довідатися, чи фонд погодиться оплатити навчання Ґвендолен. На превеликий жаль, мер відмовив їй. Він сказав, що чаклунство не входить до курсу звичайної освіти. Жінка повернулася додому настільки роздратованою, що навіть намистинки на її капелюсі подзенькували. У руках вона тримала картонну коробку з усілякими дрібничками, яку знайшли у спальні Ґвендолен.

— Дурні правила! — сказала місіс Шарп, поставивши коробку на кухонний стіл. — «Якщо в людини є талант, то вона має право його вдосконалювати», — так я їм і сказала. Але ти не турбуйся, моя люба, — сказала вона, побачивши, що Ґвендолен неабияк розгнівалася. — Немає такої ситуації, з якої неможливо було б знайти вихід. Можна обійти будь-яку заборону. Містер Нострам не братиме з тебе грошей за навчання, якщо ми знайдемо щось таке, що б його зацікавило. Погляньмо в цю коробку. Напевно, твої бідолашні мама й тато залишили тобі щось таке.

Отак базікаючи, місіс Шарп викинула на стіл увесь вміст коробки. Це була дивна колекція найнесподіваніших речей — листів, ниток для вишивання та сувенірів. Кет досі не бачив і половини цього розмаїття. Там було, наприклад, свідоцтво про шлюб, яке підтверджувало, що Френсис Джон Чант одружився з Керолайн Мері Чант дванадцять років тому в церкві Святої Маргарет у Волверкоті, й зів’ялий букет, який його мати, певно, тримала в руках під час шлюбної церемонії. Під цими паперами та букетом він знайшов блискучі сережки, яких ніколи не бачив на своїй матері.

Місіс Шарп так швидко нахилилася над цими сережками, що її капелюшок знову схвильовано задзеленчав.

— Діамантові сережки! — вигукнула вона. — Чи не запропонувати їх містерові Ностраму? Хоча… ми отримаємо більше, якщо я віднесу

1 2 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зачароване життя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зачароване життя"