Читати книгу - "Зачароване життя"

Містер Ларкінс тримав крамницю з мотлохом на розі вулиці. Хоча те, що він скуповував, не завжди було мотлохом. Між мідними ґратками для камінів і глиняними горщиками з надщербленими краями, можна було знайти справді цінні речі. А напис «Екзотичні Речі» свідчив, що містер Ларкінс також скуповував крила кажанів, висушених тритонів та інші інгредієнти, потрібні для магічних ритуалів.

Не було жодного сумніву, що господар крамниці надзвичайно зацікавиться діамантовими сережками. Місіс Шарп жадібно вирячила очі й простягла руку, щоб забрати сережки. У цей момент Ґвендолен також простягла до них руку. Вона не промовила жодного слова. Нічого не сказала й місіс Шарп. Обидві руки на мить завмерли в повітрі. Виникло відчуття нещадної внутрішньої боротьби. Опісля переможена місіс Шарп забрала свою руку.

— Дякую, — холодно сказала Ґвендолен й поклала сережки в кишеньку своєї чорної сукні. — Сподіваюся, ви мене зрозуміли?

Намагаючись гідно виплутатися з незручної ситуації, місіс Шарп промовила:

— У тебе справжній талант, моя люба!

І вона продовжила перебирати речі з коробки. Там були стара люлька, стрічки, спрей світло-фіолетового кольору, різноманітні меню, концертні квитки, й пака давніх листів. Вона пробігла пальцем по їхніх краях.

— Любовні листи, — сказала вона. — Від нього їй.

Вона поклала паку, не дивлячись на неї, й підняла іншу.

— А ці листи адресовані йому. З них жодної користі.

Коли великий рожевий палець місіс Шарп пробіг по третій паці листів, Кет подумав, що, бувши відьмою, вона отак заощаджувала собі чимало часу…

— Ділове листування, — сказала місіс Шарп.

Її палець зупинився й повільно повернувся до початку паки.

— А це що таке?

Вона потягла за рожеву стрічку, якою була перев’язана пака, обережно витягла з неї три листи й розгорнула їх.

— Крестомансі! — вигукнула вона, затулила долонею рот і ще щось промурмотіла за стиснутими пальцями. За лічені секунди на її почервонілому обличчі Кет побачив справжній вибух емоцій: здивування, переляк, жадібність.

— Цікаво, про що він писав твоєму татові? — сказала вона, трохи отямившись.

— Погляньмо, — запропонувала Ґвендолен.

На кухонному столі місіс Шарп розгорнула усі три листи, й діти схилилися над ними. Найперше, що вразило Кета, був енергійний підпис на всіх трьох. Два листи були написані тим самим енергійним почерком. Перший лист датовано дванадцять років тому, незабаром після одруження його батьків. Ось що у ньому було написано:

«Дорогий Френку, прошу тебе, більше не зазирай у пляшку. Маю надію, що це допоможе. Я досі готовий у всьому підтримувати тебе. Ти надалі можеш розраховувати на мою допомогу, щойно повідомиш мені, що я повинен зробити. Відчуваю, що ти маєш до мене претензії.

Завжди твій, Крестомансі».

Другий лист був коротший:

«Шановний Чанте!

Бажаю тобі того самого. Котися ти під три чорти.

Крестомансі».

Третій лист надіслали шість років тому, але його написав хтось інший. Крестомансі лише підписався.

«Сер, шість років тому ми застерігали, що з вами може трапитися те саме, й ви абсолютно недвозначно дали зрозуміти, що жодної допомоги від нас не потребуєте. Тож ваші проблеми нас не цікавлять. І наша організація не доброчинна.

Крестомансі».

— Цікаво, що сказав йому ваш тато? — запитала місіс Шарп, опанована страхом. — Що ти думаєш про це, моя люба?

Ґвендолен простягла над листами руки, ніби хотіла підняти їх і погріти над полум’ям. Обидва її мізинчики загнулися.

— Я не знаю. Вони здаються мені важливими, а надто перший й останній.

— А хто такий Крестомансі? — запитав Кет.

Йому було важко вимовити це ім’я. Він спробував сказати його по складах, намагаючись пригадати, як промовила його місіс Шарп: КРЕСТО-МАН-СІ.

— Я правильно його назвав?

— Атож, правильно. Не переймайся, хто він такий, любове моя, — сказала місіс Шарп. — А «важливі» — не те слово, моя люба. Хотіла б я знати, що сказав йому твій тато. Судячи зі змісту листів, це мало бути щось таке, про що не кожен наважився б сказати… А погляньте, щó йому відповіли. Три листи, у яких крім підписів майже нічого не написано! Містер Нострам віддасть за них свої очі, моя люба. О, тобі пощастило! Побачивши їх, він навчатиме тебе й не вимагатиме грошей. І так учинив би кожен чаклун у цій країні.

Місіс Шарп почала весело складати речі у коробку.

— Що тут ще цікавеньке?

З паки ділових листів раптом випала маленька червона книжечка. Місіс Шарп обережно взяла її і так само обережно розгорнула. Вона була менш як наполовину наповнена тоненькими картонними сірниками. Але три сірники були спалені вже у книжечці. Третій з них обгорів так сильно, що Кетові здалося, наче він запалив і попередні два.

— Гм, — сказала місіс Шарп. — Напевне, тобі варто зберегти цю річ, моя люба.

Вона передала маленьку червону книжечку Ґвендолен, а та поклала її в кишеньку своєї сукні, де вже лежали сережки.

— А що ти захочеш узяти собі на пам’ять, любове моя? — запитала місіс Шарп у Кета, пригадавши, що й він може претендувати на якусь із цих речей. Вона дала йому букетик білого вересу. Кет носив його у своїй петлиці, аж поки той не розсипався. Живучи у місіс Шарп, Ґвендолен розквітла. Її волосся стало якось по-особливому золотим, її очі — глибоко синіми, навіть від її постави віяло впевненістю та радістю. Навіть Кет, сам того не усвідомлюючи, відійшов у тінь, щоб дати їй більше простору. Але нещасним він себе не почував. Місіс Шарп ставилася до нього з не меншою добротою, аніж до Ґвендолен. Міські радники разом із дружинами приходили відвідати їх кілька разів на тиждень. Саме завдяки їм діти навчалися у найкращій школі у Волверкоті. Там Кет почував себе майже щасливим. От якби лише не покарання вчителів за те, що він, шульга, потай писав лівою рукою. Але так робили усі вчителі в школах, де навчався Кет, отож він уже звик до цього. Попри те, що в нього було багато друзів, він завжди почував себе самотнім. Напевне, саме тому він був настільки прив’язаний до Ґвендолен — вона була єдиною рідною для нього людиною. А от вона частенько була нетерплячою до брата. Хоча через брак часу та постійне відчуття щастя ніколи на нього не гнівалася. Зазвичай, вона всього лиш казала: «Дай мені спокій, Кете». Потім пакувала книжки в теку для музичної літератури й поспішала на урок містера Нострама, який жив поруч. Містер Нострам був у захваті, навчаючи Ґвендолен. Місіс Шарп платила йому по одному листу на рік, і почала з останнього. «Всіх одразу віддавати не варто, бо він надто жадібний, — казала вона, — а останнім віддамо перший лист — це буде для нього справжньою втіхою».

Наука давалася Ґвендолен дуже легко: за перший семестр вона склала одразу два іспити з магії, третій та четвертий — після Різдва, а з наступного літа почала вивчати Вищу магію. Містер Нострам вважав її своєю найкращою ученицею — він сказав про це місіс Шарп, коли вони розмовляли через паркан, — та й Ґвендолен завжди поверталася з його занять задоволена й осяйна. Вона ходила до містера Нострама двічі на тиждень, увечері, з музичною текою під рукою, нічим не вирізняючись з-поміж решти дітей, які також ходили на