Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

Місяця червня в 1-й день

Житіє і страждання святого мученика Юстина Філософа

Святий мученик Христовий Юстин Філософ народився у Сирії Палестинській, у межах Самарії, у граді, що спочатку називався Сихем, а пізніше названий був Неаполісом Флавія. Батька мав славного благородством, але елліна вірою, і сам того ж ідолопоклонницького блуду був, перш ніж просвітився світлом святої віри. Старанний з юности був у навчанні книжному й успіхи робив в еллінській премудрості, бо гострий розум мав. Навчившись риторського красномовства, забажав філософського розуму і спочатку віддався в науку до одного зі стоїків, філософа, хотівши зрозуміти їхню мудрість. Було ж у нього бажання велике довідатися про божество — хто є Бог? Поживши в того стоїка-філософа якийсь час і про Бога нічого не довідавшись (бо ані не знав той стоїк Бога, ані не вважав потрібним учення про богорозуміння), покинув Юстин того вчителя і пішов до иншого, що був із так званих філософів-парипатетиків, до мужа, що видавався премудрим. Той через кілька днів почав розмову з Юстином про оплату, бо не хотів його учити задарма. Юстин же, бачачи, що той сріблолюбець, втратив повагу до нього, як до лихваря, що й імени філософа не вартий, бо не знає відречення від світських маєтків. З таких причин відкинув стоїків і перипатетиків, бажаючи вельми правдивої любомудрости, через яку можна прийти до пізнання Бога.

Прийшов до одного славного серед піфагорійських любомудрів учителя, який велів Юстинові навчатися спершу звіздарства, землемірства, аритметики, музичного мистецтва й инших якихось учень, кажучи, що учення ті найпотрібніші в цьому житті. Але Юстин подумав, що на ті науки треба витратити багато літ, користи ж душі від них ніякої. Нічого ж бо такого не чув від учителя того, аби бажання його серця, яке любов'ю божественною день за днем більше розпалювалося, задовільнило, тому й того вчителя залишив і до одного з платоніків, премудрість яких у ті часи мала велику славу і велике було їх пошанування, пристав, бо той філософ-платонік з подоби речей тілесних безтілесні і з утворення нижнього горішнє, з розуміння ідей бачення Бога навчити його обіцяв. Такий-бо був платонічної любомудрости визначений кінець, щоб від ідей приходити в богорозуміння. І возблаговолив у тому блаженний Юстин, сподіваючись бажану божественну осягнути мудрість, щоб знати Бога і Його благодаті сповнюватися. І перебував при тому учителеві досить часу, і скоро навчився Платонових догм та уставів, і став філософом серед еллінів досконалим і славним. Але ще не міг досягти правдивого християнського богопізнання, бо еллінські філософи Бога не як Бога прославляли, але змінювали славу нетлінного Бога на подобу образу тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів. Проте Юстин почасти утішався духом, вправляючись у богомисленні і повчаючись у богобаченні, скільки його ум, ще не просвітлений, осягнути міг.

Якось, коли ходив сам-один за містом, далеко, на безлюдному місці поблизу моря, і розумом про філософську мудрість розмірковував, побачив одного незнайомого чесного мужа — сивиною прикрашеного старця. Пильно до нього приглядався. І сказав старець: "Ти знаєш мене, що так уважно дивишся на мене?" Відповів Юстин: "Не знаю, дивуюся, що на цьому пустельному місці, де нікого не сподівався зустріти, бачу тебе". Мовив старець: "Родичі мої в той край пішли і, чекаючи на їхнє повернення, вийшов їм назустріч, щоб здалеку їх побачити. Ти ж що тут робиш?" Відповів Юстин: "Люблю на самоті ходити, аби про філософію без перепон роздумувати умом". Спитав старець: "Яку користь здобуваєш від філософії?" Відповів Юстин: "І що корисніше може хтось знайти від філософії? Вона — просвітителька розуму, керівниця і наставниця кожному помислу і життя правителька. Хто її добре пізнає, той невігластво і блуд инших бачить, наче у дзеркалі. Не може бути премудрости і справедливого використання ума без учення філософського. Тому годиться кожній людині її навчатися, аби знати корисне й некорисне, яких речей триматися, які ж відкидати". Сказав старець: "Хіба філософія приносить людині блаженство?" Відповів Юстин: "Справді приносить". Спитав старець: "Скажи мені, що таке філософія і яке її блаженство?" Відповів Юстин: "Філософія — це розуміння буття й пізнання істини. Блаженством її є того ж розуміння і премудрости дар". Спитав старець: "Якщо з філософії справді всі, що розуміють, пізнають істину, то ким, кажеш, є Бог?" Відповів Юстин: "Те, що ніколи не міняється, але завжди однакове й иншого всього буття причина, — це я називаю Богом". Старець же відповіддю тою насолодився, знову спитав: "Розуму ж ім'я для всіх речей спільне? Бо у всіх вміннях, якщо хтось у чомусь вправний, — розумним називається: чи в землемірстві, чи в кораблеплавстві, чи в лікуванні. І подібно в инших речах божественних і людських, чи не так? Скажи-бо мені знову: чи є якийсь розум, який породжує пізнання обох — і божественних, і людських — речей?" Сказав Юстин: "Є насправді". Знову старець: "То що, чи так само можна розуміти Бога, як же розуміти музику, чи аритметику, чи астрономію, чи щось таке?" Відповів Юстин: "Аж ніяк: инший-бо потрібний розум, щоб знати Бога, і зовсім инший — щоб осягнути якусь майстерність". Сказав старець: "Добре ти відповів, бо здобуваємо певне розуміння: одне — зі слуху і навчання, инше ж — із самого споглядання. Наприклад, якщо б розповів тобі хтось, що в Індії є якийсь звір, на жодного з инших звірів не подібний, не зміг би ти знати, який він, не побачивши своїми очима, ані иншому про те розповісти, не чувши сам від оповідача. Тут же спитаю: як-бо про Бога філософи ваші еллінські можуть правильно розуміти чи правдиво щось сказати, якщо не мають жодного Його пізнання, ані ніколи не бачили, ані не чули?". Відповів Юстин: "Не тілесними очима, о отче, бачимо божественну силу. Не так, як людина бачить щось із того, що на землі живе, але самим лише умом можна осягнути Бога, як же говорить Платон. Його ж учення я послідовник". Сказав старець: "Чи є в умі нашому якась така сила і стільки, щоб нею швидше, ніж тілесними відчуттями, якусь річ можна було пізнати і зрозуміти й невидиме осягнути?" Сказав Юстин: "Є, справді. І в Платона вона називається оком розуму. Дане воно, як він вчить, людині для того найголовнішого, щоб, очищене (любомудрим ученням) і просвітлене, змогло зріти саму божественну сутність, яка є причиною всіх речей, осяжних розумом, — не тих, що намальовані фарбами, не подобу якусь, ані не