Читати книгу - "Синенька квітка, Юрій Ярмиш"
- Жанр: 💙 Дитячі книги
- Автор: Юрій Ярмиш
- 569
- 0
- 12.06.23
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Послухай-но, мій маленький...
За червоним, наче мак, полем – на ньому й справді ріс мак – стоїть висока гора. А на вершині її, за сірою, як хмара, скелею – там і справді часто ночують хмари – живе Він. Коли хто підійде до скелі, Він як надметься, як загарчить та як плигне, стрибне, кинеться... Бо то ж насправді був Він!
Але спочатку ось що було.
Бавилися вранці на полі Марічка з Івасиком.
– Ой, скільки всюди червоного! – каже Марічка.– І віночок в мене гарний. Та він лише з маківочок...
Почала дівчинка роздивлятися навкруги.
– Хочу я... синеньку квіточку.– І на вершину високої гори показує.– Кажуть люди, там росте вона. Оту б квіточку мені у віночок!.. Тільки не підеш ти на гору. Забоїшся!
Хіба ж, такі слова почувши, будеш байдужим?
Підвівся Івасик та й рушив до високої гори.
З каменя на камінь перестрибує, а треба – й за кущики чіпляється, все вище та вище вгору.
Бачить – три стежинки попереду. Якою ж на вершину йти? Аж тут Шипшиновий Кущ стоїть. Івасик і питає в нього – адже й справді то була чарівна країна:
– Як мені на вершину зійти, до синенької квітки?
– Ой-йой-йой! – затремтів листом Шипшиновий Кущ.– Мені Кульбаба на парашуті новину принесла: там Він лютує! Голос у нього страшний. Він на тебе загарчить, завиє, завищить, а потім як загуркоче! Аж гора труситься. І очі в нього, як після зливи калюжа, як баюра навесні, а може, й як озеро у повінь. Краще не йди!
– Ні, піду! – каже Івасик.
Іде – наспівує.
Раптом бачить – з вершини малий Камінчик скаче, а за ним Камінь, а ще далі – велика Каменюка котиться. Зі скелі на скелю – гуп! грюк! беркиць! Аж ось улоговину побачили – пірнули туди й стихли.
– Хто це вас настрахав отак? – спитав Івасик.
– Еге ж, хіба не злякаєшся! – прошепотів малий Камінчик.– Зроду-віку такого не бачили. Він як почав надиматися – то став наче оця велика Каменюка. А може, й ще більший. Того я вже не бачив – утік, униз покотився.
– А ми за малим Камінчиком рушили,– дрижать Камінь з Каменюкою.
«Що ж воно таке?» –дивується Івасик. І йому трохи лячно стало. Однак не спинився, іде.
Аж гульк – Олень мчить, роги на спину. Кричить Івасикові:
– Тікай, хлопче, з гори у долину. Заєць новину приніс: страшний Він, розлютився, стрибає – і я так не вмію! Очі в нього банькаті. Як глипне – всі з переляку ниць падають.
Зупинився Івасик: що ж його робити? Кинути все й самому тікати?
– Ні, не втечу!
І далі рушив.
Он уже й вершина. От і скеля, сіра, наче осіння хмара, бо за неї справді хмара зачепилася. Ось і джерельце, а далі – синенька квітка.
Та тут у джерелі щось як надметься!
Як крикне! Як стрибне!!!
Униз покотився маленький камінчик, далі грюкнув більший. Геть помчала наполохана кізка, кульбабчині парашутики вітром понесло...
А Івасик стоїть та й питає:
– То це ти такого переполоху, дурненька Жабко, на горі наробила?
Засоромилася Жабка:
– Ой, це ж я з переляку! А хіба є ще більші страхополохи за мене?
Сміється хлопчик:
– Дивись, Жабко, більш не надимайся, очей
не витріщай, бо як витріщиш – хоч хто злякається!
Зірвав синеньку квітку і вниз спускається.
А над горою пташка летіла. Угледіла його:
– Ой, полечу – усім защебечу про Івасика. Чи ж він не герой? Чи ж не переміг оте страховище булькате?!
– Ні, не страховище,– радісно усміхається Івасик.– А страх. Бо в нього бач які очі великі!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Синенька квітка, Юрій Ярмиш», після закриття браузера.